Жити згідно зі своєю вірою

Мені подобається історія Церкви. Можливо, як і для багатьох з вас, моя власна віра була зміцнена, коли я дізнався про дивовижну відданість наших прабатьків, які прийняли євангелію і жили згідно з вірою.

Місяць тому 12000 прекрасних молодих людей з храмового округу в Гілберті, штат Аризона, відсвяткували завершення їхнього нового храму. Вони показали надихаючу виставу, демонструючи своє зобовʼязання жити праведно. Тема їхнього святкування була такою: “Жити згідно зі своєю вірою”.

Так само, як зробила та віддана молодь з Аризони, кожен святий останніх днів повинен узяти зобовʼязання “жити згідно зі своєю вірою”.

У словах гімну сказано: “Віддані вірі, що [батьки] плекали” (“Віддані вірі”, Гімни, № 155).

Ми можемо додати: “Віддані вірі, що наші прабатьки плекали”.

Я розмірковував, чи знає кожен з тих молодих, сповнених ентузіазмом, людей в Аризоні свою власну історію Церкви—чи знають вони історію того, як їхня сімʼя стала членами Церкви. Як це було б прекрасно, якби кожен святий останніх днів знав історії навернення своїх прабатьків.

Незалежно від того, чи є ви нащадками піонерів, спадок віри і жертви мормонських піонерів є і вашим спадком. Це славетний спадок Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Однією з найчудовіших сторінок в історії Церкви стали події, коли Уілфорд Вудрафф, апостол Господа, навчав відновленій євангелії Ісуса Христа по всій Великобританії в 1840 році—лише через 10 років після встановлення Церкви.

Уілфорд Вудрафф та інші апостоли зосередили свою роботу в таких районах Англії, як Ліверпуль і Престон. Там вони мали значний успіх. Старійшина Вудрафф, який згодом став Президентом Церкви, постійно молився Богові про скерування у цій дуже важливій роботі. У своїх молитвах він відчув натхнення піти в інше місце, щоб навчати там євангелії.

Президент Монсон навчав нас, що коли ми отримуємо з небес натхнення щось зробити, то маємо зробити це одразу—не зволікаючи. Саме так зробив Уілфорд Вудрафф. Маючи чітке спрямування від Духа “йти на південь”, старійшина Вудрафф відправився майже негайно і пішов до частини Англії, яка називалася Герефордшир—фермерське графство на південному заході Англії. Тут він зустрівся з успішним фермером на імʼя Джон Бенбоу, який запросив його до себе “з радісним серцем і вдячністю” (Wilford Woodruff, in Matthias F. Cowley, Wilford Woodruff: History of His Life and Labors as Recorded in His Daily Journals [1909], 117).

Група з більше ніж 600 людей, які називали себе “Обʼєднані браття”, “молилася про світло та істину” (Уілфорд Вудрафф, узято з Учення Президентів Церкви: Уілфорд Вудрафф [2004], с. 92). У відповідь на їхні молитви Господь послав Уілфорда Вудраффа.

Повчання старійшини Вудраффа негайно принесли плоди, і багато людей були охрищені. Бригам Янг і Уіллард Річардс приєдналися до нього у Герефордширі, і ці три апостоли мали дивовижний успіх.

Протягом лише кількох місяців вони організували 33 філії для 541 особи, які приєдналися до Церкви. Їхня дивовижна робота продовжувалася і, зрештою, майже кожен, хто належав до “Об’єднаних братів”, був охрищений в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Моя прапрабабуся Генна Марія Іглс Гарріс була однією з перших, хто чув Уілфорда Вудраффа. Вона сказала своєму чоловікові Роберту Гаррісу мол., що почула слово Бога і має намір охриститися. Роберту не сподобалося почуте від його дружини. Він сказав, що піде разом з нею на наступну проповідь, яка буде виголошена мормонським місіонером, і “виведе його на чисту воду”.

Сидячи на тих зборах у перших рядах, маючи тверде переконання стояти на своєму, і, можливо, спантеличити приїжджого проповідника, Роберт одразу відчув, як його торкнувся Дух, так само, як це було з його дружиною. Він зрозумів, що послання Відновлення було істинним, і він та його дружина були охрищені.

Їхня історія віри і відданості схожа на тисячі інших: коли вони почули послання євангелії, вони знали, що воно істинне!

Як говорить Господь: “Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть” (Іван 10:27).

Почувши голос Пастиря, вони повністю присвятили своє життя євангелії і послуху словам Господнього пророка. Почувши заклик “збиратися в Сіоні”, вони залишили свої домівки в Англії, переправилися через Атлантичний океан і зібралися зі святими в Наву, штат Іллінойс.

Вони прийняли євангелію усім своїм серцем. Намагаючись влаштуватися на своїй новій землі, вони допомагали в будівництві храму в Наву, віддаючи десятину зі своєї праці—трудячись кожен 10-й день на будівництві храму.

Їхні серця були розбиті вісткою про смерть їхнього улюбленого пророка Джозефа Сміта і його брата Гайрума. Але вони не зупинялися! Вони залишилися вірними вірі.

