Готувати подарунки для своєї майбутньої сім’ї

Зображення

A pen lying on a handwritten letter.

Ви можете почати сьогодні у вашій кімнаті. Чи є незакінчене письмове завдання десь серед купи ваших паперів? (Думаю, у вас купи паперів, і мені здається, я знаю, як виглядає ваша кімната). Можливо, робота вже надрукована і готова для здачі. То навіщо ж нею перейматися? Я зрозумів навіщо це робити під час заняття з релігії, яке колись проводив в Рікс-коледжі (зараз Університет Бригама Янга—Айдахо). Я навчав з розділу 25 в Ученні і Завітах. У цьому розділі Еммі сказано, що слід приділити час “написанню і вивченню багатьох речей” (вірш 8). Десь за три ряди сиділа білява дівчина, брови якої здивовано піднялися вгору, коли я переконував присутніх старанно розвивати вміння писати. Вона підняла руку і сказала: “Я не бачу в цьому сенсу. Все, що я коли-небудь писала—це листи моїм дітям”. Репліка викликала сміх усього класу. Лише поглянувши на неї, я уявив купу дітей навколо неї і зміг навіть побачити листи, які вона писатиме. Можливо, вміння добре викладати свої думки у письмовій формі не буде для неї важливим.

Тоді підвівся юнак, який сидів майже в кінці. Він мало що сказав за весь семестр, і я не впевнений, чи він взагалі щось казав раніше. Він був старшим за інших студентів і сором’язливим. Він запитав, чи можна йому щось сказати. Він тихим голосом розповів, що був солдатом у В’єтнамі. Одного дня під час, як він думав, тимчасового затишшя, залишивши рушницю, він пішов через усю укріплену територію до місця отримання пошти. Як тільки він отримав на руки листа, то почув сигнал горна, вигуки та постріли з мінометів і рушниць, що наближалися з боку супротивника. Він дістався до своєї рушниці, прокладаючи шлях руками. Разом з тими, хто вижив, вони відкинули ворога. Потім він сів серед живих і вбитих та відкрив листа. Лист був від матері. Вона писала, що завдяки певному духовному досвіду отримала запевнення, що він виживе і повернеться додому, якщо буде праведним. Під час мого заняття той юнак тихо сказав: “Той лист був для мене Писаннями. Я зберіг його”. І він сів.

Колись у вас буде дитина, можливо син. Ви бачите його обличчя? Ви бачите його десь, можливо, у смертельній небезпеці? Чи відчуваєте ви страх, що живе в його серці? Це зворушує вас? Чи хочете ви щось подарувати від щирого серця? Чи потрібно іти на велику жертву, щоб написати листа, який вам захочеться послати? Почніть вчитися робити це сьогодні. Поверніться у свою кімнату, напишіть, перечитайте, а потім знову перепишіть те письмове завдання. Це вже не буде здаватися жертвою, якщо ви уявите того хлопчика, відчуєте, що у його серці, і подумаєте про листи, які йому колись будуть потрібні.

Зображення

Chalk board with chalk and eraser

Але, можливо, комусь із вас не потрібно готувати письмову роботу. Це може бути підручник, а в ньому знаходиться задача з математики. Хочу вам щось сказати про один день з вашого майбутнього. У вас буде син підліткового віку або дочка, які скажуть: “Я ненавиджу школу”. Уважно вислухавши, ви зрозумієте, що він або вона ненавидить не школу і не математику. Ця дитина відчуває себе невдахою.

Ви правильно зрозумієте ті почуття, ви відчуєте співчуття і щиро захочете щось подарувати. Тож ви відкриєте книгу і скажете: “Давай разом розглянемо одну задачу”. Уявіть собі ваше здивування, коли ви побачите, що той самий човен на веслах все ще пливе за течією дві години, а назад—п’ять годин, а знайти, як і раніше, треба швидкість течії і відстань, яку пройшов човен. Ви можете подумати: “Ну, моїм дітям стане легше, якщо я скажу, що також не вмію вирішувати цю задачу”. Хочу дати вам пораду: для них це буде поганим подарунком.

Є кращий дар, але він вимагає, щоб ви доклали зусиль зараз. Мій батько, коли він був хлопчиком, вирішував задачі про човен і багато інших. Це йому було необхідно, щоб стати ученим, який допоміг хімічній науці зробити крок вперед. Але він також допоміг зробити крок вперед мені. Наша вітальня не виглядала такою ж елегантною, як у декого. У ній був лише один вид меблів—стільці—і лише одна прикраса на стінах—зелена дошка. Я доріс до віку, якого колись досягне ваш хлопчик або дівчинка. Я не роздумував про те, чи зможу розв’язувати математичні задачі. Я був упевнений, що не можу. І дехто з моїх учителів думав так само.

