Коріння християнського вчення

Під час співбесіди для отримання храмової рекомендації нас запитують: “Чи маєте ви свідчення про Спокуту Христа та про те, що Він є нашим Спасителем і Викупителем?” Я можу з радістю сказати, що за всі роки служіння єпископом і президентом колу я ніколи не чув, щоб хтось дав іншу відповідь на це запитання, крім ствердної. Але я давно занепокоєний тим, що ми не до кінця розуміємо це запитання. На мою думку, важливим є те, що з усіх місій Христа нас запитують лише про Його роль Спасителя і Викупителя. Мабуть ці Його ролі мають особливе значення для храму, який є місцем, де Він зв’язує нас із собою завітами.

Як президент колу я переймався тим, чи мають члени Церкви “свідчення про Спокуту Христа та про те, що Він є нашим Спасителем і Викупителем”. Я мав відчуття, що більшість із них любить Христа, що вже немало, але я непокоївся тим, що не всі знають Його як свого Спасителя (Того, хто спас їх) чи свого Викупителя (Того, хто викупив їх). Думаючи про це одного дня, я читав 3 Нефій 11 і помітив те, чого не помічав раніше.

Люди, про яких ми читаємо в цьому розділі, були праведним залишком, тими, хто прислухався до застережень пророків. Вони були готові до зустрічі з Господом. Коли воскреслий Господь явився їм, Він “простер Свою руку вперед”, показуючи рану—символ і доказ Його жертви. Потім Він звернувся до людей, кажучи: “Дивіться, Я є Ісус Христос, про Якого пророки свідчили, що Він прийде на землю” (3 Нефій 11:9–10).

Потім Він сказав: “Я є світло і життя світу; Я випив з тієї гіркої чаші, яку Батько дав Мені, і прославив Батька, взявши на Себе гріхи світу, в чому Я перетерпів волю Батька в усьому від початку (3 Нефій 11:11).

Таким було Його послання. Він є Помазаником, про Якого свідчили пророки. Він є Творцем. Він страждав за нас.

Зверніть увагу на реакцію людей: “Коли Ісус промовив ці слова, всі з натовпу впали на землю, бо вони згадали, що їм було пророковано, що Христос має явити Себе їм після Свого сходження у небеса” (3 Нефій 11:12).

Але те, що сталося далі, на мою думку, і є найбільш священною частиною цієї події. Ісус наказав їм підійти один за одним і зробити досить складну річ: “Встаньте і підійдіть до Мене, щоб ви могли вкласти руки свої до Мого боку, і також щоб ви могли відчути сліди цвяхів на Моїх руках і на Моїх ногах, щоб ви могли знати, що Я Бог Ізраїля і Бог усієї землі, і Мене було вбито за гріхи світу” (3 Нефій 11:14).

Ці люди фізично доторкнулися до символів його страждань: “Безліч людей підійшло і вклало руки свої в Його бік, і торкнулося слідів цвяхів на Його руках і на Його ногах; і це вони зробили, підходячи один за одним” (3 Нефій 11:15)—усі 2500 присутніх.

Зверніть увагу, що сталося потім:

“А коли вони всі попідходили і стали самі очевидцями, вони заволали в один голос, кажучи:

Осанна! Благословенне ім’я Всевишнього Бога! І вони припали до ніг Ісуса і поклонялися Йому” (3 Нефій 11:16–17).

Вдруге припавши до Ісусових ніг, ці люди дійсно “поклонялися Йому”. Вперше вони могли впасти на землю з будь-якої причини: страх, здивування, “всі так зробили”. Але вдруге вони впали, щоб поклонятися Йому. Чому реакція була іншою? Другого разу вони в один голос вигукували: “Осанна!”, що означає “Спаси нас зараз!” Чому ці люди волали до Христа, просячи спасіння?

Хочу запропонувати вам можливу відповідь. Хоча вони й були слухняними, але, можливо, ще не пізнали Його як свого Спасителя, оскільки ще не відчули потреби отримати спасіння. Їхнє життя було сповнене хорошими вчинками. Вони знали, що Ісус є Богом і Взірцем. Але, можливо, вони ще не пізнали Його, як Спасителя. Вони не молилися: “Ми дякуємо Тобі за те, що спас нас колись і нагадав нам про це, прийшовши до нас сьогодні”. Ні, їхня молитва була в той же час благанням: “Осанна!” або “Спаси нас зараз!” Це наштовхує мене на думку, що вони пізнали Його як Спасителя.

Що перетворило їх з просто хороших, послушних людей на хороших послушних людей, які пізнали Ісуса Христа як Спасителя? Що змусило їх упасти на коліна, щоб поклонятися Йому? Причиною був фізичний дотик до символів Його страждання.

Що необхідно членам нашого колу для того, щоб вони пізнали Христа як свого Спасителя і Викупителя: фізичний дотик до символів Його страждання. Але як ми можемо це здійснити? Мене вразила думка: ми робимо це щонеділі, коли приймаємо причастя. Ми їмо поламаний хліб, який є символом Його забитого тіла. Ми п’ємо воду як символ пролитої Ним крові. Ці вражаючі символи мають викликати в нас глибоке відчуття вдячності й благоговіння.

Я впевнений, що коли ми приймаємо причастя Господньої вечері, то будемо у своїх серцях волати до Христа: “Спаси нас!” і відчувати бажання впасти й поклонятися Йому.

Щоб євангелія проникла в наше серце й серця тих, кому ми служимо, ми також повинні дізнатися про подробиці подій, які стали Спокутою Ісуса Христа, обдумувати й відчути їх. В Ученні і Завітах 19 Господь від першої особи детально розповідає про страждання, які Він зніс:

“Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;…

Таким стражданням, яке примусило Мене, самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися” (вв. 16, 18).