Коли святих було переслідувано і вигнано з Наву, Роберт і Марія відчули, яке це велике благословення отримати свій ендаумент у храмі, незадовго до того, як вони мали перейти річку Міссісіпі і попрямувати на захід. Хоча вони були невпевнені у своєму майбутньому, в них була впевненість у своїй вірі та своїх свідченнях.

По дорозі на захід, проходячи штатом Айова, вони разом з шістьма дітьми пробиралися через болото. На березі річки Міссісіпі вони побудували для себе пристанище, що стало називатися Уінтер Квортерз.

Ці відважні піонери чекали на вказівку апостола щодо того, як і коли вони продовжать іти на захід. Всі плани змінилися, коли Бригам Янг, Президент Кворуму дванадцятьох, закликав чоловіків служити добровольцями в армії Сполучених Штатів. Їхня група була названа Мормонським батальйоном.

Роберт Гарріс мол. був одним з більш ніж 500 мормонських піонерів, які відгукнулися на цей заклик Бригама Янга. Він пішов до війська, незважаючи на те, що це означало залишити свою вагітну дружину і шестеро малих дітей.

Чому він й інші чоловіки це зробили?

Відповідь можна знайти у словах мого прапрадіда. У листі, який він написав до своєї дружини, коли батальйон ішов до Санта-Фе, говорилося: “Моя віра така ж сильна, як і раніше [і коли я думаю про те, що сказав нам Бригам Янг], я вірю в це майже так само, як це сказав би мені Великий Бог”.

Коротше кажучи, він знав, що послухався пророка Бога, як це знали й інші чоловіки. Саме тому вони це зробили! Вони знали, що їх вів пророк Бога.

У тому ж листі він висловив свої ніжні почуття до його дружини та дітей і сказав, що постійно молиться, аби вона і діти були благословенні.

Далі в цьому листі він написав таке могутнє речення: “Ми не повинні забувати те, що ти і я почули і [відчули] в храмі Господа”.

Разом з його попереднім свідченням про те, що “нас веде пророк Бога”, ці дві священні настанови стали для мене як Писання.

Через 18 місяців після відбуття у складі батальйону Роберт Гарріс безпечно повернувся до своєї любої Марії. Все своє життя вони залишалися вірними і відданими відновленій євангелії. У них було 15 дітей, 13 з яких дожили до зрілого віку. Моя бабуся Фанні Уолкер з Реймонду, Альберта, Канада, була однією із 136 їхніх онуків.

Бабуся Уолкер пишалася тим, що її дідусь служив у Мормонському батальйоні, і вона хотіла, щоб усі її онуки про це знали. Тепер, коли я сам вже дідусь, то розумію, чому це було так важливо для неї. Вона хотіла привернути серця дітей до батьків. Вона хотіла, щоб її онуки знали про свій праведний спадок—тому що вона знала, що це благословить їхнє життя.

Чим більший звʼязок ми відчуваємо з нашими праведними предками, тим більша ймовірність, що ми будемо приймати мудрі і праведні рішення.

І так воно є. Кожен із нас буде більш благословенним, якщо ми дізнаємося про історії віри і жертви, які сприяли тому, що наші прабатьки приєдналися до Господньої Церкви.

З першого ж разу, коли Роберт і Марія почули повчання і свідчення Уілфорда Вудраффа про відновлення євангелії, вони дізналися, що євангелія істинна.

Вони також дізналися, що які б не прийшли до них випробування або негоди, вони будуть благословенні за те, що залишалися відданими вірі. Здається, ніби вони чули слова нашого пророка сьогодні, який сказав: “Немає надто великої жертви … заради отримання благословень [храму]” (Томас С. Монсон, “Святий храм—маяк світові”, Ліягона, трав. 2011, с. 92).

У Сполученому Королівстві на монеті у два фунти стерлінгів, на одному з боків написано: “Стоячи на плечах велетнів”. Коли я думаю про наших величних прабатьків-піонерів, то відчуваю, що ми всі стоїмо на плечах велетнів.

Хоча та настанова прийшла з листа Роберта Гарріса, я вірю, що незліченна кількість прабатьків звернулася б до своїх дітей і онуків з таким самим посланням: по-перше, ми не повинні забувати досвід, отриманий у храмі, а також обіцяння і благословення, які приходять до кожного з нас завдяки храму. По-друге, ми не повинні забувати, що нас веде пророк Бога.

Я свідчу, що нас веде пророк Бога. Господь відновив Свою Церкву в останні дні через пророка Джозефа Сміта, і ми не повинні забувати, що нас веде непорушний ланцюг пророків Бога від Джозефа до Бригама і так до кожного наступного Президента Церкви і до нашого пророка сьогодні—Томаса С. Монсона. Я знаю його, я шаную його і я люблю його. Я свідчу, що він є Господнім пророком на землі сьогодні.

Це є бажанням мого серця, аби, як і мої діти й онуки, ми шанували спадок наших праведних прабатьків—тих відданих мормонських піонерів, які були готові покласти все на жертовник задля захисту їхнього Бога і їхньої віри. Я молюся, аби кожен із нас жив віддано тій вірі, яку плекали наші батьки. У святе і священне імʼя Ісуса Христа, амінь.