Диво прощення

Славетне диво спіткає кожну душу, що готова до змін. Покаяння і прощення з найтемнішої ночі роблять найяскравіший день. Коли перероджуються душі, коли змінюється життя, тоді відбувається величне диво, яке прикрашає, зігріває і підносить. Коли загрожувала духовна смерть, а тепер іде реанімація, коли життя відштовхує смерть—якщо таке відбувається, це диво з див. І такі величні дива ніколи не припиняться, якщо буде хоча б одна людина, яка застосовує викупительну силу Спасителя і свої старання, щоб здійснити це переродження.

Суть дива прощення в тому, що воно приносить мир для раніше стурбованої, невгамовної, розчарованої і, можливо, змученої душі. У світі неспокою і протистояння це дійсно дорогоцінний дар³.

Нелегко зберігати мир у душі в сучасному неспокійному світі. Цей мир неодмінно є особистим надбанням. Здобути його можна лише через постійне підтримання настрою розкаяння, прагнення прощення щодо серйозних і незначних гріхів, що дає поступове наближення до Бога. Для членів Церкви це є самою суттю їхньої підготовки, гідності зустріти Спасителя, коли Він прийде. Підготовлені відчуватимуть мир у своєму серці. Вони будуть учасниками благословень, які Спаситель обіцяв Своїм апостолам: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!” (Іван 14:27).

[Однією з цілей] Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів є закликати людей повсюди до покаяння. Ті, хто прислухається до цього заклику, члени Церкви або ті, хто не є ними, можуть стати учасниками дива прощення. Бог витре сльози страждання, докорів сумління, жаху, страхів і провини. Вологі очі стануть сухими, а посмішки радості замінять стурбований, збентежений вираз обличчя.

Яке це полегшення! Яка втіха! Яка радість! Обтяжені помилками, стражданнями і гріхом можуть отримати прощення, очищення і звільнення, якщо повернуться до свого Господа, пізнають Його і дотримуватимуться Його заповідей. І всі ми, кому потрібно каятися у щоденних помилках і слабкостях, також можемо розділити це диво⁴.

“Ніщо нечисте не може увійти в царство Боже” (1 Нефій 15:34). І знову: “Ніщо нечисте не може жити з Богом” (1 Нефій 10:21). Для пророків термін нечисте в цьому контексті означає те ж саме, що це означає і для Бога. Для людини значення цього слова може варіювати. Наприклад, в якусь мить крапля бруду не зробить білу сорочку або сукню нечистою. Але для Бога, Який є досконалістю, чистота означає моральну й особисту чистоту. Усе, що нижче цього рівня, в тій чи іншій мірі, є нечистим, а, отже, не може жити з Богом.

Якби не благословенні дари покаяння і прощення, для людини це була б безвихідна ситуація, адже ніхто, крім Господаря, ніколи не прожив на землі безгрішно⁵.

В житті будь-якої людини не проходить і дня, коли б покаяння не було життєво важливим для її благополуччя і вічного розвитку.

Але коли більшість з нас думають про покаяння, то схильні звужувати кут зору і розглядати його як необхідність для наших чоловіків, наших дружин, батьків, дітей, сусідів, друзів, світу—геть усіх, окрім самих себе. Так само превалює, можливо, підсвідоме переконання, що Господь призначив покаяння тільки для тих, хто вчиняє вбивство, або перелюб, або крадіжку, або інший мерзенний злочин. Звісно, це не так. Якщо ми будемо смиренними і бажатимемо жити за євангелією, то дійдемо висновку, що покаяння стосується всього, що ми робимо в житті, чи то духовної, чи мирської природи. Покаяння призначено кожній душі, яка ще не досягла досконалості⁶.

Покаяння є ключем до прощення. Воно відчиняє двері до щастя і миру і вказує шлях до спасіння в царстві Бога. Воно звільняє дух смирення в людській душі і робить її лагідною серцем і покірливою волі Бога.

“Гріх—то беззаконня” (1 Івана 3:4), і за вічним законом за такий переступ передбачається покарання. Кожна нормальна людина відповідає за гріхи, які вона вчиняє, і так само буде піддана покаранню, що відповідає порушенню тих законів. Однак смерть Христа на хресті пропонує нам звільнення від вічного покарання за більшість гріхів. Він узяв на Себе покарання за гріхи всього світу, розуміючи, що хто розкається і прийде до Нього, тому гріхи буде прощено і того буде звільнено від покарання⁷.

