Сестринство: Як же ми потрібні одна одній!

У цьому фільмі ми побачили вісім країн і почули девʼять різних мов. Уявіть, скільки ще мов було додано до того останнього вірша. Як дивовижно знати, що ми, як всесвітнє сестринство, змогли здійняти свої голоси у свідченні про вічну істину, що ми є дочками люблячого Небесного Батька.

Який це великий привілей бути тут під час цієї історичної події і звертатися до всіх жінок Церкви—від восьми років і старше! У цей вечір відчувається надзвичайна сила, яка є в нашій єдності. Коли я бачу всіх нас, хто зібрався в Конференц-центрі, і уявляю тисячі інших, хто дивиться цю трансляцію в різних місцях по всьому світу, [то розумію, що] поєднана сила наших свідчень і віри в Ісуса Христа безперечно формує одне з найвпливовіших і сповнених віри зібрань жінок в історії Церкви, якщо не в світі.

У цей вечір ми, як жінки Церкви, радіємо нашим багатьом різними ролям. Хоча багато в чому ми різні й унікальні, ми також усвідомлюємо, що ми всі є дочками одного Небесного Батька, що і робить нас сестрами. Ми об’єднані у побудові царства Бога, а також укладеними нами завітами, незалежно від наших обставин. Це об’єднане зібрання є, безсумнівно, найвеличнішим сестринством на лиці землі!¹

Бути сестрами означає мати нерозривний зв’язок між нами. Сестри піклуються одна про одну, пильнують одна одну, втішають одна одну і разом радіють, і разом горюють. Господь сказав: “Я кажу вам, будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”².

Супротивник прагне, щоб ми критикували або судили одне одного. Він хоче, щоб ми зосереджувалися на наших відмінностях і порівнювали себе з іншими. Можливо, вам подобається кожного дня протягом години енергійно займатися спортом, тому що це значно покращує ваше самопочуття, тоді як для мене піднятися сходами, а не ліфтом на один поверх, є хорошою спортивною вправою. Але ми все одно можемо бути друзями, чи не так?

Ми, жінки, буваємо особливо прискіпливі до себе. Якщо ми порівнюємо себе одна з одною, то завжди будемо відчувати свою невідповідність або образу. Сестра Патриція Т. Холланд якось сказала: “Справа в тому, що ми просто не можемо називати себе християнами і продовжувати судити одне одного—або себе—настільки суворо”³. Вона продовжує, кажучи, що ніщо не варте втрати нами співчуття і сестринства. Нам лише потрібно заспокоїтися і радіти нашим божественним відмінностям. Нам потрібно усвідомити, що ми всі бажаємо служити в царстві, використовуючи наші унікальні таланти і дари по-своєму. Тоді ми можемо радіти нашому сестринству, нашій єдності і почати служити.

Справа в тому, що ми дійсно і справді потрібні одна одній. Жінки природно прагнуть дружби, підтримки і спілкування. Ми можемо так багато навчитися одна від одної, але часто самі зводимо перепони, які утримують нас від насолоди дружніми стосунками, які могли б бути одним з найбільших благословень у нашому житті. Наприклад, ми, жінки дещо старшого віку, потребуємо того, що можуть запропонувати дівчатка віку Початкового товариства. Ми багато чого можемо навчитися у вас—служити і любити, як це робив би Христос.

Нещодавно я почула прекрасну історію про маленьку дівчинку на ім’я Сара, мама якої мала можливість допомагати іншій жінці в їхньому приході на ім’я Бренда, у якої був розсіяний склероз. Сара любила разом з мамою ходити до Бренди і допомагати їй. Вона намазувала кремом руки Бренди і робила їй масаж пальців і рук, бо та часто відчувала біль. Потім Сара навчилася обережно піднімати руки Бренди за голову, щоб розім’яти її м’язи. Сара розчісувала волосся Бренди і розмовляла з нею, поки її мама піклувалася про інші потреби цієї сестри. Сара дізналася про важливість і радість служіння іншій людині і зрозуміла, що навіть дитина може багато чого змінити в чиємусь житті.

Мені подобається приклад з першого розділу Євангелії від Луки, де описуються ніжні стосунки між Марією, матір’ю Ісуса, і її двоюрідною сестрою, Єлисаветою. Марія була молодою жінкою, коли дізналася про свою дивовижну місію бути матір’ю Сина Бога. Звичайно, це здавалося важким обов’язком, щоб нести його самотужки. І Сам Господь підготував для Марії людину, з якою вона могла розділити свою ношу. В посланні ангела Гавриїла Марії було сказано ім’я надійної і співчутливої жінки, до якої вона могла звернутися за підтримкою—своєї двоюрідної сестри Єлисавети.

Ця дівчина і її двоюрідна сестра, яка була “віку старого”⁴ ділилися тим спільним, що об’єднувало їхні дивовижні вагітності, і я лише можу уявити, наскільки важливими для них обох були ті три місяці, які вони провели разом і могли разом спілкуватися, співпереживати і підтримувати одна одну у своєму унікальному покликанні. Вони є таким прекрасним прикладом жіночого піклування між поколіннями.

Ті з нас, хто більш зрілі, можуть мати надзвичайний вплив на молодші покоління. Коли моя мати була ще маленькою дівчинкою, ні її батько, ні мати не були активними у Церкві. Навіть малою, у юному 5-річному віці, вона сама ходила до церкви і відвідувала свої збори—Початкове товариство, Недільну школу і причасні збори—все в різний час.

