Служити, створюючи відчуття належності

Зображення

woman giving a hug to another woman

Вставка вгорі: фотографія зроблена Кетрін Фрост; нижня справа: фотографія зроблена Скоттом Лоу

Нерідко буває так, що ми знаходимося у певній групі людей, але відчуваємо, немов не належимо до них. Коли таке трапляється у церкві, це може бути особливо важко для тієї людини, яка долає певні труднощі.

Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) навчав, що кожній людині, яка приєднується до Церкви, потрібен друг¹. Брати-служителі й сестри-служительки спроможні зробити все можливе, аби кожен член Церкви знав, що у нього/неї в приході чи філії є друг.

Це особливо важливо для тих людей, які вважають, що “не вписуються” в загал. Серед тих, які почуваються не в своїй тарілці, можуть бути нові члени Церкви, люди, які щойно переїхали до цієї місцевості, неодружені, бездітні, молоді, літні, менш активні, тихі або ті, які мають певні труднощі. Серед них можуть бути ті, які не так, як усі виглядають, говорять, думають, одягаються або діють. Іншими словами, будь-кому з нас іноді може здаватися, що ми не належимо до цієї групи людей.

Аліссія, якій було важко вписатися в загал через свою расу, каже: “Бути не таким, як усі—важко, і важко описати, що це означає для людини, яка ніколи цього не переживала”. Однак вона продовжує: “Я відчувала, що мене помічають і приймають за допомогою простих виявів доброти і підтримки. Я відчувала, що мене приймають, коли люди робили зусилля, аби по-справжньому поговорити зі мною, приділити мені час або запросити провести час з ними. Це так приємно, коли люди показують, що вони хочуть бути з вами”².

Ідеї того, як створювати відчуття належності

Що можуть робити сестри-служительки і брати-служителі, аби допомагати у створенні такого місця, де люди будуть відчувати, що їх приймають?

Почуйте їх. Ми відчуваємо, що нас приймають, коли знаємо, що нас чують і бачать, навіть з нашими недоліками. Нам не потрібно вирішувати чиїсь проблеми—насправді, часто ми не можемо цього зробити. Але ми можемо співчутливо вислуховувати, виявляючи свою зацікавленість; повторювати деякі фрази, аби переконатися, що ми правильно розуміємо, і запитувати, що та людина може ще сказати. Такі навички встановлення стосунків ми можемо розвивати самостійно й бути прикладом для інших.
Моліться за них. Ми можемо відчувати спонукання молитися за них. Ми також можемо відчувати спонукання запитати, чи можемо ми помолитися з ними або запитати, про що ми можемо молитися, молячись за них.
Зображення
group of hikers

Вгорі: фотографія від Getty Images

Запрошуйте, знайомте і залучайте. Запрошуйте їх на заходи приходу, проєкти служіння, громадські заходи або неформальні групові заходи. Приходьте разом з ними, якщо це можливо, знайомте з іншими людьми та залучайте до розмов, ставлячи запитання, які допоможуть їм включитися в розмову. Допомагайте тим, хто щойно переїхав, познайомитися з іншими новенькими, оскільки ті також можуть шукати друзів.
Оцінюйте ситуацію. Запитайте їх прямо, наскільки прийнятими вони почуваються у приході. Хто їхні друзі? Хто може бути серед друзів? Розпитайте про їхні інтереси, хобі, дітей і турботи, аби вам було легше познайомити їх з іншими людьми, які мають щось з ними спільне або кому можуть знадобитися їхні навички.
Вказуйте на сильні сторони. Ми відчуваємо свою належність, коли знаємо, що у нас є що дати. Помічайте те, що, як ви знаєте, вони роблять добре. Попросіть людину, яка їх добре знає, розповісти про їхні сильні сторони. Якщо вони не знають, попросіть їх запитати. Подумайте, як їхні сильні сторони зможуть зміцнювати інших.
Радьтеся з провідниками. Якщо доречно, повідомте провідників приходу про сильні сторони і потреби цих людей, аби провідники мали необхідну інформацію, шукаючи натхнення для призначення важливих доручень і покликань.
Сповнюйте їх силою. Допомагайте цим людям оцінити свої навички, ставлячи такі запитання: Коли в минулому ви шукали друга, що ви робили? Якби ви хотіли зміцнити дружбу з людиною, що б ви зробили? Що ви вже намагалися зробити, аби встановити зв’язок з іншими людьми? Що ще можна спробувати?