Покаяння є добрим і милостивим законом. Воно далекосяжне і всеохоплююче. Воно складається з багатьох етапів, кожен з яких необхідно пройти, щоб покаяння було повним.

Немає царської дороги до покаяння, немає привілейованого шляху до прощення. Кожна людина повинна пройти той самий шлях: бідна вона чи заможна, освічена чи без освіти, висока чи низька на зріст, принц це чи жебрак, цар чи простолюдин. “Бо не дивиться Бог на обличчя!” (Римлянам 11:28).

Перед тим, як запустяться в дію численні складові покаяння, має бути зроблено перший крок. Цей перший крок є переломним моментом, коли грішник повністю усвідомлює гріх. Це пробудження, усвідомлення провини. Без цього не може бути щирого покаяння, бо немає усвідомлення гріха.

Коли ми розуміємо тяжкість свого гріха, ми можемо налаштувати себе вдатися до таких процесів, які допоможуть нам позбутися наслідків гріха. Алма намагався пояснити це Коріантонові, коли казав: “Нехай … гріхи твої бентежать тебе, таким збентеженням, яке приведе тебе до покаяння. Не намагайся виправдовувати себе анітрохи” (Алма 42:29–30)⁸.

Святий Дух може відіграти важливу роль у переконанні грішника в його помилці. Він допомагає відкривати “правду про все” (Мороній 10:5), навчати всього, і нагадувати людині про все (Іван 14:26), і дорікати грішному світові (Іван 16:8).

Часто люди кажуть, що покаялися, коли все, що вони зробили, так це висловили жаль з приводу неправильного вчинку. Але справжнє покаяння відрізняється смутком для Бога, що змінює, трансформує і рятує. Шкодувати недостатньо. Павло так сказав про це святим у Коринті:

“Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чому не мати втрати від нас.

Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський—чинить смерть” (2 Коринтянам 7:9–10)⁹.

На кожне прощення є своя умова. Пов’язка має бути не вужча за рану. Піст, молитви, смирення мають бути рівнозначними гріху чи переважати його. Має бути скрушене серце і впокорений дух. Має бути “волосяниця і попіл”. Мають бути сльози і щира переміна в серці¹⁰.

Звичайно, навіть визнання провини недостатньо. Воно може бути нищівним, руйнівним, якщо не супроводжується прагненням позбутися провини. Потім визнання має супроводжувати якнайпалкіше бажання очиститися від провини і відшкодувати збитки, заподіяні помилкою¹¹.

Покаяння можна перевірити одним дійовим способом. Це полишення гріха. Якщо людина припиняє чинити цей гріх з належних підстав, тобто через глибше усвідомлення жахливості гріха та бажання жити в гармонії із законами Господа, це означає, що вона щиро покаялася. Цей критерій був висунутий Господом: “По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх” (УЗ 58:43. Курсив додано).

Іншими словами, якщо людина припинила помилятися у цей спосіб, але почала робити це в інший спосіб, це не справжнє покаяння. Рятівна сила не простягається на того, хто лише хоче змінити своє життя. Справжнє покаяння підштовхує людину до дій.

Людині не слід дивуватися, що потрібні дії, а не саме тільки бажання. Зрештою, саме праця розвиває наші і моральні, і фізичні м’язи¹².

Полишаючи гріх, людина не може лише бажати кращого стану. Вона має створити його. Їй, можливо, доведеться навчитися ненавидіти заплямований одяг і відчувати відразу до гріха. Вона має бути переконаною не тільки в тому, що залишає гріх, але і в тому, що вона змінила обставини, що супроводжували гріх. Вона повинна уникати тих місць, умов і обставин, де стався гріх, бо вони можуть швидко знову відродити той гріх. Вона має залишити тих людей, з якими було скоєно гріх. Їй необов’язково ненавидіти осіб, що мають стосунок до цього, але вона повинна уникати їх і все, що пов’язано з гріхом. Вона повинна позбавитися всіх листів, дрібничок та всього, що нагадуватиме їм про “ті дні” і “колишні часи”. Вона повинна забути адреси, номери телефонів, людей, місця і ситуації з грішного минулого і почати нове життя. Вона повинна позбутися всього, що може навіювати спогади про старе¹³.

