Ціна—і благословення—учнівства

Президенте Монсон, ми любимо вас. Ви віддавали своє серце і здоров’я кожному покликанню, яке Господь будь-коли давав вам, особливо цій священній посаді, яку ви тепер обіймаєте. Уся Церква дякує вам за вірне служіння та вашу відданість обов’язку.

Висловлюючи захоплення і підбадьорюючи всіх, кому доведеться й далі непохитно стояти в ці останні дні, я кажу вам усім, а особливо молоді Церкви: якщо ви ще не покликані, то одного дня дізнаєтеся, що покликані захищати свою віру або, можливо, вам навіть доведеться перетерпіти певні особисті образи просто тому, що ви є членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. У такі моменти з вашого боку будуть вимагатися і сміливість, і люб’язність.

Наприклад, одна сестра-місіонерка недавно написала мені: “Ми з напарницею побачили чоловіка, що сидів на лавці у місцевому сквері й обідав. Коли ми наблизились, він глянув на нас і побачив наші іменні місіонерські таблички. З жахливим поглядом очей він схопився з місця і замахнувся, щоб вдарити мене. Я просто вчасно ухилилася від удару, а він плював на мене своєю їжею, а потім почав лаяти нас найогиднішими словами. Ми пішли далі, не сказавши ні слова. Я намагалася стерти зі свого обличчя виплюнуту ним їжу, і тут відчула, як мені вдарило в потилицю його картопляне пюре, яке він жбурнув у мене. Часом буває важко бути місіонером, тоді мені хотілося повернутися назад, схопити цього невеличкого чоловіка і сказати: “ВИБАЧТЕ МЕНІ!” Та я цього не зробила”.

Цій відданій місіонерці я кажу: “Дороге дитя, ви смиренно і по-своєму ввійшли в коло дуже видатних жінок і чоловіків, які, за словами пророка Якова з Книги Мормона, “[по]дивилися на [Христову] смерть, і перестраждали Його хрест, і знесли ганьбу від світу”¹.

Дійсно, про Самого Ісуса Христа брат Якова, Нефій, написав: “І світ через свої беззаконня судитиме Його як нікчему; отже, вони бичуватимуть Його, а Він витерпить це; і вони битимуть Його, а Він витерпить це. Так, вони плюватимуть на Нього, а Він витерпить це через Свою доброту й любов та Своє довготерпіння до дітей людських”².

Разом з власним досвідом Спасителя ми маємо довгу історію неприйняття та болісно високої ціни, яку заплатили пророки і апостоли, місіонери і члени Церкви в кожному поколінні, усі ті, хто старався шанувати покликання від Бога, щоб підняти людство на “путь іще кращу”³.

“І що ще скажу … [про них]?”—запитує автор послання до євреїв.—

[Вони], що … пащі левам загороджували, …

силу огненну гасили, утікали від вістря меча, … хоробрі були на війні, обертали в розтіч [армії] …;

[бачили] померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані …,

А інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці.

Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, [і] витерпілі.

([Вони]—ті, що світ не вартий був їх,—) тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних”⁴.

Безсумнівно ангели небесні ридали, коли писали про цю вартість учнівства у світі, який часто ставиться вороже до заповідей Бога. Сам Спаситель оплакував тих, кого впродовж сотень років зневажали і вбивали за служіння Йому. Та й Сам Він був зневажений і мав бути убитий.

“Єрусалиме, Єрусалиме,—сказав Ісус,—що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх,—та ви не захотіли!

Ось ваш дім залишається порожній для вас”⁵.

І в цьому полягає послання до кожного молодого чоловіка та до кожної молодої жінки в цій Церкві. Ви можете поцікавитися, а чи варто займати сміливу моральну позицію у старшій школі або їхати на місію тільки для того, щоб паплюжили ваші найдорожчі переконання, чи варто протистояти багато чому в суспільстві, яке часто висміює життя, сповнене відданості релігії. Так, варто, бо інакше наші “доми” залишаться для нас “порожніми”—знищені люди, знищені сім’ї, знищені сусідські стосунки, знищені народи.

Отже на нас лежить тягар тих, кого покликано нести в світ месіанське послання. Крім навчання, підбадьорювання і втішення людей (а це—приємна частина учнівства), час від часу ці ж посланці покликаються, щоб застерігати, попереджати, а іноді й просто ридати (що є болісною частиною учнівства). Вони досить добре знають, що дорога, яке веде до обіцяної землі і “тече молоком та медом”⁶, неодмінно проходить через Гору Синай з даними на ній заповідями⁷.

