Віддавати те, що є святим, Господу
Жертвування менше пов’язане з тим, щоб “віддавати”, і більше пов’язане з тим, щоб “віддавати для” Господа.
Минулого року, коли я служив у президентстві Північноазійської території, мені зателефонував Президент Рассел М. Нельсон і запропонував служити другим радником у Верховному єпископаті. Він люб’язно запросив мою дружину Лорі приєднатися до розмови. По завершенні розмови нам все ще не вірилось у реальність того, що відбувається, і моя дружина запитала: “Чим саме займається Верховний єпископат?” Трохи подумавши, я відповів: “Я точно не знаю!”
Минув один рік і я, відчуваючи глибоке смирення і вдячність, можу з більшим розумінням дати відповідь на запитання моєї дружини. Окрім багатьох інших справ, Верховний єпископат наглядає за програмою благополуччя і гуманітарною роботою Церкви. Ця робота нині охоплює всю земну кулю і благословляє більше Божих дітей, ніж будь-коли раніше.
Нам, Верховному єпископату, допомагають чудові штатні працівники Церкви та інші люди, зокрема, генеральне президентство Товариства допомоги, яке служить з нами у Церковному виконавчому комітеті з питань благополуччя і самозабезпечення. Перше Президентство доручило мені, а також сестрі Шерон Юбенк, яка промовляла до нас вчора ввечері, як членам цього комітету, поділитися з вами останньою інформацією про недавні гуманітарні зусилля Церкви. Вони також дуже просили, щоб ми висловили їхню глибоку вдячність, оскільки, брати і сестри, саме завдяки вам уможливилися ці гуманітарні зусилля.
Коли ми із занепокоєнням спостерігали за першими економічними наслідками кризи, спричиненої пандемією COVID-19 по всьому світу, нам дуже здавалося, що слід очікувати зменшення кількості коштів, які святі будуть в змозі пожертвувати. Зрештою, наші члени Церкви не були захищені від економічних спадів, викликаних пандемією. Уявіть наші почуття, коли ми побачили зовсім протилежне! Виявилося, що пожертвування на гуманітарну допомогу в 2020 році були більшими, ніж будь-коли, і очікується, що вони будуть ще більшими цього року. Завдяки вашій щедрості Церква змогла реалізувати свою програму надання допомоги, яка є найбільш масштабною відтоді, як було засновано Гуманітарний фонд, а саме—понад 1500 проєктів, спрямованих на боротьбу з COVID, у більш ніж 150 країнах. Ці пожертвування, які ви так безкорисливо зробили для Господа, були витрачені на придбання необхідних для збереження життів продовольства, кисню, медикаментів та проведення вакцинації тим людям, які інакше залишилися би без цього.
Настільки ж важливою, як і пожертвування товарів, є величезна кількість часу і зусиль, які члени Церкви жертвують на гуманітарні справи. Навіть у розпал пандемії не вщухали стихійні лиха, громадянські конфлікти та економічна нестабільність і через це мільйони людей, як і раніше, були змушені полишати свої домівки. У недавньому звіті Організації Об’єднаних Націй зазначено, що зараз у світі є понад 82 мільйони вимушених переселенців1. Додайте сюди мільйони інших, хто зробив вибір втекти від бідності чи утисків у пошуках кращої долі для себе чи своїх дітей, і перед вами почне розкриватися проблиск масштабності цієї ситуації у світі.
Я радий повідомити, що завдяки часу, приділеному волонтерами, і талантам дуже багатьох людей, Церква має центри допомоги біженцям та переселенцям у багатьох місцевостях в Сполучених Штатах і Європі. І, завдяки вашим внескам, ми надаємо товари, фінансування і волонтерів, щоб допомагати подібним програмам, які реалізуються іншими організаціями по всьому світу.
Я хотів би висловити свою щиру вдячність тим святим, які доклали зусиль, щоб нагодувати цих біженців, надати їм одяг і потоваришувати з ними та допомогти їм налагодити життя і стати самозабезпеченими.
Учора ввечері сестра Юбенк розповіла вам про деякі чудові зусилля святих в цьому відношенні. Обмірковуючи ці зусилля, я часто думаю про принцип жертви і безпосередній зв’язок між цим принципом і двома великими заповідями: любити Бога і любити нашого ближнього.
У сучасній мові термін жертвувати став асоціюватися з ідеєю про те, щоб “віддавати” щось для Господа і Його царства. Однак у давнину значення слова жертвувати [sacrifice] було більш тісно пов’язане з двома його латинськими коренями: sacer, що означає “священний” або “святий”, і facere, що означає “робити”2. Тому в давнину, слово жертвувати буквально означало “робити щось або когось святим”3. З цієї точки зору, жертвування—це процес, завдяки якому стають святими і приходять до пізнання Бога, а не подія чи ритуальне “віддавання” чогось для Господа.
