2021
Разом ми стаємо кращими
Вересень 2021


Лише в цифровому форматі

Разом ми стаємо кращими

Ми будемо бачите ясніше, коли зрозуміємо, що наші погляди обмежені без поглядів і думок інших.

Зображення
зображення людей із різних країн, які стоять у ряд

Я приєдналася до Церкви у центральній Каліфорнії, будучи підлітком і єдиним членом Церкви з моєї родини, і вже більше 20-ти років я завжди була єдиною чи однією з небагатьох чорношкірих людей у приході. У мене було кілька складних випадків стосовно моєї раси, навіть у церкві. На щастя, у мене є свідчення, що Бог любить мене і що є місця для всіх нас у Його царстві.

Важко відрізнятися

Ідеально, коли церква може бути місцем притулку для нас, коли нам важко і нам потрібна підтримка та дружба людей, які розділяють наші цінності. Однак це відчуття безпеки та підтримки може зникнути, коли ви відчуваєте, що вас не приймають через вашу відмінність. Відрізнятися від інших нелегко, й описати ці почуття комусь, хто не проходив через це, дуже важко.

Хоча провідники Церкви зауважують, що “всі люди мають залишити упереджене ставлення та дії по відношенню до будь-якої групи людей чи особи”1, є люди, які все ще не навчилися цього робити. Я бачила це, коли була молодою дорослою, коли змушена була міркувати над тим, чи це було причиною, чому ніхто з хлопців не хотів ходити зі мною на побачення, і чи буде у мене колись можливість через це одружитися в храмі. Я чую це і зараз, коли хтось у церкві робить неправильний коментар про расу, що змушує мене відчувати себе відокремленою, неначе мою гідність оцінюють перед усіма. І якщо ніхто не виправляє це неправильне вчення, то я маю робити це сама.

Зовсім незручно, коли на тебе пильно дивляться, коли люди без дозволу торкаються мого волосся або ігнорують мене. І коли я намагаюся говорити про це, то дуже боляче чути від людей, яких я люблю і яким я довіряю, що я все придумала, що я дуже чутлива і що я вибрала роль жертви.

Чому я чи інші проходять через цей болючий досвід? Бо я хочу бути частиною моєї приходської сім’ї. Бо я бачу, скільки я можу дати, якби у мене була можливість. Але я відчуваю, наче я на периферії церковного життя—не повністю захищена у притулку, який нам усім потрібен. Бо коли ми краще розуміємо одне одного, ми можемо стати набагато кращими разом.

Розмаїтість може зміцнити нас

“Не дивиться Бог на обличчя” (Дії 10:34). Він любить усіх Своїх дітей (див. Іван 3:16) і хоче привернути всіх нас до Нього (див. 2 Нефій 26:24).

Президент Рассел М. Нельсон нагадав нам, що “Бог не любить якусь одну расу більше за інші”2.

Не потрібно просто ігнорувати відмінності. Вони є важливою складовою Божого плану. Павло навчав:

“Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів. …

Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна” (див. 1 Коринтянам 12:17–21).

Кожен з нас є результатом великої кількості виборів та досвіду, які сформували наше певне бачення світу, й у цьому і є краса та міць, які йдуть від наших відмінностей.

Наша розмаїтість робить нас кращими, не лише тому, що ми всі маємо різні сильні сторони, але й тому, що ми маємо працювати разом в єдності, щоб отримати благословення завдяки тим сильним сторонам. На справді, наші відмінності допомагають нам вчитися і зростати, коли ми йдемо вперед разом, готуючись до повернення Христа.

З чого нам починати?

Коли ми працюємо разом, щоб знайти більшу єдність, то не завжди це буде даватися нам легко. Її досягнення вимагає від нас бути достатньо смиренними, щоб визнавати різні погляди, навчатися від тих, хто відрізняється від нас, і змінюватися, якщо ми дізнаємося, що ми неправі.

Ми можемо робити це, розширюючи наше коло друзів і шукаючи додаткове розуміння, використовуючи надійні ресурси. Нам потрібно чути тих, хто відрізняється від нас, і визнати, що їхній досвід так само цінний. Аби зрозуміти одне одного, нам слід слухати одне одного. В одному нарисі для Церкви Даріус Грей сказав: “Якби ми зосередилися на тому, щоб дозволити їм розповісти про своє життя, про свою історію, про свої сім’ї, про свої сподівання і свій біль, то ми б не лише отримали краще розуміння, але й це б пішло далі, аж до вилікування ран расизму”3.

Я хочу давати людям можливість познайомитися зі мною, отже я намагаюся бути відкритою і чесною з кожним, кого зустрічаю, і доброю до них. Я намагаюся потоваришувати, запрошуючи людей на обід і розпочинаючи розмову. Я намагаюся створити безпечну атмосферу для чесності, захищеності та любові і знайти час для інших людей, як я сподіваюся, вони знайдуть час для мене. Я намагаюся бути таким другом, якого я хочу мати, зокрема намагатися розуміти досвід інших, якого у мене не було.

Я відчуваю, що мене помічають і приймають за допомогою простих виявів доброти і підтримки. Я відчуваю, що мене приймають, коли люди роблять зусилля, аби по-справжньому поговорити зі мною, приділити мені час або запросити провести з ними час. Це так приємно, коли люди показують, що вони хочуть бути з вами.

Ми можемо бути кращими

Старійшина Квентін Л. Кук, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Єдність та розмаїтість не є протилежними поняттями. Ми можемо досягнути більшої єдності, плекаючи атмосферу інклюзії та поваги до розмаїтості”4.

Коли ми вирішуємо приділити час, щоб зрозуміти життя одне одного—навіть коли для нас це нелегко робити—і вирішуємо співпрацювати, щоб використовувати те, що нам було дано, аби служити Господу й одне одному, тоді ми стаємо чимось набагато більшим і кращим, ніж коли ми відокремлені одне від одного.

Посилання

  1. Загальний довідник: Служіння в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, 38.6.14, ChurchofJesusChrist.org.

  2. Рассел М. Нельсон, “Хай Бог буде понад усе”, Ліягона, лист. 2020, с. 94.

  3. Darius Gray, “Healing the Wounds of Racism”, Apr. 5, 2018, blog.ChurchofJesusChrist.org. Даріус Грей—видатний афроамериканець, член Церкви і церковний провідник.

  4. Квентін Л. Кук, “Серця, скріплені у праведності та єдності”, Ліягона, лист. 2020, с. 19.

  5. Даллін Х. Оукс, “Любіть своїх ворогів”, Ліягона, лист. 2020, с. 28.

  6. Дітер Ф. Ухтдорф, “Чотири звання”, Ліягона, трав. 2013, с. 59.

  7. Рассел М. Нельсон, “Listen to Learn”, Ensign, May 1991, 23.

  8. Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт (2007), с. 469.