Виявляти співчуття

У притчі про заблукалу вівцю пастир пішов її шукати й шукав, доки не знайшов. Потім він повернувся, сповнений радості (див. Лука 15:4–7).

У притчі про загублену драхму вдова запалила свічку, яка давала світло, і вимітала кожен закуток, щоб знайти монету. Вона дуже зраділа, що знайшла її (див. Лука 15:8–10).

Обидві ці притчі є прикладом певних дій, до яких вдалися з метою проведення пошуку: освітили темряву і вимітали доти, доки дорогоцінна річ або загублена душа не знаходилася й не поверталася в дім, де її з радістю чекали.

Хорошим прикладом співчуття і служіння, які поклали початок змінам, є приклад Дона і Маріан Саммерсів. Коли вони служили в Англії, їх попросили останні шість місяців місії служити у філії Свіндон, щоб навчати й допомагати в поверненні до активності членів Церкви. Упродовж 80 років у Свіндонській філії було дуже небагато вірних членів Церкви і багато хороших членів Церкви, які стали менш активними.

Дон і Маріан писали: “Наше перше відвідування Свіндонської філії викликало гнітючі почуття. Святі зустрічалися у холодному орендованому приміщенні. Всіх присутніх було 17 чоловік, включаючи президента і сестру Хейлз та 4 місіонерів. Не знімаючи зимових пальт, ми скупчилися біля невеличкого обігрівача, який ледве грів, і слухали урок Недільної школи”.

Далі в листі розповідалося: “Один з членів філії якось підійшов до мене, кажучи: “Старійшино Саммерс, хочу дати вам пораду. Ніколи не вимовляйте слово десятина в присутності свіндонських членів Церкви. Насправді вони в неї не вірять. Ви лише створите непорозуміння”.

Брат Саммерс розповідав: “Але ми навчали десятині й іншим євангельським принципам. Завдяки прикладу й заохоченню президента філії відбулася зміна в серцях, зросла віра та збільшилася активність. Ми відвідали кожного члена Церкви й привели у відповідність записи про членство. Коли провідники почали піклуватися про членів Церкви, ті почали відповідним чином реагувати, і у філії запанував зовсім інший дух. Члени Церкви знову сповнилися ентузіазму в ставленні до євангелії й почали допомагати один одному. …

Одному молодому подружжю було важко привести у відповідність свої звичаї, манери й одяг, які дуже вирізнялися на загальному тлі. Коли їм сказали про необхідність щось змінити, вони образилися. Подружжя двічі писало єпископу [оскільки на той час це вже був приход], і просило, щоб їхні імена було вилучено з церковних записів. В останньому листі вони заборонили, щоб хтось із членів відвідував їх, тож [ми] пішли у квітковий магазин і купили у горщику прекрасні хризантеми та попросили, щоб їх послали молодому подружжю. Там була проста записка: “Ми любимо вас. Ми сумуємо за вами. Ви нам потрібні. Будь ласка, повертайтеся!” Підпис: Свіндонський приход.

Наступної неділі були збори посту і свідчень. То була наша остання неділя у Свіндоні. На зборах було 103 члени Церкви, у порівнянні з сімнадцятьма шість місяців тому. Серед них було й те молоде подружжя. Під час свідчення чоловік подякував Свіндонському приходу за те, що на них не махнули рукою”.

Кожен з нас може мати подібний досвід у місцевих приходах і філіях, якщо ми будемо працювати з неактивними і виявляти до них любов. Як радісно “бу[ти] милостив[ими]” (Юди 1:22) до тих, хто вже, можливо, готовий знайти себе, а потім захоче повернутися.