На жаль посланці, що передають божественно дані заповіді, аби благословляти і захищати нас, часто мають не більшу популярність сьогодні, ніж це було в давнину, принаймні дві сестри-місіонерки, яких обплювали і в яких кинули картопляним пюре, можуть це підтвердити. Ненависть—це потворне слово, але й сьогодні є ті, хто каже з негідником Ахавом: “Я ненавиджу [пророка Міхея], бо він не пророкує на мене добре, а по всі дні свої [пророкує] тільки лихе”⁸. Такий різновид ненависті до пророка за його чесність коштував Авінадію життя. Як сказав він царю Ною: “Через те що я сказав вам правду, ви гніваєтеся на мене. … через те, що я сповістив слово Бога, ви осудили мене, що я божевільний”⁹, а ми могли б продовжити: провінційний, відсталий, фанатичний, недобрий, обмежений, застарілий і старомодний.

Ось як Сам Господь журиться, кажучи пророку Ісаї:

“[Ці] сини … не хочуть послухати науки Господньої,

[вони] говорять провидцям: “Не бачте!”, а пророкам: “Не пророкуйте правдивого нам, говоріть нам гладеньке, передбачте оманливе,

уступіться з дороги, збочте з путі, заберіть з-перед нас Святого Ізраїлевого”¹⁰.

Як це не сумно, мої друзі, для нашого часу характерним є те, що коли люди взагалі хочуть собі богів, то вони хочуть, аби ці боги від них багато не вимагали, зручних богів, улесливих богів, які не тільки не розгойдують човен, але навіть і не веслують в ньому, богів, які б гладили нас по голові, заставляли нас хихотіти, а потім казали б нам побігати та нарвати нагідок¹¹.

Річ йде про людину, яка створює Бога на свій власний образ! Іноді—і це здається найбільшою з усіх іронією—ці люди прикликають ім’я Христа як того, хто був таким “зручним” Богом. Справді? Той, Хто сказав нам не лише не порушувати заповіді, але що ми не повинні навіть і думати порушити їх. А якщо ми подумали порушити їх, то тим самим ми їх вже порушили у своєму серці. Чи схоже це на “зручне” вчення, яке легке для вуха і популярне для сільських гулянок?

А що з тими, хто просто хоче подивитися на гріх або доторкнутися до нього здаля? Ісус промовисто сказав, що коли ваше око спокушає вас, вирвіть його. Коли ваша рука спокушає вас, відітніть її¹². “Я не мир принести прийшов, а меча”¹³. Він попереджав тих, хто вважав, що Він говорив тільки заспокійливі банальності. Тож і не дивно, що після кожної Його проповіді місцеві громади “благали Його, щоб пішов Собі з їхнього краю”¹⁴. Тож і не дивно, що після кожного вчиненого Ним дива Його сила приписувалася не Богу, а дияволу¹⁵. Очевидно, що наклейка на бампері із запитанням: “Що б зробив Ісус?” не завжди буде викликати належну реакцію.

У зеніті Свого земного священнослужіння Ісус сказав: “Люб[іть] один одного ви, як Я вас полюбив!”¹⁶ Аби переконатися, що вони зрозуміли, що це була за любов, Він сказав: “Якщо ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте”¹⁷ і “Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім”¹⁸. На цій планеті ми найбільше потребуємо любові, схожої на Христову, почасти тому, що, як завжди вважається, вона супроводжується праведністю. Тож якщо любов має бути нашим девізом, а вона й повинна ним бути, тоді за словом Того, Хто є уособленням любові, ми повинні облишити гріх і будь-який натяк на захист гріха в інших. Ісус ясно розумів, що багато хто в нашій сучасній культурі, здається, забуває, що існує разюча різниця між заповіддю прощати гріх (а Він мав безмежну здатність робити це) і засторогою—не потурати гріху (чого Він не робив жодного разу).

Друзі, особливо мої юні друзі, не впадайте у відчай. Чиста любов, схожа на Христову, яка виникає завдяки справжній праведності, може змінити світ. Я свідчу, що істинна і жива євангелія Ісуса Христа існує на землі і що ви є членами Його істинної і живої Церкви, які стараються ділитися нею. Я свідчу про цю євангелію і цю Церкву, даючи особливе свідчення про відновлені ключі священства, які відкривають доступ до сили й дієвості спасительних обрядів. Я більше впевнений в тому, що ці ключі відновлено і що ці обряди є знову доступними завдяки Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, ніж в тому, що я стою перед вами за цією кафедрою, а ви сидите переді мною на цій конференції.

Будьте сильними. З вірністю живіть за євангелією, навіть якщо інші навколо вас зовсім цього не роблять. Захищайте свої переконання ввічливо і співчутливо, але все ж захищайте їх. Довга історія, в якій натхненні голоси, у т.ч. й тих, кого ви почуєте на цій конференції, вказує вам на шлях до християнського учнівства. Це прямий і вузький шлях—без великої просторості, але його можна пройти успішно і з захопленням, “з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей”¹⁹. Мужньо йдучи цим шляхом, ви набудете непохитної віри, знайдете захист від злих вітрів, навіть від ураганів, і відчуєте тверду як криця силу нашого Викупителя, і якщо на цьому ви будете зміцнюватися у відданому учнівстві, то ви не зможете впасти²⁰. В ім’я Ісуса Христа, амінь.