“Не бійся, бо Я ж із тобою!”

Мало що можна порівняти з ніжними почуттями людини, коли вона стає батьком або матірʼю. Немає нічого більш приємного, ніж отримати дорогоцінне немовля, прямо з небес. Для одного з моїх братів ця подія стала особливо зворушливим переживанням. Його перший маленький син народився передчасно і важив лише 1 кг і 300 г. Гантер провів свої перші два місяці життя у лікарні, у відділенні інтенсивної терапії для новонароджених. Ті місяці були часом хвилювання для всієї сімʼї, часом сподівань і благань Господа про Його допомогу.

Маленький Гантер був таким кволим. Він боровся, щоб отримати силу, необхідну для життя. Сильна рука його люблячого батька часто простягалася до малесенької, безпомічної рученьки його сина, щоб підтримати крихітку.

І так це є для всіх Божих дітей. Наш Небесний Батько простягає руку до кожного з нас з нескінченною любовʼю. Він має силу над усім і бажає допомогти нам навчатися, зростати і повернутися до Нього. Цим визначається мета нашого Батька: “здійснювати безсмертя і вічне життя людини”¹.

Якщо ми розвиваємо більшу віру і довіру до Господа, то можемо отримати доступ до Його сили благословляти і визволяти нас.

Книга Мормона вплітає у свої сторінки цю прекрасну тему про силу Господа визволяти Його дітей. Нефій представив її у найпершому розділі книги. У вірші 20 ми читаємо: “Дивіться, я, Нефій, покажу вам, що лагідні милості Господа огортають усіх, кого Він обрав, через їхню віру, щоб зробити їх сильними і навіть надати їм рятівну силу”².

Багато років тому в дуже особистий спосіб я прийшла до розуміння істин, висловлених у цьому вірші. Я зрозуміла, як справді близько є Небесний Батько і як справді сильно Він бажає нам допомогти.

Якось пізно ввечері я з дітьми їхала машиною і раптом помітила хлопчика, який ішов вздовж безлюдної дороги. Проїхавши повз нього, я виразно відчула, що маю повернутися й допомогти йому. Але боючись, що його могло б налякати те, що хтось незнайомий зупинився біля нього вночі, я поїхала далі. Сильне відчуття повернулося зі словами в голові: “Їдь допоможи цьому хлопчику!”

Я підʼїхала назад до нього і запитала: “Тобі потрібна допомога? У мене було відчуття, що я повинна тобі допомогти”.

Він повернувся до нас і зі сльозами, які котилися по щоках, сказав: “А ви можете? Я молився, щоб хтось мені допоміг”.

На його молитву про допомогу прийшла відповідь через послане до мене натхнення. Цей досвід отримання такої чіткої вказівки від Духа залишив незабутній слід, який досі присутній у моєму серці.

І тепер кілька місяців тому, завдяки ласкавій милості, я вперше за 25 років знову звʼязалася з цим хлопчиком. Я дізналася, що цей випадок—не лише моя історія, це також і його історія. Дерік Ненс зараз є батьком власної сімʼї. Це допомогло закласти основу віри в те, що Бог чує і відповідає на наші молитви. І він, і я використовували цей випадок, щоб навчати наших дітей, що Бог наглядає за нами. Ми не самотні.

Того вечора Дерік залишився в школі на якийсь захід і запізнився на останній автобус. І, як підліток, він був впевнений, що зможе сам дійти додому пішки, тож він пішов.

Пройшло півтори години, як він ішов безлюдною дорогою. До дому ще залишалися кілометри і в полі зору не було ніяких будинків. Він злякався. В розпачі він зайшов за купу щебню, став на коліна і попросив Небесного Батька про допомогу. Лише через кілька хвилин після того, як Дерік повернувся на дорогу, я зупинилася, щоб надати йому допомогу, про яку він молився.

І тепер, через так багато років, Дерік згадує: “Господь піклувався про мене, худого, недалекоглядного хлопчика. І незважаючи на все інше, що відбувалося у світі, Він знав про мою ситуацію і любив мене достатньо, щоб послати допомогу. Відколи я йшов тим забутим узбіччям, Господь багато разів відповідав на мої молитви. Його відповіді не завжди є негайними і чіткими, але Його обізнаність стосовно мене така ж явна сьогодні, як це було тієї самотньої ночі. Коли б темний морок життя не закривав мені світ, я знаю, що Він завжди має план, щоб знову безпечно провести мене додому”.

Як сказав Дерік, не на кожну молитву відповідь приходить так швидко. Але, дійсно, наш Батько знає нас і чує благання нашого серця. Він здійснює Свої чудеса—згідно з кожною окремою молитвою, для кожної окремої людини.

Ми можемо довіряти, що Він допоможе нам, не обовʼязково у спосіб, який бажаємо ми, але у спосіб, який найкраще допоможе нам зростати. Підкорити нашу волю Його волі може бути складно, але це необхідно, щоб стати схожими на Нього і знайти мир, який Він нам пропонує.

