Священні зміни

20 вересня 2008 року приблизно 600 святих останніх днів зібралися на просякнутому дощем пагорбі в місті Сан-Сальвадор, Сальвадор. Вони стояли на землі, яка впродовж багатьох років була плантацією. Під керівництвом президентства Центральноамериканської території вони разом молилися і ділилися свідченнями. Кілька з них занурили нові лопати в древній ґрунт у передчутті змін, які невдовзі мали прийти на цю обрану ділянку землі.

21 серпня 2011 року тисячі святих останніх днів у благоговійному захваті вітали одне одного на цьому самому пагорбі. Тепер це вже не була плантація. Її було перетворено на найсвященніше місце в Сальвадорі. Святі збиралися навколо храму. Вони з нетерпінням чекали на приїзд пророка—Президента Генрі Б. Айрінга, з Першого Президентства, який мав посвятити цей храм Господу. Один давній член Церкви майже пошепки сказав, що здається, ніби це місце відділено від усього навколо—“клаптик небес на землі”.

У квітні 2010 року Евелін Віхіль непокоїлася через те, що її чоловік Амадо втрачав віру. Ось уже 11 років він не ходив до будь-якої церкви, дійшовши висновку, що істинної Церкви немає. Тим часом Евелін ніколи не переставала вірити в Бога і ходила з однієї церкви до іншої, намагаючись почути Його слово, однак ніколи не була задоволена тим, що чула. Іноді вранці вона прокидалася в сльозах. У такі дні жінка благала Небесного Батька скерувати її. Вона запитувала Його, чому ніколи не відчувала себе затишно в будь-якій з церков, до яких ходила, хоча відчайдушно хотіла навчатися від Нього. Вона також молилася, щоб колись її сім’я об’єдналася в одній церкві.

23 серпня 2011 року Амадо і Евелін Віхіль пережили перетворення, подібне до того, яке відбулося на тому пагорбі в столиці їхньої країни. Одягнуті в біле вони увійшли в кімнату для запечатування разом зі своєю дев’ятирічною дочкою Мішель і трирічним сином Крістіаном. Вони стали першою сім’єю, запечатаною на час і на вічність у Сан-Сальвадорському храмі. Як і храм, у який вони увійшли, вони були щойно посвяченими для Господнього служіння і об’єднаними у своїй відданості.

“Наша історія почалася тоді,—пригадує Амадо,—коли ми знайшли пару старійшин—точніше, коли вони нас знайшли. Ми виходили з дому, де живуть батьки Евелін, і несли пакунки з покупками. Ми помітили, що старійшини нас побачили і попрямували до нас, переходячи вулицю. Один з них лагідно запитав, чи можуть вони нам допомогти.

Вони також запитали, чи можна їм відвідати нас. Я відповів ствердно, переважно з цікавості. До того часу я не знав про Церкву майже нічого—лише те, що чув від інших людей.

Після того як я дозволив старійшинам прийти до нас додому, то сказав дружині: “Не дуже-то радій цьому. Не сподівайся, що я вирішу приєднатися до церкви. Мені просто цікаво дізнатися, що вони скажуть”.

Старійшини почали приходити до нас. Я був готовий ввічливо сказати їм іти геть, якщо вони будуть казати щось таке, що не буде здаватися мені правильним. Однак вони були дуже добрими, і я був вражений тим, що вони ніколи не казали нічого поганого про інші церкви. Старійшини навчали з великою любов’ю і старанністю і були такими терплячими, коли я ставив багато запитань. Вони швидко нам полюбилися”.

Крок за кроком Амадо і Евелін готувалися до хрищення і конфірмації членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Найважчим для Евелін було Слово мудрості. Вона зажурилася, усвідомивши, що їй доведеться відмовитися від кави. Амадо не потрібно було долати ніякі звички. Йому лише потрібно було навчитися сприймати істину. Він вірив у те, чого навчали місіонери, і він навіть погоджувався з ученнями і практиками, яких, на його думку і думку його дружини, не вистачало в інших церквах, таких як вічний шлюб, хрищення за померлих, товаришування і устрій Церкви. Однак він вагався взяти зобов’язання і охриститися. Він хвилювався, що приєднається до Церкви лише для того, щоб зрозуміти, що він прийняв хибне рішення.

Невдовзі занепокоєння почало зменшуватися. Евелін молилася про допомогу й подолала звичку пити каву. Вона каже: “Я не дозволю, щоб ця звичка позбавила мене благословень”. Приблизно через два місяці вагань Амадо вирішив христитися. А зараз, за словами Евелін, він часто каже: “Нам потрібно добре вивчити доктрину”.

Амадо, Евелін і Мішель були охрищені та конфірмовані на початку червня 2011 року. “З дня нашого хрищення,—каже Евелін,—я відчувала, що все почало змінюватися. Моя сім’я об’єдналася у Церкві. Ми знайшли відновлену євангелію. З того часу в нас були випробування і хвороби, однак Небесний Батько проливав на нас багато благословень”.

Амадо зазначає: “Перша зміна, яку я помітив—це єдність у нашій сім’ї. Це не означає, що раніше у нас були погані стосунки, але ми стали більш згуртованими. Євангельські учення допомагали нам. Коли церковні провідники навчали про священну природу сім’ї, ми більше думали про те, що маємо краще цінувати свою сім’ю”.