Але тільки не батько. Він вважав, що я можу це робити. Отже, ми по черзі підходили до дошки. Я не можу пригадати подарунки, які мій батько загортав і вручав мені. Але я пам’ятаю дошку і його спокійний голос. Його навчання вимагало більшого, ніж знання про те, що мені було потрібно, і вияву турботи про мене. Воно було більшим за готовність у той період жертвувати часом, хоча він був дуже дорогоцінним. Це був той час, який він використав раніше, маючи такі ж можливості, які ви маєте зараз. Оскільки він присвятив час тоді, ми з ним змогли мати той час біля дошки, і він міг мені допомагати.

І оскільки він дав мені це, у мене був хлопчик, який одного року дозволив мені сісти біля нього. Ми веслували тим самим човном проти течії та за течією. А його вчитель написав у його щоденнику “набагато краще”. Але я скажу вам, що стало набагато кращим: ставлення хорошого хлопця до самого себе. Ніщо з того, що я покладу під Різдвяну ялинку для Стюарта, не матиме й половини шансу стати сімейною цінністю в порівнянні з його почуттям гордості за досягнуті успіхи.

Зображення

Preparing Gifts for Your Future Family, Jan. 2014 New Era

Можливо, є види мистецтва (а може музика?), які викликають усмішку у студентів. Вони думають: “Він безсумнівно не переконає мене, що є подарунок, прихований у моїх незакінчених завданнях”. Дозвольте мені спробувати. Минулого тижня я був на події, влаштованій на честь одного юнака. Там було слайд-шоу. Світло погасло, і я впізнав два голоси. Один—голос відомого співака, який створював фон, а інший—голос ведучого, яким був батько того юнака.

Його батько, мабуть, годинами готував слайди, писав надихаючі слова, а потім якимось чином узгодив слова і музику так, щоб вони співвідносилися за гучністю і часом. Колись у вас буде хлопчик, якого будуть вшановувати на такій події. Там будуть двоюрідні брати і сестри, тітки і дядьки. І від усього серця вам захочеться сказати йому, хто він і ким може бути. Чи зможете ви зробити той дар потім, залежить від того, чи відчуваєте ви його серце зараз, чи зворушені й починаєте розвивати творчі навички, які вам знадобляться. І я обіцяю вам, що тоді це значитиме більше, ніж ви можете зараз уявляти.

Зображення

A young man waiting to talk to his Bishop.

Є ще один подарунок, який дехто з вас захоче подарувати, і його слід почати готувати заздалегідь. Я колись бачив, як все починалося, коли був єпископом. Навпроти мене з іншого боку столу сидів юнак. Він розповідав про помилки, яких припустився. І він говорив про те, як йому хочеться, щоб у дітей, які колись у нього будуть, був батько, який зможе використовувати своє священство і до якого вони можуть бути запечатані на вічність. Він сказав, що знає, якою великою може бути ціна покаяння. А потім він сказав те, чого я ніколи не забуду: “Єпископе, я повертаюся. Я зроблю все, що необхідно. Я повертаюся”. Він відчував смуток. І він мав віру в Христа. Та незважаючи на це, йому знадобилися місяці болісних зусиль.

Отже, десь є сім’я, в якій головує праведний носій священства. Вони сподіваються бути разом у вічності й мають мир на землі. Він, можливо, подарує сім’ї багато подарунків у яскравих упаковках, але ніщо не матиме такого ж значення, як той, який він започаткував багато років тому в моєму офісі і який ніколи не перестане дарувати. Тоді він відчув потреби дітей, про яких лише мріяв, і приніс їм дар заздалегідь та від щирого серця. Він приніс у жертву свою гординю, лінь і важкі почуття. Я впевнений, що зараз це не здається жертвою.

Він зміг зробити цей подарунок завдяки тому, що його зробив хтось інший давним-давно. Бог Батько приніс у дар Свого Сина, а Ісус Христос подарував нам Спокуту—найбільший з усіх дарів і приношень. Якимось чином Спаситель відчув увесь біль і смуток за гріхи, що випадуть усім нам і кожному, хто коли-небудь житиме на землі (див. Євреям 4:14–16).

Я свідчу вам, що Ісус зробив цей подарунок всім нам від щирого серця і з великим бажанням. І я свідчу, що, прийнявши цей дар, принесений через нескіченну жертву, ви принесете радість його подавцю (див. Лука 15:7).

“Ви дармо дістали, дармо й давайте” (Матвій 10:8). Я молюся, щоб ви дарували від щирого серця. Я молюся, щоб почуття інших людей зворушували нас, щоб ми дарували не з примусу і не очікуючи вигоди, і щоб ми знали, що жертва стає для нас приємною, коли ми плекаємо ту радість, яку вона приносить в інше серце.