Послання Відновлення

У словнику є частина слів, яку ми вживаємо, щоб поділитися почуттями, знаннями чи інформацією з іншими людьми. Серед них одне слово використовується, щоб з’ясувати причину або підставу чогось. Ми кажемо його, щоб задовольнити свою цікавість, дізнатися про невідоме або отримати відповіді на дуже важливі запитання стосовно нашого земного життя. Якщо не вживати або ігнорувати це слово, то процес мислення зупиниться і запанує невігластво. То що ж це за слово, яке має таку вагу? Ви здогадалися? Воно пишеться чотирма літерами, це слово чому.

Чому—серед найперших і найулюбленіших слів, які кажуть малі діти, а особливо підлітки. Одне з улюблених чому мого онука: «Чому мені потрібно їсти овочі?» Підростаючи, цими чому вони хочуть дослідити почуття: «Чому бабуся померла?» Потім чому ставлять, щоб набути знання або впевнитися у своїх обов’язках: «Чому мені треба ходити до церкви або служити на місії? Чому потрібно ділитися євангелією з іншими?»

І це останнє запитання вимагає особливої уваги! Бо ж місіонерська робота є обов’язком кожного члена Церкви—«проповідування буде голосом попередження кожного до свого ближнього, у м’якості й поблажливості» (див. УЗ 38:41). Чому? Щоб й інші могли отримати спасительні обряди в Церкві Ісуса Христа, а для цього їх треба запросити прийти до Христа (див. Мороній 10:32). Послання відновлення і є цим запрошенням, аби людям дізнатися, чому євангелія Ісуса Христа і Його істинна Церква були відновлені пророком у ці часи.

Як ви можете запропонувати комусь таке запрошення?

По-перше, проголошуючи, що Бог, наш Батько, живе, любить нас і що Він є Богом одкровення. Звідки це відомо? З одкровень і свідчень пророків.

Доба релігійної історії починається з Біблії. А вона—це запис ранніх Божих одкровень Його пророкам, які спілкувалися з людством. Цей запис починається розповіддю про Адама і Єву, наших прабатьків, про їхнє сотворіння, падіння і його наслідки—смертність і відділення від Бога, їхні перші кроки у земному світі. Можливо, одним з перших їхніх запитань було: «Чому ми тут?» І щоб знайти на нього відповідь, вони зробили єдино правильно—прикликали ім’я Господа, Який був для них єдиним правильним джерелом пізнання істини (див. Буття 4:26). Через безпосереднє одкровення вони почули голос Господа, Який наказував їм поклонятися Господу їхньому Богу і приносити жертви Йому (див. Буття 4:4; Мойсей 5:4–5). І не прозвучало чому. У подальшому одкровенні Адама і Єву було навчено, що та жертва є символом жертви Єдинородного від Батька, що Ісус Христос—це єдине ім’я, через яке до них може прийти спасіння. Потім їм було обіцяно дар Святого Духа, через Якого що б вони не попросили в ім’я Ісуса Христа, буде дано їм (див. Мойсей 5:6–7; 6:52).

Пізніше Адам отримав силою Святого Духа певне й безпомилкове свідчення, що Ісус був Христос, Спаситель і Викупитель світу. То було буквальне відновлення розуміння смертного статусу павших Адама і Єви, і давалося воно через знання про їхній зв’язок з Батьком, Сином і Святим Духом; про Спокуту і Воскресіння; подальше знання про перші принципи й обряди євангелії спасіння.

Оскільки Адам те все почув і побачив, його було покликано стати першим пророком на землі і, власне, свідком одкровення, даного людині. Тепер його найбільшою відповідальністю було зберегти істинність євангелії, а також навчати їй так, як її було дано йому. З іншого ж боку, Сатана, представник протилежної сторони, збирався робити все і навчати всьому, аби тільки заперечувати, відкидати або ігнорувати євангелію, отриману через одкровення, тим самим він спонукав людей, які прийняли її, до відступництва, непорозуміння, розбрату, відмови або зречення своєї попередньої віри! Решта книг Старого Завіту стала потім релігійною історією постійно отримуваних одкровень через різних пророків, як наприклад, Ной, Авраам і Мойсей, у різні часи, які називаються розподілами, щоб відновити те, що втрачалося при кожному новому відступництві. Цих пророків завжди покликав Бог, їм давалася божественна влада, вони мали ключі священства, вони мали божественне повноваження говорити від імені Господа, навчати й пророкувати про пришестя і Спокуту Ісуса Христа, Спасителя і Викупителя світу (Амос 3:7).

