Моє найкраще Різдво

Якось у грудні, ще в моєму дитинстві, дуже захворіла моя мама. Від ліків, які приймала, вона надзвичайно стомлювалась і спала майже по 18 годин на добу.

Оскільки моя мама була одинокою, то мені з моєю старшою сестрою доводилося поратися по господарству, роблячи все для нас можливе, але ми були малі й невправні, тож у нас не все добре виходило. Пройшло кілька днів маминої хвороби, і ми почали шукати, що б нам поїсти. Коли ми нишпорили в кухні, у двері подзвонили.

На ґанку стояла сестра з нашого приходу, тримаючи в руках якусь їжу. Вона не знала, що нам потрібно, але вона стояла з вечерею в руках. Вона спитала, як довго хворіє наша мама і як ми могли самі собі давати раду так довго. Ми запевнили її, що старалися все робити якнайкраще, але були дуже вдячні за її доброту і принесену їжу.

Пішовши від нас, ця сестра зателефонувала президенту Товариства допомоги і повідомила їй про нашу сімейну ситуацію. Наступного дня і впродовж багатьох днів потім члени нашого приходу приносили нам додому їжу. Ми були такі вдячні! Що ми не з’їдали відразу, те заморожували, і, завдяки доброті нашого приходу, сім’я наша мала достатньо їжі й на наступні три місяці. Однак доброта інших на цьому не припинилась.

Наближалося Різдво, мама потрошку одужувала, однак ще не почувала себе так, як раніше. З Копенгагена, що за 65 кілометрів від нас, приїхав мій дядько, щоб допомогти підготуватися до свят. Він був щедрим в усьому, що робив, привіз різдвяну ялинку і продукти для нашого сімейного святкування. Він також купив кілька подарунків для моєї сестри і мене. Ми, у свою чергу, теж купили кілька скромних подарунків для мами і дядька. Ми знали, що сталося так багато всього, за що ми мали б дякувати, але ми були маленькими дітьми і відчували певне розчарування через те, що у нас таке Різдво.

У святвечір у двері подзвонили. Я визирнув у вікно, але нікого не зміг там побачити. Я вирішив, що то були чиїсь пустощі, але сестра сказала мені все одно відчинити двері. На своєму ґанку ми знайшли велику корзину, повну продуктів та іншого необхідного, там були й іграшки. Ми були впевнені, що до нас це принесли помилково. Ми пішли до сусідського дому, щоб запитати, чи не їм мали доставити ту корзину, але у них вдома нікого не було. Тоді ми звернули увагу, що на кожному подарунку були написані наші імена. Там були подарунки навіть для мого дядька. Хтось подбав про нас.

Анонімна щедрість, виявлена нашій сім’ї того року, зробила те Різдво, яке мало б стати похмурим і сумним, найкращим Різдвом у моєму житті. Доброта і любов, які ми відчули від інших, зворушують мене й досі.