Благословляти у Його ім’я

Мої дорогі брати, слуги у священстві Бога, це честь для мене звертатися до вас сьогодні ввечері. Я відчуваю до вас найглибшу повагу і вдячність. Коли я спілкуюся з вами і чую про вашу велику віру, то вважаю, що у світі як ніколи раніше зростає сила священства, з як ніколи раніше сильнішими кворумами і як ніколи раніше вірнішими носіями священства.

У ці небагато хвилин, що я проведу з вами, я звертатимуся до тих з вас, хто хоче бути навіть ще ефективнішим у своєму особистому служінні у священстві. Ви знаєте про заклик звеличувати ваше покликання служити¹. Але вам може бути цікаво знати, що для вас може означати звеличувати ваше покликання.

Я почну з нещодавно покликаних дияконів, тому що вони, найімовірніше, відчуватимуть невпевненість у тому, що може означати звеличувати своє служіння у священстві. Нещодавно висвяченим старійшинам, можливо, також захочеться це почути. І єпископу, який служить лише кілька тижнів, це також може бути цікаво.

Для мене є повчальним пригадати мої перші дні в якості диякона. Хотів би я, щоб хтось тоді сказав мені те, що я зараз скажу вам. Це могло б допомогти мені в усіх моїх призначеннях у священстві, які я отримував з того часу—навіть ті, які отримую й сьогодні.

Мене було висвячено у диякони у такій маленькій філії, що я був єдиним дияконом в ній, а мій брат Тед був єдиним учителем. Наша сім’я була єдиною у філії. Уся філія збиралася у нас вдома. Провідником священства для мене з братом був новонавернений, який сам недавно отримав священство. Тоді я вірив, що моїм єдиним обов’язком священства було розносити причастя у нашій власній вітальні.

Коли моя сім’я переїхала до Юти, я опинився у великому приході з багатьма дияконами. Під час моїх перших причасних зборів там я спостерігав, з якою точністю рухалися диякони,—вони здавалися мені військом—коли розносили причастя, наче натренована команда.

Я так перелякався, що наступної неділі я прийшов у приход раніше, щоб побути там на самоті і щоб мене ніхто не бачив. Пам’ятаю, що це було у Йелкрестському приході у Солт-Лейк-Сіті, і на його території знаходилася статуя. Я зайшов за статую і палко помолився про допомогу, щоб знати, як не зробити помилки, і зайняв своє місце серед тих, хто розносить причастя. Я отримав відповідь на ту молитву.

Але зараз я знаю, що є кращий спосіб молитися і думати, коли ми намагаємося зростати у нашому служінні у священстві. Це сталося через розуміння того, чому людям дається священство. Мета отримання нами священства—це дозволити нам благословляти людей для Господа, роблячи це у Його ім’я².

Лише через багато років після того, як я був дияконом, я дізнався, що це означає практично. Для прикладу: як первосвященнику, мені доручили відвідувати причасні збори центру догляду за літніми людьми. Мене попросили рознести причастя. Замість того, щоб думати про процес або точність у рознесенні мною причастя, натомість я дивився в обличчя кожної літньої людини. Я помітив, що багато хто з них плакав. Одна пані схопила мене за рукав, подивилася на мене і голосно сказала: “О, дякую, дякую”.

Господь благословив моє служіння, виконане у Його ім’я. Того дня я молився про таке чудо, а не про те, щоб добре виконати свою частину служіння. Я молився, щоб люди відчули любов Господа через моє служіння, виконуване з любов’ю. Я дізнався, що це є найважливішим у служінні іншим в Його ім’я і благословенні їх.

Я почув про один недавній випадок, який нагадав мені про таку любов. Коли проведення всіх церковних зборів було призупинено через пандемію COVID-19, один брат-служитель прийняв від свого президента кворуму старійшин призначення провести причастя для сестри, якій він служить. Коли він подзвонив їй, щоб запропонувати провести причастя, вона неохоче погодилася, не бажаючи змушувати його залишати його домівку в такі небезпечні часи, а також вважаючи, що все скоро повернеться до нормального стану.

Коли він приїхав до неї додому того недільного ранку, вона мала прохання. Чи могли б вони піти у сусідній дім, щоб провести причастя також для її 87-річної сусідки? З дозволу єпископа, він погодився.

Протягом багатьох, багатьох тижнів, ретельно виконуючи всі вимоги соціального дистанціювання та інші заходи безпеки, та невеличка групка святих щонеділі збиралася для проведення простих причасних зборів. Лише кілька шматочків хліба і маленьких склянок з водою, але як багато сліз було пролито завдяки доброті люблячого Бога.

