Послання було приємним

Хоча мене ще немовлям охристили в одній з церков, а в дитинстві час від часу я відвідував іншу, релігія ніколи не була важливою частиною мого життя. Коли я підріс, моя родина постійно переїздила з одного міста в інше, і ми перестали ходити на богослужіння. Я вірив у Бога, але не думав про Нього чи про релігію часто.

Усе змінилося у 2006 році, коли мені було 14 років. Мій дядько Біллі помер, коли йому було років 35. Його передчасна смерть змусила мене зрозуміти, як сильно я його любив, і в моєму розумі почали виникати запитання. Куди він пішов після смерті? Чи життя його продовжувалося і він мав майбутнє? Що станеться з його дітьми та іншими членами сім’ї, яких він залишив? Чи був сенс у його житті? Чи був сенс у моєму житті?

Ці думки роїлися в моїй голові впродовж кількох наступних місяців? Одного вересневого вечора в 2007 році разом з мамою і трьома молодшими братами і сестрами ми вийшли з кафе в нашому місті Хаверхіллі, шт. Массачусетс, США, і сіли на лавочці. До нас підійшли двоє юнаків у чорних костюмах, білих сорочках і краватках. Один з них сказав: “Я знаю, що це може здаватися трохи дивним—розмовляти з двома незнайомцями, але чи можемо ми поділитися з вами своїм посланням?”

Ми погодилися. Я знав, що вони будуть говорити з нами про релігію, і був вражений тим, що вони не просто вручили нам картку чи буклет і відразу ж пішли. Натомість ці молоді чоловіки виявили до нас щиру зацікавленість і з радістю ділилися своїм посланням. У кінці вони запитали, чи можуть відвідати нашу сім’ю. Моя мама погодилася і призначила час, тому я маю їй дякувати за те, що в моєму житті сталася велика зміна на краще.

Ми почали вивчати євангелію. Через певний час мама стала більш зайнятою якимись справами й перестала зустрічатися з місіонерами, але я продовжував.

Мені було легко спілкуватися зі старійшиною Келсі й старійшиною Хенкоком. Можливо частково тому, що вони були не набагато старші за мене. Я відчував велику любов від них і до них. Невдовзі я відчував таку ж любов від членів приходу й молоді колу.

Місіонери навчали мене плану спасіння, який давав відповіді на запитання про мого дядька й про мою мету в житті. Старійшини також познайомили мене з Книгою Мормона. Я пригадую, як читав в Алма 32 про насіння віри, яке розвивається і стає приємним (див. вірш 28). Це з точністю описувало те, чим Книга Мормона була для мене. Те, що я читав і чого навчали місіонери, було схожим на правду, давало хороші відчуття й було приємним.

Моя мама жартома називала мене в той час “раком-самітником”, бо я заходив у свою спальню й годинами читав Книгу Мормона. Хоча я не розумів у той час, що знаходився під впливом Святого Духа, однак відчував, що шлях є вірним.

Коли місіонери запропонували мені христитися, то заохочували помолитися, перш ніж прийняти рішення. Коли я молився, щоб дізнатися, чи слід мені приєднатися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, то отримав дуже чітку відповідь, настільки сильну, що я був просто вражений. Настанова була ясною: христися.

Я дуже добре пам’ятаю день свого хрищення: 15 грудня 2007 року. Коли я стояв у холодній воді зі старійшиною Келсі й він підняв руку, зігнувши її у лікті, Дух переповнив мене. Мені здавалося, що Він повністю огорнув мене. Я можу сказати, що також усміхався від вуха до вуха, але це навіть приблизно не описує того, що я відчував всередині.

Після хрищення я постійно відчував Духа. Я відчував себе освяченим. Я знав, що мої гріхи прощено. Я відчував схвалення Небесного Батька, що це був дійсно той шлях, яким я мав іти.

Час від часу, коли виникають сумніви, я в думках повертаюся в той день і згадую, що я тоді відчував. Ці спогади допомагають мені розвіяти всі сумніви, які ще можуть виникати.

Хоча ніхто з нас не може увійти у води хрищення знову, щоб ще раз отримати ті сильні відчуття, ми можемо згадувати про них, коли, каючись і причащаючись, поновлюємо свої завіти. Кожного разу, коли я каюся, то знову отримую те відчуття—чистоти й любові.

Відчуття цієї любові допомагає мені зрозуміти вчення Джозефа Сміта: “Людина, сповнена любов’ю Божою, не задовольниться благословеннями тільки своєї сім’ї, але прагнутиме сягнути цілого світу, прагнутиме благословити весь рід людський”¹. Знання про те, наскільки цінною є душа, допомагає мені радіти нагоді йти і навчати разом з місіонерами мого району. Я також з нетерпінням чекаю на день, коли зможу служити на місії повного дня і розповідати про те, яким щасливим я став завдяки євангелії Ісуса Христа.