Ми можемо прийти до того відчуття, яке описав К. С. Льюіс: “Я молюся, тому що не в змозі допомогти собі сам. … Я молюся, тому що у мене весь час є потреби, коли я прокидаюся і коли засинаю. Це не змінює Бога. Це змінює мене”³.

У Писаннях є багато історій про тих, хто довірився Господу й отримав від Нього допомогу і визволення. Згадайте юного Давида, який, покладаючись на Господа, уникнув вірної смерті від руки могутнього Голіята. Подумайте про Нефія, чиї сповнені віри благання до Бога принесли звільнення від його братів, які намагалися позбавити його життя. Пригадайте юного Джозефа Сміта, який з молитвою шукав Господньої допомоги. Він був звільнений від сили темряви й отримав дивовижну відповідь. Кожен поставав перед справжніми і складними випробуваннями. Кожен діяв з вірою і покладав свою довіру на Господа. Кожен отримав Його допомогу. І зараз, у наш час, Божа сила і любов проявляються в житті Його дітей.

Я бачила це нещодавно в житті сповнених віри святих у Зімбабве і Ботсвана. Під час зборів посту і свідчень у маленькій філії я відчула себе смиренною і натхненною завдяки свідченням, якими ділилися багато дітей, молоді і дорослих. Кожен передавав могутній вияв віри в Господа Ісуса Христа. Вони живуть в оточенні випробувань і складних обставин, щодня покладаючи свою довіру на Бога. Вони усвідомлюють Його руку в їхньому житті і часто висловлюють це фразою: “Я дуже вдячний або вдячна Богові”.

Кілька років тому одна вірна сімʼя стала для членів Церкви нашого приходу прикладом такої ж довіри до Господа. Арн і Веніта Гетрелл мали щасливе життя, коли Арну було поставлено діагноз—прогресуючий рак. Прогнози були жахливими—йому залишилося жити лише кілька тижнів. Родина хотіла побути разом в останній раз. Тому зібралися всі діти, деякі приїхали здалеку. У них було лише 48 дорогоцінних годин, щоб провести їх разом. Сімʼя Гетреллів уважно вибрала те, що мало для них найбільше значення—сімейне фото, сімейну вечерю і сесію в Солт-Лейкському храмі. Веніта сказала: “Коли ми вийшли з дверей храму, це був останній раз, коли ми могли бути разом у цьому житті”.

Але вони вийшли із впевненістю, що є щось набагато більше, ніж лише це життя. Завдяки священним храмовим завітам у них є надія на обіцяння Господа. Вони можуть бути разом навіки.

Наступні два місяці були сповнені незліченних благословень. Віра Арна і Веніти та їхня довіра до Господа зростали, про що свідчать слова Веніти: “Мене підтримували. Я дізналася, що можливо відчувати спокій серед неспокою. Я знала, що Господь наглядає за нами. Якщо ви довіряєте Господу, ви дійсно можете здолати будь-яке з випробувань життя”.

Одна з їхніх дочок додала: “Ми спостерігали за нашими батьками і бачили їхній приклад. Ми бачили їхню віру і те, як вони справлялися з випробуваннями. Я б ніколи не попросила про це випробування, але я б ніколи не відмовилася від нього. Нас огортала Божа любов”.

Звичайно, що смерть Арна була не тим результатом, на який сподівалися Гетрелли. Але їхня криза не була кризою віри. Євангелія Ісуса Христа—це не перелік того, що треба зробити; скоріше, це те, що живе в наших серцях. Євангелія—це “не навантаження; це—крила”⁴. Вона несе нас. Вона несла сімʼю Гетреллів. Вони відчували спокій посеред бурі. Вони міцно трималися одне одного і храмових завітів, які уклали і яких дотримувалися. Зросла їхня здатність довіряти Господу, і їх було зміцнено завдяки вірі в Ісуса Христа і Його спокутній силі.

Де б ми не були на стежці учнівства, якими б не були наші переживання і труднощі, ми не самотні. Ви—не забуті. Як Дерік, як святі в Африці і як сімʼя Гетреллів—ми з вірою можемо прийняти рішення і в час потреби простягнути свою руку до Божої руки. Ми можемо зустрічати наші випробування з молитвою і довіряти Господу. І в процесі цього ми стаємо більш схожими на Нього.

Господь, звертаючись до кожного з нас, говорить: “Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю”⁵.

Я даю моє смиренне, але тверде свідчення, що Бог, наш Батько, знає нас особисто і простягає руку, щоб нам допомогти. Завдяки Його Улюбленому Сину Ісусу Христу ми можемо подолати зміни цього світу і бути безпечно доставлені додому. Маймо віру, щоб довіряти Йому. Про це я молюся в імʼя Ісуса Христа, амінь.