жінок Повага Спасителя до

Зображення

illustration of a biblical man and woman

Іван знайомить читача з Марією на самому початку своєї Євангелії. У його розповіді про перше привселюдне чудо на весіллі в Кані віддається належне вірі Марії.

Ймовірно Марія мала на весіллі певні обовʼязки². Коли гостям “забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: “Не мають вина!” (Іван 2:3). У цьому уривку говориться, що коли Марія звернулася по допомогу до Ісуса Христа, можливо, вона, виявляючи повагу, очікувала на чудо³.

У відповідь Ісус Христос сказав: “Що тобі, жоно, до Мене? Не прийшла ще година Моя!” (Іван 2:4). У натхненному перекладі цього вірша Джозефом Смітом Спаситель запитує Марію, що вона хоче, аби Він зробив, і обіцяє це зробити⁴. Звертання жоно [жінко] може видатися грубим і зневажливим сучасному читачеві; однак його використання Спасителем, скоріш за все, повинно було мати протилежне значення⁵. Один учений пояснює: звертання “Жінко”, або “пані”, у грецькій мові є виявом поваги, яке використовувалося навіть при звертанні до королев”⁶. Це виглядало так, ніби Він сказав Своїй матері: “Моя пані, все, що попросиш Мене з вірою, Я дарую тобі”. Ця історія показує, що Спаситель був уважним до звичайних турбот, якими переймалася ця жінка. Ісус Христос виявив повагу до Своєї матері, запропонувавши їй допомогу в її тягарях і обовʼязках.

Далі в розповіді говориться про подальший вияв віри Марії, коли вона сказала слугам послухатися Ісуса Христа: “Зробіть усе, те, що Він вам скаже!” (Іван 2:5). Посудини були наповнені водою, і Спаситель перетворив воду на вино у відповідь на прохання Марії допомогти почастувати гостей на весіллі. Про який чудовий урок ми дізнаємося від Марії: коли виникає потреба, потрібно звертатися до Ісуса Христа і довірятися Йому, бо Він має всю силу. Як і Марія, жінки-святі останніх днів сьогодні можуть з вірою покладатися на Ісуса Христа, коли вони почуваються переобтяженими через свої обовʼязки.

У цій короткій розповіді говориться не лише про силу Маріїної віри, але й завдяки Його першому прилюдному чуду також підтверджується істинна сутність Ісуса Христа як Сина Бога. Наступна жінка, з якою Іван знайомить читача, це жінка з Самарії.

Зображення

illustration of biblical woman with jug

Розповідь в Іван 4 свідчить про те, що Ісус Христос поважає всіх жінок, незалежно від їхньої національності або віросповідання. Деякі юдеї сприймали самарян як “більш нечистих, ніж іновірців будь-якої іншої національності”⁷ і уникали спілкування з ними. Ісус Христос не лише знехтував тогочасними традиціями, Спаситель, як стверджував старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, удостоїв честі цю жінку: “Вперше, коли Господь визнав Себе як Христа, було в розмові з самарянкою біля Яковової криниці”⁸.

Подорожуючи у спеку дня, Ісус Христос зупинився перепочити і набрати води. Спаситель завʼязав розмову з самарянкою біля криниці, попросивши її дати йому напитися. Поступово в ході розмови вона здобула свідчення про Його божественність. Іван записує, що вона спершу назвала Ісуса юдеянином, потім паном, потім пророком і, зрештою, Христом (див. Іван 4:9–29). Те, як вона поступово змінювала своє звертання, вказує на те, що вона розвинула віру в Ісуса Христа і була навернена.

Спаситель навчав її, що Він мав “живу воду” (Іван 4:10) і що ті, хто пʼє її, ніколи не будуть прагнути знову. Здивувавшись, жінка розпитувала далі. Потім Ісус Христос відкрив самарянці її минуле життя і теперішні грішні стосунки. Хоча жінка могла почуватися присоромленою, та, мабуть, вона також відчувала, що Ісус Христос говорив з повагою, тому що вона задумливо відповіла: “Бачу, Пане, що Пророк Ти” (Іван 4:19). Її гріхи вже було розкрито, ховати було нічого, ця жінка виявляла віру в Ісуса Христа під час того, як Він її навчав. Одна з Його відповідей може бути ключем до отримання спасіння: “Повір, жінко [або моя пані], Мені” (Іван 4:21).

Самарянка, завдяки своїй вірі, отримала свідчення від Духа і бажала свідчити, що Ісус був Христом, обіцяним Месією. Покинувши свій водонос (символ її мирського майна), вона пішла до міста і проголосила: “Ходіть-но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?” (Іван 4:29). Віра самарянки, яка стала знаряддям у руках Бога, і її місіонерське прагнення допомогли помʼякшити серця інших, аби вони прийняли Ісуса Христа.