Яким є Бог, Якому ми поклоняємося? Він є Богом, Який хоче, щоб ми знали, що Його любов до нас є безмежною і вічною. Він є Богом, Який хоче, щоб ми знали, що Його любов до нас дала Йому сили страждати за нас. Ми повинні знати це настільки, щоб відчути спонукання послушно і вдячно підкоритися Йому в усьому.

Якось я випадково почув, як двоє людей гаряче обговорювали картину, на якій реалістично було зображено страждання Христа. Один співрозмовник не погоджувався з картиною і казав: “Я не хочу думати про те, як сильно Христос страждав”. Я подумав, що було дивно це чути, оскільки не можу навіть уявити, що хтось із нас має право не думати про те, що Він вистраждав, хоча ми до кінця не можемо зрозуміти глибину Його страждань.

Перш ніж Мороній завершив свою розповідь у Книзі Мормона закликом “приходити до Христа” (Мороній 10:30, 32), він поділився тим, що написав йому батько в особистому листі. Мабуть, це справило на нього велике враження, і, як я думаю, він сподівався, що це справить велике враження на нас: “Сину мій, будь вірним у Христі; і нехай те, що я написав, не засмучує тебе до смерті; але нехай Христос підносить тебе і нехай Його страждання, і смерть, і явлення Ним Свого тіла нашим батькам, і Його милість і довготерпіння, і надія на Його славу і вічне життя покоїться у свідомості твоїй завжди” (Мороній 9:25).

Серед усього, що має покоїтися в нашій свідомості завжди, має бути “страждання і смерть” Христа. Ми не повинні не думати про ціну, яку Він сплатив, щоб викупити наші душі. Наші гімни нагадують нам про цю істину:

Нещодавно на причасних зборах я відкрив Писання, коли промовець цитував знайомий вірш: “Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога” (УЗ 18:10). Тоді мій розум ухопився за думку, що міститься в наступному вірші, хоча раніше я її не помічав. Щоб довести, що цінність наших душ є великою, Господь сказав: “Бо знайте, Господь, Викупитель ваш, перестраждав смерть у плоті; отже він перестраждав біль усіх людей, щоб усі люди могли покаятися й прийти до Нього” (УЗ 18:11; курсив додано).

Його страждання доводять Його любов, але не лише це. Це засіб, за допомогою якого Він хоче, щоб ми “покаялися і прийшли до Нього”. Коли ми починаємо осягати, що ж Він зробив для нас—а особливо, що Він відстраждав за нас—нашою природною реакцією як дітей Божих є бажання показати Йому свою вдячність і любов через послух. На мою думку, в цьому вірші Сам Господь найбільш стисло і глибоко описує, як осягнути євангелію серцем.

Найкращий спосіб покаятися і прийти до Христа—спонукати їх думати про те, що Він зробив для нас і особливо, що він перестраждав заради нас. Саме так і чинить Господь.

Кілька років тому я чув, як старійшина Джеральд Н. Лунд, сімдесятник, переказував журнальну статтю про скелелазіння. У статті йшлося про те, як використовувати страховку—систему захисту життя скелелазів. Один скелелаз займає безпечну позицію, міцно фіксує вірьовку, потім каже своєму напарнику: “Готово!”,—що означає “я тебе тримаю”. Директор школи скелелазіння Алан Шенкуш розповідав автору статті випадок зі свого життя, пов’язаний зі страховкою.

“Найкращі і найгірші моменти в скелелазінні, які мав Шенкуш, пов’язані зі страховкою. Одного разу Шенкуш упав з високого обриву, обірвавши три анкери і потягнувши свого напарника до краю уступу. За три метри від землі він завис догори ногами, коли його напарник, розтягнувшись, як тільки було можливо, зупинив падіння силою своїх рук.

“Дон врятував моє життя,—сказав Шенкуш.— Як ви будете ставитися до такого хлопця? Подаруєте йому на Різдво стару вірьовку для скелелазіння? Ні, ви будете його пам’ятати. Ви будете завжди пам’ятати його”⁵.

Президент Гордон Б. Хінклі сказав нам:

“Жоден член цієї Церкви ніколи не повинен забувати жахливої ціни, сплаченої за нас нашим Викупителем, Який віддав Своє життя, щоб усі люди могли жити: страждання в Гефсиманії, гіркі глузування над Ним під час суду, жахливий терновий вінець, який впився в Його плоть, натовп, який жадав від Пилата крові, тягар шляху до Череповища, який Він самотньо поніс, нестерпний біль, коли великі цвяхи пробили його руки і ноги. …

Ми не можемо цього забути. Ми ніколи не повинні цього забувати, бо там наш Спаситель, наш Викупитель, Син Божий, віддав Себе як викупительну жертву за кожного з нас”⁶.

Тож завжди пам’ятаймо Його й ціну, яку Він сплатив, щоб викупити наші душі.

З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга 14 березня 2006 р.

Зображення

“Саме зранений Христос є Провідником нашої душі—Він, хто досі має шрами внаслідок тієї жертви, рани любові, смирення і прощення.

“Він запрошує всіх: молодих і літніх, де б вони не жили, прийти і подивитися і доторкнутися (див. 3 Нефій 11:15; 3 Нефій 18:25). Ми , як і Ісая, пам’ятаємо, що саме заради нас Господь ”погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами“ (Ісая 53:3). Усе це ми можемо пам’ятати, коли юний священик, стоячи на колінах, пропонує нам завжди пам’ятати Христа”.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “This Do in Remembrance of Me,” Ensign, Nov. 1995, 69.