Як я полюбила храм

Зображення

calendar with days circled

Фотографія від Getty Images

У 1994 році я навчалася в Університеті Бригама Янга, коли Президент Говард В. Хантер (1907–1995) порадив членам Церкви Ісуса Христа Святих Останнх Днів стати “народом, який любить храм і ходить до храму”. Він сказав: “Давайте ходити в храм настільки часто, наскільки дозволяють час, кошти та особисті обставини життя”¹.

На той час я жила у квартирі, яка знаходилася лише за 15 хвилин ходьби від храму в Прово, шт. Юта. У мене не було автівки, але я знала, що у мене немає виправдань, щоб не ходити до храму регулярно. Я вирішила зробити це своїм пріоритетом.

Я склала свій розклад навчання таким чином, щоб вивільнити п’ятницю. Тоді я взяла зобов’язання зробити цей день храмовим. Кожної п’ятниці того семестру за будь-якої погоди я йшла до храму о 7:30 ранку, щоб христитися за померлих. Якщо наближався час здачі великого письмового завдання або навчального проєкту, я спочатку йшла до храму, а потім решту дня присвячувала навчанню.

Одного зимового ранку я прокинулася і побачила, що земля вкрита снігом заввишки у кілька дюймів. Я родом з Каліфорнії, тож не звикла до снігу і боялася йти вгору схилом до храму. Але замість того, щоб шукати виправдань, аби залишитися вдома, я взула теплі чоботи, взяла з собою нарядні туфлі й вирушила до храму.

Коли я прийшла, мене привітав знайомий храмовий працівник, який був радий тому, що я прийшла, незважаючи на несприятливу погоду. Як тільки я увійшла до храму, у мене виникло відчуття перемоги разом з відчуттям вдячності. Я зрозуміла, що, як і просив пророк, я дійсно стала людиною, яка “любить храм і ходить до храму”.

З того часу впродовж років мій час, засоби й обставини, як і наближеність до храму, декілька разів змінювалися. Однак якими б не були зміни, я планувала своє життя так, аби й надалі відвідування храму було пріоритетом у моєму житті.

Завдяки цьому благословення храму приходили в моє життя, як і обіцяв Президент Хантер.