Як зрозуміти “Чому”?

Я шукав відповіді. Я був упевнений, що повернуся на місію, оскільки мені все ще необхідно було багато зробити і вивчити! Я був вірним і слухняним, тож я заслуговував на благословення, чи не так? Кожного дня я казав собі, що лікарі мене вилікують і я повернуся. Я постійно молився. Але з часом, так і не отримавши відповіді, я змушений був прийняти той факт, що моя місія дійсно закінчилася.

Відповідей не було, і здавалося, що час спливав, як уві сні. Усе здавалося нереальним. Мені завжди хотілося спати. Я навіть не міг займатися своїми улюбленими хоббі. Я все більше втрачав духовність і відвертався від Бога. Відчуваючи біль, я вважав, що не зможу повернутися до світла. Тож я звик до темряви.

Але після місяців перебування у темряві сталося диво, і лікар встановив мені діагноз: нарколепсія з катаплексією, тобто автоімунний розлад, який вражає частину мозку, що регулює цикл засинання і прокидання.

Моя хвороба невиліковна, але принаймні можна лікувати симптоми. І ця відповідь стала промінчиком надії, яка також надихнула мене знову шукати світло Христа в житті.

Тож, відчуваючи смирення, я промовив щиру молитву і знову запитав:

Чому це сталося зі мною?

І в моїй оновленій надії Дух промовив, що я вже знаю відповідь.

Один з моїх улюблених віршів з Писань міститься в Римлянам 8:28: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”. Усе—зокрема і труднощі.

Я знав цю істину.

Я багато разів навчав цього на місії. Але я не застосовував цього до власного життя. Я зрозумів, що сердився на Бога відтоді, як завчасно повернувся з місії. Я не знайшов того миру, який Він обіцяв, бо я не давав Йому наділити себе тими благословеннями.

Як навчав Президент Рассел М. Нельсон: “Радість, яку ми відчуваємо, не має майже нічого спільного з обставинами нашого життя, і цілком залежить від того, на чому зосереджене наше життя”¹.

У своєму обмеженому баченні я опирався Йому і не хотів бути щасливим, поки моє життя розгорталося не так, як я того хотів. Але Небесний Батько нагадав, що мій біль мав вищу мету. Він давав мені можливість прийти до Христа, змінитися і відчути радість. Зрештою “Адам пав, щоб люди могли бути; а люди є, щоб вони могли мати радість” (2 Нефій 2:25).

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Тож у цьому очищувальному вогні наближайтеся до Бога, замість того, щоб сердитися на Нього. Звертайтеся до Батька в ім’я Сина. Ходіть з Ними в Дусі день за днем. Дозвольте Їм з часом виявити Їхню вірність вам. По-справжньому пізнавайте Їх і по-справжньому пізнавайте себе. Хай Бог буде понад усе”².

Тепер я розумію, що знання того, що Небесний Батько та Ісус Христос з нами, не завжди усуває жала в цьому житті. Я й досі борюся зі своєю хворобою. Але якщо ми Їх любимо й довіряємо Їм, тоді завжди болі й “чому” в нашому житті, на перший погляд позбавлені сенсу, сповняться сенсом. Кожне страждання, розчарування, кожен біль можуть перетворитися з пекучого удару на урок, з любов’ю викладений нашим Небесним Батьком і Його Сином Ісусом Христом.

Я продовжую шукати Їх, а Вони продовжують навчати мене і приносити радість кожного дня.