Як допомогти молоді здобути духовний досвід

Приход Грінья-Віана в колі Котія в Сан-Паулу, Бразилія, мав високий показник активності молодих чоловіків. Однак провідники помітили, що дехто з них має особисті негаразди й труднощі у виконанні обов’язків священства.

Після того як єпископат і провідники Товариства молодих чоловіків порадилися разом, то вирішили більше зосередитися на проектах служіння, а не на розважальних заходах. Це включало відвідування менш активних членів кворуму, участь у проповідуванні разом з місіонерами повного дня і прислуговування причастя для членів Церкви, які не виходять з дому. Ці заходи дали можливість молодим чоловікам діяти за принципами, які вони засвоїли в семінарії та в Недільній школі (див. 2 Нефій 2:26).

З часом, як розповідає провідник священства, “цей духовний досвід спричинив глибокі зміни”.

“Ми були вражені, коли однієї пісної неділі всі наші молоді чоловіки свідчили,—каже він.— Коли вони це робили, багато з них зі сльозами згадували про чудовий дух, який вони відчували під час служіння. Один юнак розповів, як прислуговував причастя літньому чоловіку з приходу, який уже три роки прикутий до ліжка. Його дружина, вірна сестра, прийняла наших юнаків з радістю й надією. Після обряду вона розповіла їм, яке щастя відчуває у своєму житті завдяки євангелії, незважаючи на величезні проблеми, що їй доводиться долати. Вони відчували Духа і зрозуміли, як євангелія змінює життя людей. Цей випадок справив таке глибоке враження, що вони будуть згадувати його роками—можливо, все життя”.

Він зазначає, що ніколи не бачив такої реакції під час жодного “з футбольних матчів або веселих спільних заходів”. Натомість, за словами провідника, цей випадок навчив його про те, як важливо створювати такі ситуації, в яких молодь може відчувати Духа”.

“Розважальні заходи є важливими,—продовжує він.— Але духовний досвід відіграє надзвичайно важливу роль, допомагаючи молодим людям розвивати особисте свідчення”.

Кожної неділі у приході Рене, Французький кіл Ангерс, сестра Делфін Леторт, президент Товариства молодих жінок, готувала поштові листівки і роздавала кожній присутній дівчині, попросивши підписати її для однолітка, якого не було у церкві. Молоді жінки писали про урок, який був того тижня—про що вони дізналися чи що їх надихнуло,—а також додавали дружнє особисте послання. Потім сестра Леторт або одна з її радників надсилали поштові листівки поштою тим, хто не прийшов до церкви.

За її словами, захід був простим, але ефективним не лише для тих, кого не було в церкві, щоб вони знали, що про них пам’ятають, але також і для тих, хто писав листи, щоб більше думати одна про одну.

“Через мале і просте відбувається велике”,—каже вона (див. Алма 37:6).— Ми бачили, як це проявляється. Ми підбадьорювали молодих жінок, і цей захід допоміг їм зміцнити своє свідчення”.

Алма навчав, що проповідування Слова Божого має потужний вплив (див. Алма 31:5). Девід Елмер, провідник Товариства молодих чоловіків у Техасі, США, знав про це і хотів, щоб юнаки, якими він керує, пішли у пригодницьку скаутську подорож і здобули важливий досвід, що підготує їх до майбутнього.

Брат Елмер з молитвою розмірковував над тим, чим може поділитися, і відчув спрямування звернутися до промови старійшини Ніла Л. Андерсена, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Під час подорожі брат Елмер навчав з його послання, у тому числі розповів історію, наведену старійшиною Андерсеном, про Сідні Гоуінга, новозеландського зіркового гравця в регбі, який відклав свою спортивну кар’єру заради служіння на місії. “Ваша місія буде священною нагодою приводити інших до Христа і допомагати готуватися до Другого пришестя Спасителя”,—сказав старійшина Андерсен¹.

За словами брата Елмера, отриманий досвід був надзвичайним, бо він навчав зі слів сучасного пророка. У кінці духовного вечора всі юнаки і провідники написали свої імена на м’ячах для регбі, як обіцяння служити на місії і матеріальне нагадування про нові знання і відчуття. Багато батьків і провідників довго не лягали спати того вечора, розповідаючи юнакам про те, як місія вплинула на їхнє життя.

“Наш Бог є дуже особистісним. Він знає свою молодь,—каже брат Елмер.— Він знає їхнє життя і випробування, а також, що відбувається з цими дітьми. Ви ніколи не знаєте, як саме Він діє в їхньому житті. Тож ми, провідники, готуємо й забезпечуємо таку атмосферу, де молодь відчуватиме Духа. Ви можете це робити за допомогою Писань і слів пророків, але Господь, а не ми, впливає на їхні серця”.

Брат Елмер каже, що він хоче, аби юнаки ще щось пам’ятали про подорож: вивчення євангелії було послідовним.

“Я відчував, що зобов’язаний дати їм можливість відчути Духа, і для цього мені необхідно було все спланувати,—розповідає він.— Старійшина Девід А. Беднар навчав про створення духовних моделей у нашому житті, таких як вивчення Писань, молитва і домашній сімейний вечір². Того тижня під час подорожі ми дотримувалися цих духовних моделей. Ми молилися всією групою. Ми давали завдання юнакам ділитися 10-хвилинною духовною думкою вранці, а їхні батьки й провідники готували духовну думку ввечері.