Новий Завіт підтверджує вчення, пророкування і свідчення пророків Старого Завіту. У ньому вміщено розповідь про народження, життя, священнослужіння Ісуса Христа, Сина живого Бога, про Його Спокуту і Воскресіння. Там розказано про встановлення Його Церкви, про Його божественну владу, Його євангелію, Його наказ Своїм учням: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню [Його] Євангелію проповідуйте!» (Марк 16:15).

Послання Нового Завіту було ясним: була одна отара, одна віра, одна євангелія, було одне священство, була одна Церква, щоб «були вони всі як один дітьми Христа» (4 Нефій 1:17).

Але знову прийшли переслідування, заперечення божественної особистості, відмова від євангелії Христа і вповноважених Ним носів священства—усе це характеризувало добу після Воскресіння. Історія релігії з усією очевидністю нам показує, як швидко владу священства було витіснено владою світською; як божественну доктрину було замінено мінливими, перекрученими людськими філософіями; як обряди спасіння підмінялися або продавалися за гроші; як місце одкровення зайняла завіса незрозумілості, що призвело до духовної темряви упродовж століть.

Однак під час великого відступництва настав період, про який пророкувалося ще раніше, коли знову розпочалися релігійні пошуки і постало питання: «Чому це так?» З’явилися мужі великої віри, щоб спробувати реформувати лжевчення та лжедуховні повноваження. Їхні чесні і щирі зусилля закінчилися лише тим, що стало ще більше церков, які мали свої назви, виявляли свої незгоди і ще більше сприяли сум’яттю й розділенню. У тій реформі не були враховані два найважливіші елементи: одкровення і повноваження, а тільки через них Господь дає людству знати божественну істину.

Простежуючи далі цю лінію часу в історії релігії, можна знайти одну дату й одне ім’я. Дата—1820 рік, ім’я—Джозеф Сміт. Роздумуючи над загальними релігійними непорозуміннями і розділенням церков у його час, цей юнак запитав себе: «Якщо одна з [цих церков] істинна, то як мені дізнатись про це?» (Джозеф Сміт—Історія 1:10). Чому така плутанина? За словами пророка, треба було спитати у Бога. Несподівано історія релігії повторюється—знову за Божим сценарієм шукається відповідь на людські запитання чому. І знову видіння приходить як відповідь, цього разу—видіння Батька і Сина. І знову дається божественне свідчення Батька: «Це Мій Улюблений Син, слухай Його!» (Джозеф Сміт—Історія 1:17). І знову пряме одкровення дає відповідь на запитання Джозефа: «Яка з усіх [церков] істинна… і до якої слід приєднатися. У відповідь мені було сказано, що я не повинен приєднуватися до жодної з них, тому що всі вони неправильні» (Джозеф Сміт—Історія 1:18–19). Знову про відступництво було повідомлено правдивим джерелом, Самим Ісусом Христом. І знову, за цим мало настати відновлення, і воно таки настало.

У наступні роки, через одкровення, Джозеф Сміт отримав повне божественне доктринальне знання, повноваження і ключі священства. І, нарешті, у 1830 році Церква Ісуса Христа з усіма її вченнями і обрядами, необхідними для спасіння, була відновлена. Джозеф Сміт підходив для того, щоб його було покликано стати пророком Відновлення в ці часи.

Як Біблія є реальним доказом того, що пророки давнини отримували одкровення, так і Книга Мормона—ще одне свідчення про Ісуса Христа—також є сучасним переконливим доказом того, що Джозеф Сміт був пророком, який отримував одкровення і мав повноваження, як і вони. Свідчення про достовірність Книги Мормона допомагає людям знайти відповідь на запитання: «Чому євангелія і Церква Ісуса Христа були відновлені пророком і чому у нас сьогодні є живий пророк, якого звати Гордон Б. Хінклі?» Це також відповідає на останнє чому—чому всі обряди євангелії приносять найбільше благословення—дають можливість підготуватися до спасіння і виповняти нашу земну мету—створити вічну сім’ю. Це послання Відновлення є істинним, бо воно божественне.

Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.