Мене образив друг

У філії Церкви в Росії у мене був друг, з яким я спілкувалася під час усіх церковних заходів. У нас було багато спільного, нам було разом весело, і я була рада, що в мене є такий хороший друг.

Але потім сталася якась дивина. Без жодної видимої причини він сильно образив мене. Він не попросив пробачення, і я перестала з ним спілкуватися. Я навіть не віталася з ним в неділю. Так тривало два місяці. Мені було боляче, я почувалася нещасною, але нічого не казала.

Потім я дізналася, що він від’їжджає з нашого міста. Я подумала, що треба виправити наші стосунки. Я вирішила, що нам треба помиритися. В той же час я згадала вірш з Книги Мормона: “Спрямуйте свій шлях до брата свого і спочатку примиріться з своїм братом, а тоді приходьте до Мене з щирими намірами у серці, і Я прийму вас” (3 Нефій 12:24).

Мені було важко упокорити себе й зробити перший крок. Однак я помолилася, а потім подзвонила до нього. Я не знала, як він відреагує, і була готова до найгіршого. Але те, що я почула, дуже вразило мене.

Він щиро попросив вибачення, і з його голосу я зрозуміла, що він дуже страждав через свій вчинок—так само, як і я. Більш за все я запам’ятала одне речення, яке він повторив тричі: “Наталю, дякую за дзвінок!”

Я була дуже щаслива! Невдовзі він поїхав, але ми залишилися найкращими друзями.

Навчатися любити й прощати одне одного—це одне з найскладніших завдань. Прощення—особливо, якщо ми не завинили—вимагає, щоб ми упокорилися й приборкали свою гординю. Я зрозуміла, що варто зробити перший крок до прощення і примирення.