На один відсоток краще

Понад століття національні команди велосипедистів Великої Британії були предметом глузувань для всього велосипедного світу. Британських велосипедистів вважали безнадійно бездарними, оскільки вони спромоглися завоювати лише кілька золотих медалей за 100 років Олімпійських змагань, а ще гірших результатів вони досягнули в найголовнішому змаганні велосипедистів—3-тижневих перегонах Tour de France, у яких за 110 років не вигравав жоден британський спортсмен. Становище британських велогонщиків було настільки жалюгідним, що деякі престижні виробники велосипедів відмовлялися продавати їх британцям, побоюючись, що це назавжди заплямує здобуту важкими зусиллями репутацію. І, незважаючи на те, що витрачалися величезні кошти на передові технології і на новітні методи тренувань, ніщо не допомагало.

Ніщо, поки у 2003 році не сталася маленька, майже непомітна зміна, яка назавжди змінила траєкторію британського велосипедного спорту. Та зміна в підході також виявила вічний принцип—з обіцянням—стосовно нашого часто нелегкого земного прагнення покращуватися. То що ж сталося з велоспортом у Британії, що його можна застосовувати до нашого особистого прагнення ставати кращими дочками і синами Бога?

У 2003 році найняли на роботу сера Дейва Брейлсфорда. На відміну від попередніх тренерів, які намагалися здійснити величезні зміни за один день, сер Брейлсфорд натомість запровадив стратегію, яку він назвав “сукупність незначних здобутків”. Це означало запровадження невеликих покращень в усьому. Це включало постійні відслідковування основних статистичних даних і застосування таких методів тренування, які були спрямовані на подолання конкретних недоліків.

Це дещо схоже на поняття, яке пророк Самуїл Ламанієць назвав “й[ти] обачно”¹. Цей ширший, більш глобальний підхід допомагає уникати пастки короткозорого зациклення на очевидній проблемі або гріху. Брейлсфорд сказав: “Сам принцип ґрунтується на ідеї того, що коли, відкинувши все, що знаєте про їзду на велосипеді, ви почнете покращуватися лише на один відсоток за раз, то здобудете значних результатів, склавши всі зусилля докупи”².

Його підхід узгоджується з тим, що пропонує Господь, Який навчає нас про важливість 1 відсотка навіть за рахунок 99. Звичайно, Він навчав євангельського обов’язку шукати людей у нужді. Але що, як ми застосуємо цей самий принцип до солодко-гіркого другого принципу євангелії—покаяння? Що, як наш підхід полягатиме в тому, щоб замість бурхливих і драматичних коливань між гріхом і покаянням ми спробуємо досягнути широкомасштабних змін, звузивши свій фокус? Замість того, щоб намагатися вдосконалити все, ми візьмемося лише за щось одне?

Наприклад, уявімо, що, ширше проаналізувавши своє життя, ви розумієте, що нехтували щоденним читанням Книги Мормона? То чому б нам, замість того, щоб у відчаї намагатися прочитати відразу 531 сторінку за одну ніч, не взяти на себе зобов’язання читати лише по одному відсотку, тобто лише по п’ять сторінок за день, або поставити іншу досяжну у вашій ситуації мету? Чи може сукупність невеликих, проте постійних незначних здобутків у нашому житті зрештою перетворитися на шлях до перемоги навіть над найгіршими особистими недоліками? Чи справді ми зможемо подолати свої недоліки, роблячи раз за разом незначні зусилля?

Широковідомий автор Джеймс Клір каже, що такий підхід підтверджується математичними розрахунками. Він погоджується, що “звички є “відсотком на відсотки” в процесі самовдосконалення. Якщо ви зможете покращуватися в чомусь лише на один відсоток кожного дня, до кінця року ви будете в 37 разів кращими”³.

Незначні досягнення Брейлсфорда почалися з очевидних речей: обладнання, підбору тканини й методів тренування. Але на цьому його команда не зупинилася. Вони продовжували знаходити 1 відсоток для вдосконалення в тих сферах, на які раніше не зважали або які здавалися не пов’язаними з кінцевою метою: харчування і навіть певні моменти обслуговування велосипедів. З часом ці та безліч інших мікровдосконалень у своїй сукупності спричинили дивовижні результати, які сталися раніше, ніж будь-хто міг уявити. Дійсно, вони застосовували цей вічний принцип: “рядок за рядком, приписання за приписанням, тут трохи і там трохи”⁴.

Чи зможуть маленькі покращення спричинити таку “могутню зміну”⁵, якої ви жадаєте? Я на 99 відсотків упевнений що так, якщо їх правильно застосовувати! Але, кажучи про цей підхід, слід зазначити одне: аби невеликі здобутки накопичилися, необхідно докладати постійних, щоденних зусиль. І хоча ми, вірогідно, не станемо досконалими, нам слід бути рішучими, щоб виявляти не лише терпіння, але й наполегливість. Чиніть так, і чудова нагорода більшої праведності принесе нам такі жадані радість і спокій. Як навчав Президент Рассел М. Нельсон: “Ніщо так не звільняє, не облагороджує і не є таким поворотним у нашому індивідуальному розвитку, як регулярна, щоденна зосередженість на покаянні. Покаяння—це не подія, це—процес. Це ключ до щастя і відчуття спокою. У поєднанні з вірою, покаяння дає нам можливість відчути силу Спокути Ісуса Христа”⁶.

