Лише в цифровому форматі
Служіння в покликаннях, де і коли цього потребує Господь
Хоча ми можемо бути звільнені від покликання, ми ніколи не звільняємося від добрих справ.
На фотографії зображені моделі
У дитинстві моя сім’я переїхала й приєдналася до нового приходу. Незабаром мого батька покликали служити єпископом. Маючи обмежене бачення, ми були трохи спантеличені — у приході були інші гідні чоловіки, і мій батько розумів, що не знає членів Церкви та їхні індивідуальні потреби так добре, як йому хотілося б.
Але він робив усе можливе й служив вірно, докладаючи всіх зусиль, щоб краще знати тих, кому він служив. На момент закінчення служіння він відчував велику любов до членів нашого приходу.
А одразу після звільнення його покликали служити в ясельній групі.
За цією зміною було дивовижно спостерігати. Він любив дітей ясельного віку та ретельно планував уроки й заходи, які допомагали їм закласти міцний фундамент в євангелії. Незважаючи на те, що його покликання в приході змінилося, він залишався поруч із членами приходу, яких вже добре знав і полюбив, та продовжував навчатися новим способам служіння своїм братам і сестрам.
У нього також з’явилося більше часу, який він міг присвятити нашій сім’ї; невдовзі після його звільнення моя мама прислухалася до поради повернутися до навчання і здобути вищу освіту, тому обов’язків по дому у нього стало більше, оскільки вона проводила більше часу за навчанням. Для нашої сім’ї його допомога в той час була справжнім благословенням.
Обов’язки мого батька змінилися, але значущість і вплив його обов’язків — ні. Господь знав, що було кращим для приходу та моєї родини. Як пояснював президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві: “Нас не “понижують”, коли звільняють, і не “підвищують”, коли покликають. Не існує поняття “вверх або вниз” у служінні Господу. Є лише “вперед або назад”, і ця різниця визначається тим, як ми сприймаємо наше звільнення і наше покликання, та що у зв’язку з цим робимо”1.
Покликаний служити, призначений трудитися
Говорячи про місіонерську роботу, старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про різницю між призначенням трудитися і покликанням служити:
“Зверніть увагу на те, що перше речення [покликання на місію] є покликанням служити в якості місіонера повного дня у відновленій Церкві Господа. У другому реченні сказано про призначення трудитись в конкретному місці й місії. Кожному з нас потрібно зрозуміти важливу відмінність, висловлену в цих двох реченнях.
За культурним звичаєм, що існує в Церкві, ми часто говоримо про покликання служити в певній країні, як-от: Аргентині, Польщі, Кореї або Сполучених Штатах Америки. Але місіонер не покликається в певне місце; натомість він або вона покликаються служити”2.
Можливо, про покликання буде корисно думати саме так. В Ученні і Завітах 4:3 сказано: “Отже, якщо ви маєте бажання служити Богові, вас покликано до роботи”. Незалежно від того, куди нас “призначено” і якими можуть бути наші конкретні обов’язки, ми завжди покликані служити Господу та благословляти Його дітей в рамках наших обов’язків щодо завіту. Ми можемо бути об’єднані в нашій меті відчувати радість служіння Богові, служачи Його дітям [див. Мосія 2:17], знаючи, що “покликання також допомагають [нам] зміцнювати свою віру та наближатися до Господа”.3 В якій би організації чи покликанні ми не служили, всі ми долучаємося до однієї роботи — роботи зі спасіння і піднесення.
Бути частиною “тіла Христового”
Президент Генрі Б. Айрінг, другий радник у Першому Президентстві, пояснив, що всі покликання дано для того, щоб допомогти нам стати більш схожими на Христа і благословити життя інших людей: “Навіть нові члени Церкви можуть відчувати, що покликання на служіння, передусім, є “сердечною справою”. Саме повністю віддаючи серця Господарю і дотримуючись Його заповідей, ми пізнаємо Його. …
Ви покликані представляти Спасителя. Ваш голос свідчення стає Його голосом, ваші руки, що піднімають, стають Його руками”4.
Коли ми христимося і укладаємо завіт діяти в ім’я Христа, ми стаємо частиною “тіла Христового” (1 Коринтянам 12:27). Різні частини тіла виконують різні завдання, але всі вони однаково важливі; найголовніше, щоб всі частини тіла працювали разом задля досягнення єдиної мети. Відповідно до посібника За Мною йдіть, “якщо є така єдність, відмінності не лише визнаються, але й цінуються, оскільки без членів Церкви з різними дарами та здібностями тіло було б обмежене”5.
Господь знає наші різні навички і здібності, і Він також знає, як використовувати їх, щоб благословляти нас і оточуючих нас людей, що включає запрошення нас служити в різних покликаннях і призначеннях у різні часи. Покликання — це не статус, ранг чи кваліфікація; це готовність підкоритися Божій волі й прийняти те, що Він покличе нас туди, де ми найбільше потрібні Йому в певний час і в певному місці.
Робота Господаря
Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008 рр.) у своєму першому зверненні після покликання Президентом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів наголосив на важливості кожного покликання в Церкві:
“Жодне покликання в цій Церкві не є незначним чи неважливим за наслідками. Виконуючи наш обов’язок, усі ми торкаємося життя інших людей. Кожному з нас, відповідно до наших обов’язків, Господь сказав: “Отже, будь вірним; стій у чині, який Я призначив тобі; допомагай слабким, піднімай руки, що опустилися, і зміцнюй ослаблі коліна” (див. Учення і Завіти 81:5). …
У вас є така ж чудова можливість отримати задоволення у виконанні свого обовʼязку, як і в мене у виконанні мого. Успіх цієї роботи залежатиме від наших спільних зусиль. Яким би не було ваше покликання, воно таке ж багате на можливості для успішного служіння, як і моє. А що дійсно є важливим, так це те, що це — робота Господаря. Наша ж робота — іти й виконувати її так само добре, як виконував її Він”6.
Слова Президента Хінклі чудово ілюструють те, чого навчився мій батько, будучи єпископом, провідником ясельної групи, чоловіком і батьком: Господь просить нас служити в різних покликаннях протягом усього нашого життя, але Він ніколи не перестає запрошувати нас ставати більш схожими на Нього, коли ми трудимося, щоб благословляти життя оточуючих нас людей.