Світло для світу

Ерін стояла на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті, дивлячись на статуї в натуральну величину, які зображали сцену народженя Христа, і чекала, коли почне грати музика і звучати історія. Навколо неї мерехтіли різдвяні вогники. Але Різдво не відчувалося.

“З тобою все гаразд?”— запитала мама.

Ерін кивнула головою, але сама не була у цьому цілком упевнена.

Лише кілька днів тому хлопчик з класу Ерін у школі загинув в автомобільній аварії. Вона бачила, як багато людей плакали на його похоронах, і вона сама багато плакала. Ерін не дуже добре знала того хлопчика, але вона знала, що його сім’я любила його не менше, ніж її сім’я любила її. Їй було страшно від думки про те, що з кимось її віку могло статися щось подібне.

Зараз вона не відчувала радості від Різдва. Весь час їй було неспокійно. Вона боялася сідати в машину, боялася розлучатися зі своїми батьками, боялася виходити з дому, бо на вулиці з нею може статися щось погане. Всі різдвяні вогники на Храмовій площі не могли заспокоїти її тривоги. Як вона може бути щасливою у світі, де не завжди буде у безпеці?

“Зараз почнеться”,—сказав тато, вказуючи на сценку народження Христа.

Гучномовець затріщав і з нього полинув голос. Заграла музика і на статуї пастухів, мудреців, Марії та Йосипа впало світло. Ерін слухала знайому історію. Народився немовля Ісус і Його поклали в ясла. Заспівали ангели. Пастухи вклонилися. Мудреці раділи.

Ерін подивилася на обличчя своїх батьків і натовп, який зібрався навколо вертепу. Всі вони виглядали щасливими. Але чому всі вони раділи немовляті Ісусу, якщо Його народження не зупинило погані речі? Ерін не подобалося це запитання, яке крутилося в її голові. Все чого вона хотіла—це втамувати свій страх.

Історія завершилася і з гучномовця почувся голос пророка, який звучав у записі. Він склав своє свідчення і прочитав уривок з Біблії: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Коринтянам 15:22).

Серце Ерін забилося частіше. В розумі вона повторила слова, намагаючись запам’ятати їх. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть.

У Писаннях сказано, що всі помруть: молоді люди, люди похилого віку—всі. Ерін, звичайно ж, це знала, але не дуже замислювалася над цим раніше. Вона гадала, що ще надто мала, щоб думати про такі речі. Але вона не була надто малою, щоб мати свідчення про істину: що завдяки Ісусу Христу всі люди знову житимуть. Саме тому і раділи пастухи й мудреці. Вони розуміли, що прийшов зробити на землю Ісус.

Стоячи біля маленького хліва, Ерін подивилася у вікно центру для відвідувачів на декорації вертепу. Всередині будівлі світло освітлювало велику статую Ісуса, Який простягнув Свої руки зі слідами від цвяхів. Ерін подумала про дитину в яслах і те, як Вона стала Тим, Хто має всю владу. І все ж, Він вирішив пожертвувати Своїм життям заради неї. Він народився, щоб вона знову могла жити. Щоб не сталося, Ерін могла відчувати безпеку в любові Ісуса.

Її огорнув мир. Вона не зовсім могла пояснити, як це сталося, але її тривоги зникли. Коли вона подивилася на статую Ісуса Христа, яка сяяла яскравіше за мерехтіння різдвяних вогників, вона майже не помічала темне нічне небо. Вона думала лише про теплі приємні почуття всередині.