Щодо передумови віри, у Писаннях все сказано чітко. Усе, що вимагається спочатку,—це лише “частинк[а] віри”⁷. І якщо ми зможемо сформувати цю ментальність “зерн[а] гірчичн[ого]”⁸, то також можемо очікувати несподіваних і виняткових покращень у своєму житті. Втім пам’ятайте: нам не слід намагатися перетворитися з Аттіли, кагана гунів, на матір Терезу за одну ніч, тож змінюйте моделі вдосконалення поступово. Навіть якщо вам необхідно кардинально поміняти своє життя, починайте з малого. І особливо це стосується тих випадків, коли ви приголомшені або пригнічені.

Цей процес не завжди проходить гладенько. Навіть найбільш рішучі можуть зазнавати невдачі. Оскільки я й сам зазнавав невдач на цьому шляху, тож знаю, що можеш іноді відчувати, коли просунувся на 1 відсоток вперед і на 2 відсотки назад. Однак, якщо ми залишатимемося непохитними у своїй рішучості незмінно накопичувати по 1 відсотку здобутків, Той, хто “наші болі поніс”⁹, обов’язково понесе і нас.

Зрозуміло, що якщо ми причетні до тяжких гріхів, вимоги Господа чіткі й недвозначні: нам необхідно зупинитися, звернутися по допомогу до єпископа і відразу ж відмовитися від пагубної поведінки. Але, як навчав старійшина Девід А. Беднар: “Духовне зростання невеликими, постійними кроками, що збільшуються—саме цього чекає від нас Господь. Підготовка до того, щоб ходити безвинними перед Богом, є однією з головних цілей смертного життя і є довічною справою; вона не з’являється внаслідок випадкових спалахів інтенсивної духовної активності”¹⁰.

Отже чи справді спрацьовує цей метод невеликих кроків у процесі покаяння та справжніх змін? Чи приклад з велосипедним спортом є тому доказом? Погляньте, що відбулося у британському велоспорті за останні два десятиліття з часу застосування цієї філософії. Британські велогонщики шість разів перемагали в легендарному Tour de France. Під час останніх чотирьох Олімпійських ігор Великобританія була серед найуспішніших країн у всіх видах велоспорту. А на Олімпійських іграх у Токіо, які нещодавно відбувалися, команда Великобританії завоювала більше золотих медалей у велоспорті, ніж будь-яка інша країна.

Однак більш яскравим за срібло або золото є дане нам дорогоцінне обіцяння, що, прямуючи дорогою до вічностей, ми дійсно станемо “переможцями в Христі”¹¹. І якщо ми беремо зобов’язання здійснювати невеликі, але постійні покращення, то отримуємо обіцяння одержати “нев’янучого вінка слави”¹². Насолоджуючись цим невгасимим сяйвом, я пропоную вам проаналізувати своє життя і подумати, що уповільнює ваш рух або заважає рухатися вперед шляхом завітів. А потім погляньте ширше. Прагніть зробити прості, однак досяжні зміни в своєму житті, які можуть приносити приємну радість від невеличких покращень.

Згадайте, Давид за допомогою лише одного малого камінця поборов на перший погляд нездоланного велетня. Але у нього напоготові були ще чотири камінці. Подібним чином, злочестивий характер і вічна доля Алми молодшого були змінені завдяки лише одній простій мовчазній думці—згадці про те, чого навчав його батько про спасительну благодать Ісуса Христа. І так само було зі Спасителем, Який, хоч і був безгрішним, “не отримав від повноти спочатку, але продовжував від благодаті до благодаті, доки не отримав повноту”¹³.

Це Він, Хто знає, коли впаде горобець, Кому однаково небайдужі буденні й знаменні хвилини нашого життя і Хто готовий вже зараз допомагати вам покращуватися на один відсоток у будь-чому, на що надихне вас ця конференція. Тому що кожне наше зусилля змінитися, яким би незначним воно нам не здавалося, може спричиняти найбільші зміни у житті.

З цією метою старійшина Ніл А. Максвелл навчав: “Кожний прояв праведного бажання, кожен акт служіння та поклоніння, якими б маленькими й поступовими вони не були, підсилюють наш духовний імпульс”¹⁴. Дійсно, завдяки малому і простому, так, навіть 1 відсотку, здійснюється те, що є великим¹⁵. Остаточну 100-відсоткову перемогу гарантовано “після всього, що ми можемо зробити”¹⁶ через могуть, заслуги і милість нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.