Мій останній шанс

У 18 років я вирішив піти з Церкви. Якийсь час мені здавалося, що відхід від Спасителя не вплине на моє життя. На моїй батьківщині, в Чилі, я міг добре жити на свою зарплату. Мені здавалося, що я завжди матиму достатньо грошей для свого мирського життя і продовжував нехтувати обіцяннями, які дав у 14 років у водах хрищення.

Я так жив протягом кількох років, але потім все пішло шкереберть. Здавалося, що навколо мене згущається темрява. Я втратив роботу і не міг знайти іншу. Мені доводилося хапатися за будь-яку роботу, аби тільки якось вижити. Це мало б змусити мене прокинутися і знову шукати шлях, але я його не шукав.

Невдовзі, в 1998 р., помер мій батько. Оскільки я був найстаршим сином, то головним чином на мої плечі лягла велика відповідальність: піклуватися про матір і молодшого брата. Я попрощався з безтурботним життям і усвідомив, що іноді Господь допускає певні події, які ми розуміємо лише після того, як побачимо їхні наслідки.

Я впевнений, що Він допустив мої матеріальні труднощі, щоб показати, що єдиним виходом із них є сплата десятини, що я і зробив, повернувшись до Церкви і поновивши свої завіти. Таким чином Він терпляче і з любов’ю повернув мене до кошари.

Під час Генеральної конференції 2001 р. Президент Гордон Б. Хінклі оголосив про Постійний фонд освіти. Я мав потребу в тих можливостях, що їх пропонувала ця програма, щоб покращити свої фінансові можливості, але не знав, чи буду відповідати вимогам програми.

Через кілька місяців під час причасних зборів наш президент колу розповідав про цю програму. На мій великий подив я дізнався, що, незважаючи ні на що, можу задовольнити вимоги програми. Я подумав про себе: “Це мій останній шанс. Я не можу втратити його”.

Після цього я почав обмірковувати, які обов’язки накладе на мене програма, і боявся, що знову виявлюся негідним в очах Небесного Батька. Але, подолавши ці думки і взявши інформацію у місцевого директора інституту релігії, я подав документи. Зважаючи на моє минуле, я майже не сподівався, що мене приймуть. Я відчував, що не заслуговую такого благословення, хоча й покаявся і повернувся до Церкви.

Коли я отримав позитивну відповідь з Головного управління Церкви, ми раділи всією сім’єю. Суми, яку мені надавали, не було достатньо для всього навчального року, але це мене не зупинило, і я записався на курси з комп’ютерного програмування. Я отримував високі оцінки і був нагороджений стипендією, за допомогою якої оплатив курс до кінця.

З того часу я робив усе можливе, щоб висловити свою вдячність. Я багато працював, багато навчався і виконував церковні обов’язки. Я відвідував заняття в інституті релігії і намагався надолужити ті роки, які пропустив, і вивчити все, чого хотів Господь.

Найголовніше, що я знаю—мене було прощено за все погане, що я вчинив у минулому. Усі мої плани на майбутнє основуються на цьому знанні. Я й надалі допомагатиму своїй сім’ї, але тепер я зможу робити це краще.