Описуючи цей досвід, Іван показує, що Спаситель знає жінок і знає подробиці їхнього життя. Крім того, Він поважає всіх жінок, незалежно від їхнього минулого. Для жінок, які не відчувають, що мають стосунки з Христом, або почуваються вигнанцями у власному суспільстві, ця розповідь показує, що Ісус Христос знає випробування кожної жінки і може її прийняти й піднести. В Євангелії від Івана наголошується на цій думці, коли розповідається про співчуття Христа до жінки, взятій у перелюбі.

Зображення

illustration of woman in red biblical dress

У розділі Іван 8 протиставлено безжалісне ставлення до жінки з боку фарисеїв та лагідну повагу і співчуття, виявлені до неї Ісусом Христом. Мабуть, даючи фарисеям можливість зрозуміти своє жорстоке ставлення до жінки і змінити його, Спаситель, “нахилившись додолу, по землі писав пальцем” (Іван 8:6). Сам процес “писання по землі був символічною дією, добре відомою в давні часи, яка означала небажання вирішувати якусь нагальну справу”⁹.

Однак книжники і фарисеї продовжували надокучати Ісусу Христу і соромити жінку. Відчуваючи співчуття до жінки, Ісус “підвівся й промовив до них: “Хто з вас без гріха,—нехай перший на неї той каменем кине!”… І Він знов нахилився додолу, і писав по землі” (Іван 8:7–8). Будучи викритими і відчуваючи докори сумління, обвинувачувачі один за одним з соромом повідходили, залишивши винну у перелюбі жінку наодинці з Ісусом.

Треба віддати належне жінці, тому що вона залишилася поряд з Ісусом Христом, а не втекла. Ймовірно вона відчувала себе підбадьореною і зміцненою завдяки шанобливому ставленню, виявленому до неї Ісусом. Він запитав: “Де ж ті, жінко [або моя пані], що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив?” Вона відказала: “Ніхто, Господи”. І сказав їй Ісус: “Не засуджую і Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!” (Іван 8:10–11)¹⁰.

І знову, Євангелія від Івана свідчить про те, що Ісус Христос ставився до жінок зі співчуттям і повагою, незважаючи на їхні гріхи. Оскільки всі є грішними, ми можемо отримати більшу надію завдяки прикладу цієї жінки, яка проявила віру в Ісуса Христа. Так само, як Спаситель виявив співчуття до цієї жінки за тривожних і болісних обставин, Він втішив і Марію Магдалину, коли побачив її в сльозах біля гробниці в саду.

Зображення

illustration of Mary at the tomb

Іван є єдиним з авторів Євангелій, хто визначив першу людину, яка побачила воскреслого Господа, показуючи цим, що віддана і старанна жінка може отримати величні духовні прояви. Іван пише: “А дня першого в тижні, рано-вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений” (Іван 20:1). Побачивши, що камінь був відвалений, Марія побігла по допомогу до апостолів, щоб сповістити їх, що тіла Ісуса не було. Вона знайшла Петра й Івана, які побігли до гробу і знайшли тільки поховальне вбрання. Потім двоє апостолів пішли, залишивши Марію на самоті біля гробниці в саду.

Марія там плакала біля гробу. Думка про те, що невідомо, що сталося з тілом Господа, можливо, приголомшила її. Хоча явився Спаситель і говорив з нею, вона спочатку не впізнала Його. Але тоді “Ісус мовить до неї: “Маріє!” (Іван 20:16). Щось змусило її зрозуміти, що це був її Спаситель. “Це усвідомлення було миттєвим. Її ріка сліз стала морем радості. Це Він; Він воскрес; Він живе”¹¹. Після того, як Марія стала свідком воскреслого Господа, її було послано свідчити апостолам, що Він живий.

Незважаючи на те, що учні спочатку поставилися скептично (див. Лука 24:11), свідчення Марії все ж мало певний вплив. Пізніше учні зібралися, щоб обговорити події того дня і, скоріш за все, обдумували свідчення Марії, коли “зʼявився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам!” (Іван 20:19).

Цим випадком наголошується на високій повазі до жінок, яку мав Ісус Христос, тому що Марія Магдалина була вибрана першою людиною, яка стала свідком воскреслого Спасителя і потім була послана свідчити про Нього. Господь продовжує покладатися на жінок в наші дні, аби вони були Його свідками. Старійшина М. Рассел Баллард сказав: “Наш розподіл має своїх героїнь. Безліч жінок з усіх континентів і прошарків суспільства зробили суттєві внески у справу Христа. … Моє запитання таке: Чи будете ви однією з тих жінок? І чи будете ви, чоловіки, які мають священство, відгукуватися на цей самий заклик?”¹²

Завдяки вірі в Ісуса Христа ми можемо наслідувати приклад цих жінок, про яких писав Іван. Ми можемо довіритися Спасителю, що Він розуміє щоденні турботи нашого життя і може допомогти нести наші тягарі. Ми можемо вірити, що Ісус Христос підбадьорить нас, незважаючи на наші провини. Крім цього ми можемо знати, що Христос може підтримати нас в наших найглибших скорботах, стражданнях і муках.