Це того варте! Храм є благословенням, яке змінює наше життя

Невдовзі після наших заручин виникло багато труднощів. Певний час через велику кількість несприятливих обставин ми не могли укласти шлюб у храмі. Тож після випробувань, які, здавалося, ніколи не закінчаться, ми нарешті призначили дати отримання ендаументу й запечатування на травень 2020 року. Майже все було сплановано. Нарешті настав той час!

Але потім у світі вибухнула пандемія COVID-19, і у нашій країні—ПАР—усе було закрито через повний локдаун.

Знову довелося відкласти храм і наш шлюб.

Я почала думати, чи взагалі колись зможу увійти до храму. І я сумнівалася, чи взагалі варто докладати всіх тих зусиль. Ми з чоловіком все ще навіть не отримали ендаументів, і я занепала духом, бо після того, як усе життя готувалася до того, щоби бути гідною увійти до храму, у мене нічого не виходило.

Втім я думала про все, чого навчали пророки стосовно важливості відвідування храму і величезної кількості благословень, які ми отримуємо, коли укладаємо завіти з Господом. Президент Рассел М. Нельсон навчав, що “найвищі переваги членства у Церкві можна усвідомити лише за допомогою храмових обрядів, які відкривають шлях до піднесення”¹.

Тож я все ще була рішуче налаштована піти до храму, коли настане слушний час.

Упродовж наступних кількох місяців ми з чоловіком постилися, молилися і виявляли віру в те, що будемо залишатися гідними й зможемо укласти шлюб у храмі. І дивовижним чином у вересні 2020 року Йоганнесбурзький храм, ПАР, було відкрито з певними обмеженнями, що дозволило нам з чоловіком отримати власні ендаументи.

Важко описати словами, наскільки ближче я відчувала себе до Небесного Батька і Спасителя у стінах храму. То був глибоко духовний момент, який я ніколи не забуду. І на нього було варто чекати.

Невдовзі після цього ми з чоловіком змогли нарешті запечататися на час і на всю вічність у Господньому домі.

Наш день запечатування був дуже священним. В той день ми були єдиним подружжям у храмі, яке укладало вічний завіт одне з одним і з Господом. Я була незмірно щасливою. Мені здавалося, ніби Спаситель сидить поруч з обома нами і каже: “Я задоволений вашою вірою—вам нарешті це вдалося зробити!”

І ми дуже раді почати разом новий шлях, яким можемо знову і знову повертатися до храму.

Хоча нам потрібно докласти зусилля, аби дістатися до храму, коли дім Господа посідає пріоритетне місце в нашому житті й ми намагаємося залишатися гідними храмової рекомендації, то можемо запрошувати благословення в усі сфери нашого життя.

Як навчав старійшина Квентін Л. Кук, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Я молюся, щоб кожен з нас шанував Спасителя і зробив усі необхідні зміни, аби бачити себе у Його священних храмах. Чинячи так, ми можемо досягти Його святих цілей і підготувати себе та наші сім’ї до всіх благословень, які Господь і Його Церква можуть дарувати у цьому житті та у вічності”².

Коли я думаю про свої храмові завіти або відвідування храму, то почуваюся ближче до Небесного Батька й Ісуса Христа, і я спроможна відволіктися від усього мирського й запросити у своє життя мир. Завдяки храмовим благословенням ми з чоловіком змогли озирнутися назад і побачити руку Небесного Батька, яка скеровувала наше життя, і наша віра в те, що Він скеровує нас кожного дня, зміцнилася.

Я вдячна за храмовий ендаумент, який допомагає нам знати, як повернутися до Небесного Батька, і за отриману можливість запечатуватися на вічність з тими людьми, яких ми любимо—благословення, яке важко описати словами і яке є доступним для нас завдяки Спокуті Ісуса Христа.

Ми всі можемо бути гідними тих благословень, якщо готуємося і наслідуємо приклад Спасителя—які б випробування або невдачі не виникали на нашому шляху.

Відвідування храму варте всіх зусиль. Повірте мені.