Азартні ігри

Мої дорогі брати, у нас відбулися чудові збори. Я хотів би підтвердити все, що було сказано, і залишити вам своє благословення.

По-перше, я хотів би сказати кілька слів про тих, кого підтримали сьогодні як членів кворумів сімдесятників.

Я впевнений, що існують сотні братів, здібних і гідних служити на посадах вищих чинів Церкви. Ми скрізь бачимо їх. Ті, кого було підтримано сьогодні, були вибрані для виконання конкретних обов’язків. У більшості випадків для цього вони добровільно чимось жертвували.

Як ви помітили, серед підтриманих є мій 63-річний син. Я хочу пояснити, що не пропонував його імені. Це зробили інші, хто мав на це право. Я надзвичайно чутливо ставлюся до питання кумівства. Як би сказали правники, я самоусунувся від цього. Однак я вважаю його гідним і підготовленим у всьому. Перш за все це завдяки його чудовій і великій матері. Хотілося б сказати щось хороше і про його батька…

Я згадав про це лише тому, що дуже чутливо ставлюся до питання кумівства. Будь ласка, не ставтеся упереджено до нього через його родинний зв’язок зі мною. Тут він не міг нічого вдіяти.

А тепер я хотів би перейти до теми, яку маю намір обговорити сьогодні. Я роблю це у відповідь на велику кількість прохань сказати дещо про ставлення Церкви до явища, що стає більш поширеним серед нас, а особливо серед нашої молоді. Це явище—азартні ігри в різних формах.

Розповідають, що однієї неділі Кальвін Кулідж, колишній президент Сполучених Штатів, відомий своєю небагатослівністю, прийшов додому з церкви. Дружина запитала його, про що говорив проповідник. Він відповів: “Про гріх”. “І що він сказав?”—запитала вона. “Він був проти нього”,—лаконічно відповів він.

Я, мабуть, міг би відповісти на запитання про азартні ігри в їхніх різних формах так само лаконічно. Ми проти них.

Азартні ігри можна побачити майже скрізь, їхня популярність зростає. Люди грають у покер. Вони роблять ставки на кінних чи собачих перегонах. Вони грають в рулетку і сидять біля гральних автоматів. Вони збираються на гру в барах, клубах, казино і, надто часто, у себе вдома. Багато хто не може покинути це. Це викликає залежність. Дуже часто це веде до інших деструктивних звичок і поведінки.

І дуже багато людей, яких це затягує, не можуть дозволити собі стільки грошей на цю звичку. В багатьох випадках вона забирає у дружин і дітей фінансову стабільність.

Карточна гра покер, як вона називається, стає маніакальним захопленням в коледжах і навіть школах.

Зачитую вам зі статті служби новин Нью-Йорк Таймс:

“Для Майкла Сендберга все почалося кілька років тому із гри з друзями “на мідяки”.

Та, за його словами, минулої осені це стало джерелом доходу (у шестизначних сумах) і альтернативою юрфаку.

22-річний Сендберг по суті ділить свій час між Прінстоном, де вчиться на останньому курсі і вивчає політологію, та Атлантік-Сіті, де грає в покер по-крупному…

Сендберг є яскравим прикладом плоду революції азартних ігор в національних коледжах. Він називає це вибухом, спровокованим трансляціями чемпіонату з покеру по телебаченню і поширенням веб-сайтів, що пропонують ігри в покер в онлайні.

Фахівці зауважують, що докази популярності азартних ігор в коледжах важко не помітити. В грудні, наприклад, жіночій клуб в Колумбійському університеті провів перший турнір з покеру на 80 гравців з початковим внеском в 10 доларів, в той час як Університет Північної Кароліни в жовтні провів свій перший турнір на 175 гравців. Обидва турніри не могли прийняти всіх бажаючих. В Університеті Пенсільванії приватні ігри рекламуються щовечора в директорії електронних адрес студмістечка” (Jonathan Cheng, “Poker Is Major College Craze,” in Deseret Morning News, Mar. 14, 2005, p. A2).

Те ж саме відбувається прямо тут, в Юті.

Одна мати написала мені:

“Мій 19-річний син грає в покер в Інтернеті, а тим інтернетчикам, здається, байдуже—є тобі 21 рік чи ні. Все що треба мати, так це банківський рахунок з коштами на ньому. Він вже майже рік постійно грає. У нього була робота, яку він кинув через свою залежність від Інтернету і гру в покер на гроші. Він весь час бере участь в турнірах з покеру, і якщо виграє, то саме на ці гроші купує собі необхідні речі. Все, що він робить—він сидить в Інтернеті і грає”.

Мене повідомили, що Юта і Гаваї—єдині два штати у Сполучених Штатах, які не легалізували лотереї та азартні ігри в різних їх формах. З листів, які я одержую від членів Церкви, стає очевидно, що деякі наші юнаки і дівчата починають залучатися до цього, граючи в покер. Вони відчувають смак одержання чогось задарма, і тоді їдуть за межі штату, щоб пограти, не порушуючи законодавства.

