2015
Перегони Шеллі
Серпень 2015


Перегони Шеллі

Останнім часом здавалося, що ніхто не міг надати Шеллі ту допомогу, яка була їй потрібна.

“Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу” (Iсая 41:10).

Зображення
Product Shot from August 2015 Liahona

“Привіт, Шеллі!” Зав’язавши старі кросівки, Шеллі підвела голову, щоб побачити, як Роза махає їй рукою зі стартової лінії. “Швидше,—гукнула Роза.— Сьогодні ми поб’ємо власний рекорд!”

Шелі широко усміхнулася. Роза каже це на кожному тренуванні.

У своїй новій школі Шеллі подобалися дві речі. По-перше, вона була в команді бігунів. Коли вона бігла, то відчувала всередині легкість, ніби у неї немає жодних тривог.

Друге, що їй подобалося, це те, що ніхто тут не знав, що її батьки щойно розлучилися.

Шеллі тугіше затягнула шнурки і підвелася, щоб приєднатися до дівчат з команди. Ой! Вона зморщилася, бо великі пальці упиралися в носок кросівок. Як вона скаже татові, що їй знову потрібне нове взуття?

Після перегонів Шеллі, Роза, Бекка і Тіана раділи, що встановили новий особистий рекорд в естафеті. “Я ж казала, що ми сьогодні це зробимо!”—промовила Роза.

Шеллі засміялася. Вона вручила естафету тренеру і нахилилася, щоб розв’язати шнурки.

“Дівчатка, ви гарно попрацювали,—сказала міс Голдмен.— Ви дуже гарно разом співпрацюєте. Не забудьте завтра внести плату за користування треком”.

Усмішка зникла з обличчя Шеллі. Вона зовсім про це забула!

Їдучи додому автобусом, Шеллі не могла думати ні про що інше, як тільки про кросівки і плату за трек. Вона не хотіла додавати мамі клопотів. А коли вона востаннє дзвонила татові, аби попросити у нього додаткові гроші, з голосу було видно, що йому це не подобається. Останнім часом здавалося, що ніхто не міг надати їй ту допомогу, яка була їй потрібна.

Діставшись додому, Шеллі пішла прямо до себе в кімнату. Під час вечері брати і сестри розмовляли і жартували, але вона лише могла водити виделкою в своїй тарілці.

Після вечері мама допомогла Шеллі прибрати зі столу. “Я сьогодні ввечері зустрічаюся з єпископом Паркером,—сказала мама.— Хочеш піти і отримати благословення священства?”

Шеллі кивнула. Їй дійсно не вистачало татових благословень, які він завжди їй давав, коли вона хвилювалася або хворіла.

Трохи пізніше, коли єпископ Паркер дав їй благословення, Шеллі відчула глибоко всередині заспокоєння. “Шеллі, твого тата зараз немає у домі, аби допомагати тобі,—сказав він у благословенні.— Але твій Небесний Батько завжди поруч. Я благословляю тебе, щоб ти могла поговорити з Ним так само, як ти поговорила б зі своїм татом, і Небесний Батько завжди тобі допоможе”.

Шеллі відчула полегшення, якого не відчувала вже давно. У неї з’явилося тепле відчуття всередині, яке підтверджувало, що єпископ каже правду. Небесний Батько любить і слухає її. З Його допомогою вона, можливо, навіть набереться сміливості поговорити з батьками.

По дорозі додому вона розповіла мамі про кросівки і плату за трек. Того ж вечора вона стала на коліна і попросила Небесного Батька допомогти їй набратися сміливості поговорити з татом. Вона знову молилася про це наступного ранку в автобусі по дорозі до школи. Коли вона повернулася зі школи, то відчувала достатньо сміливості зателефонувати своєму батьку. Цього разу він не виявляв нетерпіння чи незадоволення, коли вона сказала йому про те, що їй було потрібно. То була відповідь на молитви.

Через кілька тижнів Шеллі зав’язувала свої нові кросівки і бігла до Рози та інших дівчаток. Так було приємно відчувати, що у неї чудова команда, яка її підтримує. Їй не потрібно було бігти у своїх перегонах на самоті.

Ілюстрація Ейпріл Стотт