Суть у тому, що хоча ми були далеко від дому і наш захід не був схожим на те, чим ми займаємося кожного дня, наша духовна модель не руйнувалася. Юнаки могли пам’ятати чи забувати певні уроки, але я сподіваюся, що вони пам’ятатимуть модель, якої ми дотримувалися, ділячись духовними думками, молячись та вивчаючи Писання”.

Міра Бокобо Гарсія з Філіппін також знає про цінність послідовності, і вона знає, що навчання починається вдома. Разом з чоловіком Едвіном сестра Гарсія має трьох синів і шістьох дочок віком від 8 до 22 років. Кожен з них займається чимось хорошим. Усі вони роз’їжджаються в різних справах, але сім’я докладає значних зусиль, щоб завжди обідати разом.

“Радісне приготування їжі та сімейні трапези—це один з найкращих способів для нас зібратися разом з дітьми”,—каже сестра Гарсія. Вона зазначає, що спільні трапези—це час відновитися, відчути зв’язок один з одним і згадати про Господні благословення.

Джойселін Філден з Нової Шотландії, Канада, каже, що найголовніші уроки, які вона засвоїла, виховуючи шістьох дітей, яким зараз від 20 до 30 років, пов’язані не лише з безпосереднім навчанням, але й зі “створенням такої атмосфери, де діти самостійно можуть навчатися істині”.

“Не поспішайте робити за них вибір чи відповідати на всі їхні запитання”,—каже вона. Натомість вона радить скеровувати дітей “за спрямуванням і відповідями до уривків з Писань чи порад пророків”. Вона додає: “І будьте готові обговорити їхні знахідки”. Крім того, коли вона отримує від дітей запитання, то іноді відповідає на них запитанням: “Що, на твою думку, тобі слід зробити?”

“Майте впевненість, що вони зроблять правильний вибір,—каже вона.— Коли ми допомагаємо нашим дітям розпізнавати Дух у своєму житті під час багатьох навчальних ситуацій, які ми кожного дня з ними маємо, і коли вони знають, які відчуття приносить Дух, то це буде каталізатором для пошуку ними більш духовних подій, і завдяки цьому зміцниться їхнє свідчення про реальність нашого Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа. Це створює ефект ланцюгової реакції: чим більше вони відчувають світла і втішення, що приносить Дух, тим більше вони бажатимуть цього і намагатимуться робити те, що допоможе сильніше відчувати Духа в їхньому житті”.

Вона швидко звертає увагу, що принципи, які стали дієвими в її сімейному житті, є тими самими, яких постійно навчали провідники Церкви. Наприклад, вона каже, що хоча можна навчати під час завчасно організованих обговорень, наприклад, під час домашнього сімейного вечора, сімейного вивчення Писань і сімейної молитви, батьки можуть відчути спонукання від Духа, щоб не пропустити інших можливостей навчати³.

“Піти разом на прогулянку, підвезти на захід, закинути кілька м’ячів у кільце [пограти в баскетбол], сімейні обіди, спільна робота, спів і служіння іншим—це лише небагато з можливостей, під час яких ми навчали євангелії в нашій сім’ї,—каже вона.— Розмови на євангельські теми часто виникають природно, якщо ми залучені до інших заходів”.

Невдовзі після закінчення Університету Бригама Янга—Гаваї Ка Ян Деніз Мок повернулася додому в Гонконг і отримала покликання президента Товариства молодих жінок. Поки вона звикала до життя вдома, розпочинала кар’єру, продовжувала роботу над дипломом, то щиро молилася, щоб отримати натхнення щодо того, як допомогти молодим жінкам працювати над зміцненням свідчення, щоб готувати їх до майбутнього.

Якось у неділю, коли вона вела урок про вічну перспективу, сестра Мок відчула спонукання читати Книгу Мормона з однією молодою жінкою, яка в той день була єдиною на уроці.

“Ми з радницею відразу ж взялися до справи, встановивши мету прочитати Книгу Мормона всією командою разом з молодою жінкою,—розповідає сестра Мок.— Дівчина прийняла виклик не вагаючись, оскільки ми працювали над метою разом”.

З того часу сестра Мок, її радниця і та молода жінка встановили на Facebook “buddy system” і за допомогю текстових повідомлень нагадували одна одній про читання та ділилися між собою тим, про що дізналися.

Сестра Мок розповідає, що побачила надзвичайні зміни в житті цієї молодої жінки, причиною яких було вивчення Писань. І коли сестра Мок читала Писання під час своїх щоденних поїздок у поїзді, вона також помічала свої благословення. “Я також відчувала Духа і отримувала відповіді на свої молитви, коли продовжувала йти життям”,—розповідає вона.

“З досвіду я помітила, що деякі молоді люди хвилюються і не впевнені, чи зможуть отримати свідчення і здобути такий духовний досвід, як інші,—продовжує вона.— Працюючи разом, ми запевняємо їх своїми діями, що це спрацьовує і що ми тут є, аби підтримувати їх на кожному кроці цього шляху”.