Одна авторка каже в листі до мене: “Останнім часом я бачу, як це зло закрадається в життя стількох людей! Воно скрізь на ТБ. Канал ESPN транслює “Покер із зіркою” та “Національний чемпіонат з покеру”.

Вона продовжує: “Один з наших друзів запропонував моєму чоловікові записатися на місцевий чемпіонат з покеру за певну плату. Цей друг сказав: “Це не азартна гра. Просто твої гроші потрапляють в цей великий горщик, а хто виграє, той забирає його”.

Це азартна гра? Звичайно ж! Азартна гра—це просто процес, під час якого забираються гроші і взамін не пропонуються товари чи послуги.

Зараз розігруються на рівні штату лотереї, дуже масштабні. Колись закон майже повністю забороняв їх. Нині вони функціонують як засіб отримання прибутку.

Десь двадцять років тому, виступаючи на конференції, я сказав: “Нещодавно лотерейна лихоманка досягла апогею, коли штат Нью-Йорк оголосив, що три виграшні білети поділять 41 мільйон доларів. Люди вишикувалися в черги за білетами. Виграшний білет належав 21 робітнику заводу, 778 зайняли друге місце, а 113 тисяч отримали символічні суми. Це може звучати досить непогано.

Але було 35 998 956 невдах, кожен з яких заплатив за шанс виграти [і нічого не отримав] (in Conference Report, Oct. 1985, 67; or Ensign, Nov. 1985, 52).

Деякі штати Америки обклали великими податками казино як джерела доходу. Діюча компанія повинна мати прибуток. Тоді приходить власник виграшного білета. Всі інші, хто придбали білети, йдуть з порожніми руками.

Я дуже вдячний, що коли Господь установив цю Церкву, то дав нам закон десятини. Я колись розмовляв зі служителем однієї церкви, яка, як я зрозумів, суттєву частку свого доходу отримує завдяки лото. Я сказав йому: “А ви ніколи не думали фінансувати свою церкву через десятину?” Він відповів: “Так, о, як би я хотів, щоб ми запровадили цю систему замість лото. Але за мого життя таке навряд чи станеться”.

Казино були відкриті в індіанських резерваціях як засіб забезпечення доходу їхніх власників. Хтось виграє, але більшість програють. Мають програвати, щоб хтось виграв і щоб заклад отримав прибуток.

Один з наших молодих чоловіків нещодавно сказав: “Заплатити 5 доларів за кіно, заплатити 5 доларів за гру в покер—одне й те саме”.

Це не те ж саме! В першому випадку ви отримуєте щось, за що заплатили. В іншому, тільки один знімає виграш, а інші залишаються з порожніми руками.

Досвід показав, що гра в покер може зробити людину одержимою азартними іграми.

З перших же днів цієї Церкви азартні ігри засуджувалися.

Ще в 1842 році Джозеф Сміт описував умови, в яких святі жили в Міссурі. Він сказав: “Ми закупили багато землі, наші ферми приносили рясні врожаї, і між собою ми насолоджувалися миром і щастям по всій нашій землі. Та оскільки ми не могли уподібнюватися до наших сусідів … у їхніх нічних гулянках і порушенні Суботнього дня, кінних перегонах і азартних іграх, вони почали спочатку глузувати з нас, потім переслідувати, а тоді організовані загони збиралися і спалювали наші будинки, обмазували смолою, вивалювали в пір’ї і бичували багатьох наших братів, і зрештою всупереч закону, правосуддю і гуманності вигнали їх з їхніх домівок” (in James R. Clark, comp., Messages of the First Presidency of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 6 vols. [1965–1975], 1:139).

Бригам Янг у жовтні 1844 року сказав про Наву: “Ми хочемо заборонити всі кабаки, ігорні дома та інші заклади розбещеності, а також розбещену поведінку в нашому середовищі, і ми не хочемо терпіти п’янство або порок у нашому місті” (Message of the First Presidency, p. 242).

Президенти Церкви і радники в Президентстві неодноразово говорили про це зло. Джордж К. Кеннон, радник трьох Президентів Церкви, сказав: “У світі існує багато злого, чого вам, юнаки і дівчата, слід стерегтися. Одне з цього—азартні ігри. Існують різні форми цього зла, але всі вони шкідливі, і на них не можна піддаватися” (Gospel Truth: Discourses and Writings of President George Q. Cannon, sel. Jerreld L. Newquist, 2 vols. [1974], 2:223).

Президент Джозеф Ф. Сміт стверджував: “Церква не схвалює азартні ігри, але суворо засуджує їх як аморальність, і до азартних ігор зараховує ігри на вдачу і лотерею, всі їхні різновиди, і наполегливо радить жодному члену Церкви не вв’язуватися в них” (“Editor’s Table,” Improvement Era, Aug. 1908, 807).