Полишаючи нечисте, трансформуючи життя, змінюючи особистість, шліфуючи характер або переробляючи його, ми потребуємо допомоги від Господа, і вона може бути надана, якщо ми робимо все залежне від нас. Людина, яка повністю покладається на свого Господа, стає господарем собі і може досягти будь-чого, що вона задумала досягти, чи то здобути пластини з латуні, чи побудувати корабель, чи подолати звичку, чи подолати вкорінений гріх¹⁴.

Сповідь щодо гріха є необхідним етапом покаяння і, як наслідок, отримання прощення. Покаяння можна перевірити, адже: “По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх” (УЗ 58:43. Курсив додано).

Можливо, сповідь є однією з найбільших з усіх перешкод, яку необхідно подолати грішникові, що кається. Сором часто утримує його від відкриття своєї провини і визнання помилки. Іноді вигадана недовіра до тих смертних, кому він має сповідувати свій гріх, на його погляд, виправдовує збереження таємниці у замкнутому серці.

Знаючи серця людей, їхні наміри і їхню здатність каятися і духовно відроджуватися, Господь чекає, щоб пробачити, аж доки покаяння не дозріє. Грішник повинен мати “скрушене серце і впокорений дух” і бути готовим усмирити себе і зробити все необхідне. Сповідь у серйозних гріхах належному представнику влади Церкви є однією з вимог, висунутих Господом. Цими гріхами є: перелюб, блуд, інші статеві гріхи та інші гріхи, прирівняні за своєю серйозністю. Процедура сповідування забезпечує належний контроль і захист для Церкви та її народу і ставить ноги грішника на шлях істинного покаяння.

Багато порушників через сором і гордовитість заспокоювали свою совість, принаймні тимчасово, кількома тихими молитвами Господу і виправданням, мовляв цього достатньо для сповіді у гріхах. “Але ж я визнав свій гріх перед Небесним Батьком,—наполягають вони,—і цього цілком достатньо”. Це не так, якщо мова йде про серйозний гріх. Тоді, щоб грішник відчув мир, необхідно два прощення: одне від належного чина влади Господньої Церкви, а друге від самого Господа. [Див. Мосія 26:29].

Ідеальна сповідь є добровільною, а не вимушеною. Вона йде з душі порушника, а не спонукувана раптовим викриттям гріха. Така сповідь … є ознакою зміцнення духу покаяння. Вона вказує на усвідомлення грішником гріха і його бажання полишити нечестиву поведінку. Добровільна сповідь є набагато більш прийнятною в очах Господа, ніж вимушене визнання, супроводжуване браком смирення і витиснуте з людини допитом з приводу очевидної провини. Таке вимушене визнання не є доказом смиренного серця, яке викликає Господню милість: “Бо Я, Господь, прощаю гріхи і милостивий до тих, хто сповідують свої гріхи зі смиренним серцем” (УЗ 61:2. Курсив додано)¹⁵.

У той час, як скоєння серйозних гріхів та тих, що названі раніше, … вимагають сповіді належному представникові влади Церкви, така сповідь не потрібна і не бажана для всіх гріхів. Менш тяжкі гріхи, але які зачепили інших людей—розбіжності в шлюбі, незначні спалахи гніву, незгоди тощо,—мають бути визнані перед особою або особами, які постраждали від цього, і питання має бути залагоджено між залученими особами, як правило, без втручання влади Церкви¹⁶.

Сповідь приносить спокій. Сповідь—це не тільки розповісти про помилки належним чинам [владі Церкви], але й поділитися тягарем, щоб він був легшим. Перший піднімає щонайменше частину свого тягаря і покладає його на плечі іншого, хто може і готовий допомогти нести цю ношу. Потім приходить задоволення від наступного кроку—зробити все можливе, щоб позбутися тягаря провини¹⁷.

Коли людина відчуває глибокий смуток і смирення, що спричинені визнанням гріха, коли вона відмовляється від гріха і рішучо налаштована віднині ненавидіти його, коли вона смиренно визнала цей гріх перед Богом і відповідною особою на землі—коли все це зроблено, залишається вимога стосовно відшкодування. Вона повинна відшкодувати те, що пошкодила, вкрала або накоїла¹⁸.

Розкаяний грішник повинен забезпечити відшкодування, наскільки це можливо. Я кажу “наскільки це можливо”, адже є гріхи, наслідки яких можна відшкодувати, а є такі, відшкодувати які можна лише частково.