Сесар Орельяна, єпископ сім’ї Віхіль, також помітив зміни у їхньому житті. Невдовзі після хрищення Амадо підійшов до єпископа Орельяна і сказав: “Ми хочемо платити десятину, але не знаємо як”.

Єпископ Орельяна пояснив, що десятина—це 10 відсотків їхнього доходу. Амадо був дещо занепокоєний. На той час у Евелін була робота, а у нього не було. “Нам завжди не вистачає грошей,—сказав Амадо єпископу,—але ми хочемо платити десятину”.

Єпископ Орельяна відповів: “Брате, Господь дав багато обіцянь”. Разом вони читали вірші з Писань про благословення, які приходять за вірну сплату десятини, у тому числі слова Господа, дані через пророка Малахію: “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, …і тим Мене випробуйте,—промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Малахія 3:10).

Після прочитання цих віршів брат Орельяна подивився на новонаверненого і сказав: “Якщо сплата десятини означає, що вам не буде чим сплатити за воду й електроенергію,—платіть десятину. Якщо сплата десятини означає, що вам не буде чим сплатити за житло,—платіть десятину. Навіть якщо сплата десятини означає, що у вас не буде достатньо грошей, щоб прогодувати сім’ю,—платіть десятину. Господь вас не покине”.

Наступної неділі Амадо знову підійшов до єпископа Орельяни. Цього разу він не ставив жодних запитань. Він просто вручив єпископу конверт і сказав: “Єпископе, ось наша десятина”.

Розмірковуючи про той випадок, єпископ Орельяна каже: “З того часу вони вірно сплачують десятину”. Сім’я отримала деякі товари з єпископської комори, коли у них були фінансові труднощі. Після того Господь благословляв їх спроможністю піклуватися про себе самостійно. Евелін отримала просування по службі, а Амадо знайшов хорошу роботу. Пізніше Евелін втратила роботу, однак вони продовжували платити десятину і отримувати духовні та матеріальні благословення за свою вірність. Одного разу єпископ Орельяна запитав Амадо про фінансову ситуацію в сім’ї. Амадо відповів: “У нас усе добре. Іноді їжі не дуже багато, але достатньо. А понад усе, ми довіряємо Господу”.

Продовжуючи платити десятину, Евелін і Амадо розповідали єпископу про благословення, які вони отримували. Згадавши Малахію 3:10, вони сказали: “Ми випробували Господа”. І, як і обіцяв єпископ Орельяна, Господь ніколи не залишав їх.

Евелін і Амадо з ніжністю розповідають про день, коли їхня сім’я зібралася в кімнаті для запечатувань. Вони непокоїлися, що поки отримуватимуть ендаумент і готуватимуться до обряду запечатування того ж дня, діти бешкетуватимуть. Особливо вони хвилювалися за свого непосидючого трирічного сина Крістіана. Однак діти увійшли в кімнату для запечатувань у тихому благоговінні, виказуючи цим, що вони розуміють, чому тут знаходяться. А коли настав час для дітей взяти участь в обряді запечатування, Крістіан без усяких настанов чи підказок підійшов до олтаря і став на коліна біля батьків.

Евелін згадує, як побачила відображення своєї сім’ї у дзеркалах. Амадо також розповідає про те, що бачив не лише у храмі, але й у повсякденному житті. Він висловлює вдячність за вічну перспективу, яка зараз скеровує його життя—перспективу, яку, очевидно, відчули Мішель і Крістіан, коли були в Господньому домі. Ця перспектива стала ще ширшою з того часу, особливо тому, що у сім’ї Віхіль з’явилася ще одна дочка, Андреа, народжена у завіті у серпні.

Сім’я Віхіль назавжди змінилася завдяки викупительній жертві Ісуса Христа і впливові Його храму на їхній землі. Завдяки тому, що плантація перетворилася на священну землю, їхній дім також став більш священним.

У багатьох аспектах вони уособлюють обіцяння, дане всьому народові. У Сальвадорі живуть мільйони хороших чесних людей, на яких кожного дня градом сиплеться шум і принади світу. Сальвадорські святі люблять свою батьківщину, і їхня надія зростає, коли вони дивляться на Господній храм. Вони відчувають впевненість у таких словах освячувальної молитви храму, виголошеної президентом Айрінгом:

“Ми молимося, щоб Твої благословення почили на народі Сальвадору. Зворуши серця урядовців, щоб народ було благословлено свободою і можливостями. Нехай мир панує на цій землі.

Благослови успіхом Твою роботу на цій землі. Нехай євангельське послання зворушить серця людей по всій країні. Нехай вони увійдуть у води хрищення і залишатимуться вірними й відданими Тобі. …

… З вдячними серцями ми посвячуємо і освячуємо цю священну споруду і територію навколо неї заради виповнення Твоєї волі й виконання Твоєї вічної роботи. Ми молимося, щоб її вплив відчувався по всій землі, як світло на пагорбі”¹.

Великою мірою цей вплив неодмінно буде відчуватися завдяки служінню й прикладу таких людей, як сім’я Віхіль. Витираючи сльози і намагаючись стримати свої почуття, Амадо Віхіль тепер з любов’ю розповідає про місіонерів, завдяки яким його сім’я прийшла до Христа і отримала храмові благословення. “Ми сподіваємося, що наші діти служитимуть на місії,—каже він,—щоб вони могли благословляти інші сім’ї так само, як ті юнаки благословили нашу сім’ю”.