Я часто запитувала свою матір, що спонукало її робити це тиждень за тижнем, не маючи жодної підтримки або схвалення вдома. Її відповідь була такою: “У мене були вчителі Початкового товариства, які мене любили”. Ці вчителі піклувалися про неї і навчали її євангелії. Вони розповіли їй, що вона мала Небесного Батька, який любив її, і саме їхня турбота про неї сприяла тому, що вона ходила в церкву тиждень за тижнем. Моя мати сказала мені: “Цей вплив був одним із найважливіших у моєму дитинстві”. Я сподіваюся, що одного дня зможу подякувати тим прекрасним сестрам! Не існує ніяких вікових перешкод, коли це стосується служіння у Христовий спосіб.

Кілька тижнів тому я зустрілася з президентом Товариства молодих жінок колу в штаті Каліфорнія, яка сказала мені, що її 81-річна мати нещодавно була покликана служити порадником класу Дівчина спілки взаємного вдосконалення. Це мене настільки зацікавило, що я зателефонувала цій матері. Коли єпископ сестри Вал Бейкер попросив її зустрітися з ним, вона сподівалася, що її покличуть бібліотекарем або істориком приходу. Коли він попросив її служити порадником класу Дівчина спілки взаємного вдосконалення у Товаристві молодих жінок, вона відреагувала так: “Ви впевнені?”

Її єпископ серйозно відповів: “Сестро Бейкер, не зробіть помилки; це покликання від Господа”.

Вона сказала, що в неї на це не було жодної іншої відповіді, крім: “Звичайно”.

Мені подобається те, що єпископ відчув натхнення, аби чотири дівчини класу Спілки взаємного вдосконалення цього приходу могли багато чого навчатися з мудрості, досвіду і життєвого прикладу цієї зрілої сестри. І здогадайтеся, до кого звернеться сестра Бейкер, коли їй потрібно буде налаштувати свою сторінку у фейсбуці?

Я розмірковую про велику допомогу, яку сестри Товариства допомоги можуть радо приймати від молодих сестер, які нещодавно були в Товаристві молодих жінок. Наші молоді сестри часто відчувають себе не на місці або що в них немає нічого спільного з тими, хто належить до Товариства допомоги. До того, як їм виповниться 18 років, їм потрібно почути радісні свідчення провідників Товариства молодих жінок і матерів про великі благословення від приналежності до Товариства допомоги. Вони повинні відчувати захоплення від можливості стати частиною такої славетної організації. Коли молоді жінки починають відвідувати Товариство допомоги, більш за все їм потрібна подруга, яка б сиділа поруч, рука, яка б обнімала їх за плечі, а також можливість навчати і служити. Усі ми, допомагаймо одна одній долати нові переходи і визначальні події в нашому житті.

Дякую всім жінкам Церкви, які благословляють інших своїм служінням, незважаючи на вік і культурні відмінності. Молоді жінки служать дітям Початкового товариства і літнім сестрам. Самотні сестри незалежно від віку проводять незліченні години, піклуючись про потреби тих, хто їх оточує. Ми цінуємо тисячі молодих жінок, які віддають 18 місяців свого життя, щоб ділитися євангелією зі світом. Усе це свідчить про те, що, як говориться у нашому улюбленому гімні, “цю ангельську місію нам доручили”⁵.

Якщо виникають якісь бар’єри, то це тому, що ми самі їх створили. Ми повинні припинити зосереджуватися на наших відмінностях і дивитися на те, що в нас є спільного; тоді ми можемо почати усвідомлювати наш найвеличніший потенціал і робити найбільше добра у цьому світі. Сестра Марджорі П. Хінклі якось сказала: “Як же ми потрібні одна одній! Нам, літнім, потрібні ви, молоді. І, можливо, вам, молодим, потрібні хтось з нас, літніх. Це соціологічний факт, що жінкам потрібні жінки. Нам необхідна глибока, радісна і віддана дружба одна з одною”⁶. Сестра Хінклі була права; як же ми потрібні одна одній!

Сестри, немає жодної іншої групи жінок у світі, яка б мала доступ до величніших благословень, ніж маємо ми, жінки-святі останніх днів. Ми є членами Господньої Церкви, і незалежно від наших особистих обставин, усі можемо мати повноту благословень сили священства завдяки дотриманню завітів, укладених нами під час хрищення і у храмі. У нас є живі пророки, які ведуть і навчають нас, і ми радіємо величному дару Святого Духа, Який дає втіху і скерування в нашому житті. Ми благословенні працювати пліч-о-пліч з праведними братами, зміцнюючи дім і сім’ю. Ми маємо доступ до сили і влади храмових обрядів, і це ще не все.

Окрім насолоди усіма цими дивовижними благословеннями, ми маємо ще й одна одну—сестер у євангелії Ісуса Христа. Ми були благословенні ніжною і милосердною сутністю, яка дозволяє нам виявляти Христову любов і служити тим, хто нас оточує. Якщо ми не будемо зважати на наші вікові, культурні відмінності та обставини, коли піклуємося і служимо одна одній, то будемо сповнені чистою любов’ю Христа, а також натхненням, яке веде нас до розуміння того, коли і кому служити.

Я запрошую вас, як це було зроблено колись раніше генеральним президентом Товариства допомоги, яка сказала: “Я закликаю вас не лише любити одна одну більше, але любити одна одну краще”⁷. Давайте усвідомимо, як сильно ми потрібні одна одній, і давайте ж усі любити одна одну краще. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.