Президент Гебер Дж. Грант радив: “Церква завжди була і досі невідступно проти азартних ігор в будь-яких їхніх проявах. Вона проти будь-яких ігор на вдачу, роботи в цій сфері або так званих ігорних бізнесів, коли у людини, яка, можливо, потрапила в залежність від цього, забираються гроші, не даючи взамін еквівалентної цінності. Церква проти будь-якої діяльності, мета якої … принизити або послабити високі моральні норми, які завжди зберігали члени Церкви і наша спільнота в цілому” (in Messages of the First Presidency, 5:245).

Президент Спенсер В. Кімбол сказав: “Із самого початку нам не радили вв’язуватися в азартні ігри будь-якого роду. Людині, виграла вона чи програла, тільки нашкодить, якщо вона отримує щось задарма, не докладаючи зусиль, не сплачуючи за це повну ціну” (in Conference Report, Apr. 1975, 6; or Ensign, May 1975, 6).

Старійшина Даллін Х. Оукс, присутній сьогодні з нами, у 1987 році виголосив на цю тему прекрасну промову у тоді ще Рікс-коледжі. Вона називалася “Азартні ігри— морально неправильно і політично немудро” (see Ensign, June 1987, 69–75).

До цих висловлювань щодо позиції Церкви я додам своє. Участь у грі на вдачу може здаватися невинною розвагою. Але з цим пов’язане напруження, що можна легко помітити на обличчі гравців. У надто багатьох випадках це захоплення, що може здаватися невинним, може привести до справжньої залежності. Церква завжди була і залишається проти цієї діяльності. Якщо ви ніколи не грали в покер або інші азартні ігри, і не починайте. Якщо ви граєте, облиште, поки в силах зробити це.

Існують кращі способи провести час. Існують кращі захоплення, якими можна зайняти себе і виплеснути енергію. Існує стільки чудових книжок! Навряд чи їх колись буде надто багато. Можна вчитися музиці і насолоджуватися нею. Можна просто добре провести час разом, потанцювати, піти в гори, покататися на велосипеді тощо, щоб хлопчикам і дівчаткам насолодитися товариством одне одного.

Я читав одну книгу, яку нещодавно видала друкарня Оксфордського університету і яка привернула до себе велику увагу з нашого боку. Вона описує дослідження, проведене викладачами Університету Північної Кароліни у Чапел-Хілл. Воно стосується релігійного і духовного життя американських підлітків. Дослідники запитували молодь різних віросповідань і традицій. (Див. Christian Smith and Melinda Lundquist Denton, Soul Searching: The Religious and Spiritual Lives of American Teenagers [2005].)

Вони дійшли висновку, що молодь нашої Церкви найкраще знає свою віру, більш віддана їй і найточніше дотримується її вчень щодо соціальної поведінки, ніж їхні однолітки.

Один з дослідників заявив: “Церква святих останніх днів багато чого вимагає у своїх підлітків, і вони частіше роблять це, ніж не роблять” (in Elaine Jarvik, “LDS Teens Rank Tops in Living Their Faith,” Deseret News, Mar. 15, 2005, p. A3).

Виявилося, що наша молодь найбільше схильна успадковувати релігію своїх батьків, відвідує релігійні служби раз на тиждень, ділиться вірою з іншими, дотримується посту чи іншої форми пожертви і має менше сумнівів у своїх релігійних віруваннях.

Ті, хто коментували це дослідження, згадують, що наша молодь прокидається рано-вранці, щоб прийти на семінарію. “Важко прокидатися так рано,—каже один семінарист.—Але за це даються благословення. Це чудовий початок дня”.

Дослідники звертають увагу на те, що не вся наша молодь досконала, але в цілому вони дивовижно відрізняються від інших. Я мушу додати, що у цих учнів немає часу грати в покер.

Мої дорогі юні друзі, до яких я звертаюся сьогодні, ви стільки для мене значите! Ви дуже важливі. Ви, члени цієї Церкви і носії священства, маєте величезний обов’язок. Будь ласка, будь ласка, не марнуйте свій час і таланти на безцільну діяльність. Якщо ви будете робити це, це зменшить вашу здатність робити щось корисне. Я вважаю, що це притупить вашу старанність у навчанні в школі. Це засмутить ваших батьків, а коли пройдуть роки і ви подивитеся на себе, то самі будете засмучені.

Священство, яке ви, молоді чоловіки, тримаєте, несе із собою привілей служіння ангелів. Це товариство—я стверджую це—не порівняти із захопленням іграми на вдачу.

“Вибирай правду, коли вибір за тобою” (“Choose the Right,” Hymns, no. 239).

Нехай небесні благословення залишаться з вами. Із смиренням, залишаючи своє свідчення про цю роботу і свою любов до всіх, хто залучений до неї, я молюсь у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.