Крадій чи злодій можуть частково відшкодувати збитки, повернувши вкрадене. Брехун може розповісти правду і певною мірою виправити шкоду, заподіяну брехнею. Якщо людина своїми плітками заплямувала іншу людину, вона може частково відшкодувати це, старанно намагаючись відновити добре ім’я жертви. Якщо через гріх чи байдужість злодій знищив власність, він може відновити її чи сплатити—повністю або частково.

Якщо вчинки чоловіка засмутили або знечестили його дружину і дітей, як відшкодування він повинен докласти всіх зусиль, щоб повернути їхню впевненість і любов, проявляючи понадміру … відданості й цнотливості. Це так само стосується дружин і матерів. І якщо діти зганьбили своїх батьків, під час … покаяння вони повинні виправити заподіяну шкоду і шанувати батьків.

Як правило, розкаяна душа може багато чого зробити, щоб надати компенсацію. “Скрушене серце і впокорений дух”, зазвичай, знаходять способи певною мірою відшкодувати збитки. Істинний дух покаяння вимагає, щоб кривдник зробив все можливе, щоб виправити кривду¹⁹.

У процесі покаяння ми повинні повністю відшкодовувати, якщо це можливо. В іншому випадку відшкодувати на максимально можливому рівні. І при цьому всьому ми повинні пам’ятати, що грішник, який благає [про прощення] і який бажає відшкодувати наслідки своїх вчинків, також повинен прощати іншим усі образи щодо нього. Господь не пробачить нас, якщо наше серце не буде повністю очищено від ненависті, гіркоти і звинувачень наших ближніх²⁰.

У вступі до сучасного одкровення Господь визначив одну з найбільш важких вимог справжнього покаяння. Для декого це найважча частина покаяння, бо це зобов’язує людину пильнувати за собою решту життя. Господь каже:

“Я, Господь, не можу дивитися на гріх з найменшою мірою допущення;

Проте, того, хто кається й виконує заповіді Господа, буде прощено” (УЗ 1:31–32. Курсив додано).

Ці вірші з Писань є дуже точними. По-перше, людина кається. Ставши на цей твердий ґрунт, вона повинна жити за заповідями Господа, щоб зберегти свою перевагу. Це необхідно для здобуття повного прощення.

Оскільки всі ми грішимо більшою чи меншою мірою, нам усім необхідно постійно каятися, безперервно дивитися вище і відповідно поводитися. Людині навряд чи допоможе виконання заповідей Господа лише протягом дня, тижня, місяця чи року. Це справа, яка має розповсюджуватися на решту років життя людини.

Покаяння повинно означати повну, тотальну покору програмі Господа. Не повністю кається той грішник, який нехтує десятиною, пропускає збори, порушує закон Суботнього дня, не молиться з сім’єю, не підтримує чинів Церкви, порушує Слово мудрості, не любить Господа і своїх ближніх. Бог не може пробачити грішника, якщо той не проявляє справжнє покаяння, що впливає на всі сфери його життя.

“Виконання заповідей” охоплює багато справ, що вимагаються від вірних. Необхідні добрі справи і відданість, супроводжувана творчим настроєм. Крім того, слушний спосіб нейтралізації наслідків гріха в житті людини—несення євангельського світла іншим, які ще не мають його. Це може бути робота і з неактивними членами Церкви, і з тими, хто не є членами Церкви,—можливо, частіше з останніми. Зверніть увагу на те, як Господь пов’язав прощення гріхів зі несенням свідчення про роботу останніх днів:

“Бо Я прощу вам ваші гріхи з цією заповіддю—залишайтеся непохитними розумом в урочистості та в дусі молитви, у донесенні цілому світові свідчення про те, що передано вам” (УЗ 84:61. Курсив додано)²¹.

Чи не розуміємо ми, чому Господь благав людину ці тисячі років прийти до Нього? Певно Господь говорив про прощення через покаяння і полегшення, яке може прийти внаслідок відчуття провини, коли після прекрасної молитви до Свого Батька сказав ці неперевершені слова запрошення і обіцяння:

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!

Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.

Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий“ (Матвій 11:28–30).

Я сподіваюся і молюся, щоб чоловіки і жінки повсюди відгукнулися на це лагідне запрошення і цим дозволили Господарю здійснити в їхньому особистому житті диво прощення²².