Через деякий час брат-служитель, його сім’я і сестра, якій він служив, змогли повернутися до церкви. Але 87-річна вдова, сусідка, для перестраховки, мала залишатися вдома. Брат-служитель—пам’ятайте, що його призначення стосувалося її сусідки, а не цієї літньої сестри,—по цей день кожної неділі тихо приходить до неї додому з Писаннями і крихітним шматочком хліба, щоб провести причастя Господньої Вечері.

Його служіння у священстві, як і моє у той день у центрі догляду за літніми людьми, було виконано завдяки любові. До речі, цей брат-служитель недавно запитав у свого єпископа, чи є у приході інші люди, про яких він міг би дбати. Його бажання звеличувати своє служіння у священстві зростало, коли він служив в ім’я Господа і робив це у спосіб, відомий майже виключно Йому. Я не знаю, чи молився цей брат-служитель, як молився я, щоб ті, кому він служить, відчули Господню любов, але через те, що його служіння виконувалося у Господнє ім’я, результат був однаковий.

Такий самий чудовий результат приходить, коли я молюсь про це перед тим, як дати благословення священства хворій людині або тій, яка його потребує. Це сталося одного разу, коли нетерплячі лікарі закликали мене—не лише закликали, змушували—поквапитися і забиратися звідти, щоб вони могли виконувати свою роботу, замість того, щоб надати мені можливість дати благословення священства. Я залишився і таки дав те благословення. А маленька дівчинка, яку я благословив того дня, і яка за прогнозами лікарів мала померти, вижила. Зараз я вдячний за те, що тоді я не дозволив власним почуттям стати мені на заваді, але відчув, що Господь хотів, щоб та дівчинка отримала благословення. І я знав, яке благословення даю—благословення зцілення. І вона зцілилася.

Це траплялося багато разів, коли я давав благословення людям, які були при смерті, а члени їхніх сімей збиралися навколо ліжка, сподіваючись на благословення зцілення. Навіть якщо у мене є лише мить, я завжди молюсь, щоб знати, яке благословення Господь хоче, щоб я дав у Його ім’я. І я питаю, щоб знати, як Він хоче благословити ту людину, а не те, чого хочу я або чого хочуть люди, які зібралися поруч. Я маю досвід, що навіть коли благословення не є тим, якого хотіли б отримати люди для себе або їхні близьких, Дух торкається сердець, щоб вони могли відчути, що приймають це і відчувають втішення, а не розчарування.

Таке саме натхнення приходить, коли патріархи моляться і постяться, щоб отримати скерування дати те благословення, яке Господь хоче дати людині. Я також чув, як давалися благословення, які дивували мене, а також дивували людину, яка отримувала благословення. Було очевидно, що благословення йшло від Господа,—і як застереження, і як обіцяння, сказані у Його ім’я. Молитва і піст патріарха були винагороджені Господом.

Як єпископ, я, проводячи співбесіди стосовно гідності, навчився молитися, щоб Господь давав мені відчути, чого Він бажає для цієї людини, щоб будь-яке надане Ним натхнення не було затьмарене моїм власним судженням. Це важко, якщо Господь, у любові, може захотіти благословити людину зауваженням. Потрібно докласти зусиль, щоб відрізнити те, чого хоче Господь, від того, чого хочете ви або може хотіти інша людина.

Я вірю, що ми можемо звеличувати наше служіння у священстві протягом всього свого життя, а, можливо, й після смерті. Це залежатиме він нашої старанності у намаганні дізнатися Господню волю і від наших зусиль почути Його голос, щоб ми могли краще знати, чого Він бажає для цієї людини, якій ми служимо для Нього. Таке звеличення відбувається поступово. Це може відбуватися повільно, але це станеться. Ось що Господь обіцяє нам:

“Бо всіх, хто вірністю отримують ці два священства, про які Я говорив, і звеличують свої покликання, освячено Духом на оновлення їхніх тіл.

Вони стають синами Мойсея та Аарона, і сіменем Авраама, і церквою та царством, і обранцями Бога.

І також усі ті, хто приймає це священство, приймає Мене, каже Господь”³.

Я свідчу, що ключі священства були відновлені пророку Джозефу Сміту. Слуги Господа явилися з небес, щоб відновити священство для великих подій, які вже відбулися і тих, які чекають на нас у майбутньому. Ізраїль буде зібрано. Господній народ буде готовий до Його славетного Другого пришестя. Відновлення продовжуватиметься. Господь буде більше відкривати про Свою волю Своїм пророкам і Своїм слугам.

Ви можете почувати себе малими, порівняно з великим розмахом того, що робитиме Господь. Якщо так буде, я запрошую вас з молитвою спитати у Господа, якими Він бачить вас. Він знає вас особисто, Він дав вам священство, і ваше бажання служити та звеличувати священство є важливим для Нього, адже Він любить вас і довіряє вам благословляти людей, яких Він любить, у Його ім’я.

Я благословляю вас зараз, щоб ви могли відчувати Його любов і Його довіру, в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.