Господь сказав: “Я [милосердя] хочу, а не жертви, і Богопізнання—більше від цілопалень”4. Господь хоче, щоб ми стали святими5, мали милосердя6 і прийшли до пізнання Його7. Як навчав апостол Павло: “І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,—то пожитку не матиму жадного!”8 Зрештою, Господу потрібні наші серця; Він хоче, щоб ми стали новими створіннями у Христі9. Він навчав нефійців: “Ви принесете в жертву Мені скрушене серце і упокорений дух”10.
Жертвування менше пов’язане з тим, щоб “віддавати”, і більше пов’язане з тим, щоб “віддавати для” Господа. Над входом в кожен з наших храмів вигравіювано слова “Святиня для Господа; Дім Господа”. Якщо ми, жертвуючи, дотримуємося наших завітів, то стаємо святими благодаттю Ісуса Христа, і біля олтарів у святому храмі, зі скрушеним серцем і упокореним духом, ми віддаємо нашу святість Господу. Старійшина Ніл А. Максвелл навчав: “Підкорення своєї волі [або серця11]—це те насправді єдине, унікальне, особисте, що ми маємо, щоб покласти на Божий олтар. … Але, коли ми зрештою підкорюємо себе, дозволяючи нашій волі бути поглинутою волею Бога, тоді ми справді щось віддаємо Йому!”12
Якщо розглядати наші жертви на користь інших з точки зору “віддавання”, ми можемо сприймати їх як тягар і розчаровуватися, коли наші жертви не визнаються або ми не отримуємо за них винагороду. Однак, якщо розглядати їх з точки зору “віддавання для” Господа, тоді наші жертви на користь інших стають дарами, а радість від щедрого дарування сама стає винагородою. Вільні від потреби в любові, схвалення чи вдячності від інших, наші жертви стають найчистішим і найглибшим виявом нашої вдячності Спасителю та любові до Нього і наших ближніх. Будь-яке гордовите почуття самопожертвування поступається місцем почуттям вдячності, щедрості, задоволеності та радості13.
Щось робиться святим—чи то наші життя, наше майно, наш час або наші таланти—не просто тому, що це віддається, а скоріше тому, що воно посвячується14 для Господа. Одним з таких дарів є гуманітарна робота Церкви. Це результат спільних, посвячених жертв від святих, вияв нашої любові до Бога та Його дітей15.
Стів і Аніта Кенфілди є представниками святих останніх днів по всьому світу, які на собі відчули трансформуючі благословення віддавання для Господа. Кенфілдам, місіонерам програми благополуччя і самозабезпечення, доручили надавати допомогу в таборах біженців і центрах допомоги переселенцям по всій Європі. За своєю професією сестра Кенфілд була дизайнеркою інтер’єрів, однією з найкращих у світі, з якою багаті клієнти укладали договори на оздоблення їхніх розкішних домів. Раптом вона опинилася у зовсім іншому світі, оскільки служила людям, які втратили майже все своє земне майно. За її словами, вона проміняла “мармурові коридори на земляну підлогу” і, роблячи це, вона відчула неймовірне задоволення, коли вона і її чоловік почали товаришувати з тими, хто потребував їхньої допомоги, а згодом і любити їх та допомагати їм.
Кенфілди сказали: “У нас не було відчуття, ніби ми щось віддали для служіння Господу. Нашим бажанням було просто “віддавати” Йому наш час і зусилля, аби благословляти Його дітей будь-яким чином, який Він вважатиме за доцільний, залучаючи нас. Коли ми працювали з нашими братами і сестрами, усе, що було зовнішнім—будь-яка різниця в походженні чи майновому стані—зникло для нас, і ми просто бачили лише серця одне одного. Жодні успіхи в кар’єрі чи матеріальні здобутки неможливо порівняти з тим, як цей досвід—служіння серед найбідніших Божих дітей—збагатив нас”.
Історія Кенфілдів та дуже багато інших, подібних їй, допомогли мені з вдячністю думати про слова простої, втім дуже змістовної пісні Початкового товариства:
“Щедрим будь завжди …”,—так продзюрчав струмок
І полинув на лужок.—
“Де хвилькою розіллюся я,
Зеленіші там поля”.
Так, кожен з нас є незначним, але коли ми разом поспішаємо віддавати для Господа і наших ближніх, то, куди б ми не йшли, там покращуються і благословляються життя людей.
Третій куплет цієї пісні не всім добре відомий, але він завершується таким сповненим любові запрошенням:
Дорогі брати і сестри, коли ми живемо для Бога та інших, віддаючи наші кошти, наш час і, так, навіть самих себе, ми робимо цей світ трохи зеленішим, Божих дітей—трохи щасливішими і, роблячи це, стаємо трохи святішими.
Хай Господь рясно благословить вас за те, чим ви жертвуєте, так щедро віддаючи це для Нього.
Я свідчу, що Бог живий. “Людина Святості [Його] імʼя”17. Ісус Христос—Його Син, і Він є подавцем всіх добрих дарів18. Хай же ми, завдяки Його благодаті та дотриманню нами, через жертвування, наших завітів, станемо святими і завжди віддаватимемо більше любові та святості Господу19. У святе ім’я Ісуса Христа, амінь.