Мої сестри

Я вірю у сестринство. Я дійсно вірю, що, як сестри в Сіоні, ми можемо бути справжніми сестрами й друзями. Коли я стала членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, то відчула, що у мене є не тільки мої старші сестри у моїй сім’ї, але ще й багато сестер у Товаристві допомоги.

Я охристилася разом зі своєю старшою сестрою у березні 1999 року. Ми відчували таку радість, таке захоплення! Але тоді ми навіть і не усвідомлювали, яким в дійсності важливим було наше рішення охриститися і як воно вплине на все наше життя.

Серед найцікавіших для нас церковних подій були щомісячні збори Товариства допомоги. Нам було дуже приємно відчувати теплоту й дружелюбність сестер з нашої філії. Вони спілкувалися з нами, щиро цікавилися нашим життям і були готові допомогти, якщо нам у чомусь була потрібна їхня допомога. Усі вони стали для нас хорошими друзями, і ми вчилися від них важливій справі: як по-справжньому любити інших людей.

Коли після нашого приєднання до Церкви пройшов рік, моя сестра вирішила поїхати на місію. Наші сестри у філії допомогли їй підготуватися і зібрати все необхідне. Вони також підтримували мою сестру і під час її служіння на місії, пишучи їй листи і посилаючи подарунки на Різдво. У той період, коли я чекала на повернення з місії своєї сестри, я відчувала, з якою великою добротою і щирою турботою ставляться до мене сестри з Товариства допомоги, для мене вони були схожі на ангелів. Завдяки прикладу своєї сестри я також вирішила поїхати на місію, щоб служити Господу. Саме тоді, коли вона повернулася з місії, я отримала покликання служити на місії. І ті 18 місяців, які я присвятила служінню Богові, були найкращими у моєму житті. На місії у мене були чудові напарниці, і вони стали мені подругами. Ми навчалися одна від одної, ми служили одна одній та всім оточуючим, і я відчувала, з якою великою любов’ю вони ставляться до мене.

Я повернулася з місії, життя продовжувалося, і я постійно відчувала благословення, що приходили завдяки сестринству. Я й далі продовжую відчувати ці чудові благословення.

У вересні 2010 року я вийшла заміж за найкращого у світі чоловіка, і тепер у мене є найкраща у світі свекруха. Вона—чудовий приклад для мене, для інших людей, для членів Церкви, для всіх сестер—для всіх, кому вона служить і хто її знає. Вона підтримує мене і підказує, коли це потрібно. Я сподіваюся, що зможу набути хоч трохи з того знання, яке має вона, і бути успішною в усьому, чого вона навчила мене.

Вийшовши заміж, я стала жити в Україні й почала відвідувати новий для себе приход. Але я не відчувала жодної різниці—для мене все було так, неначе я була вдома. Сестри з Товариства допомоги були так само уважні й добрі: вони підходили до мене, спілкувалися, їм хотілося, щоб я відчувала себе серед них, як серед своїх друзів. Через деякий час мені призначили нову напарницю для візитного вчителювання. Ми не були знайомі до цього, але у нас було бажання служити і з любов’ю ставитися одна до одної. Уже з нашого першого візиту ми стали подругами. Нам подобалося розмовляти одна з одною, ділитися своїми свідченнями та життєвим досвідом. Ми справді стали близькими подругами. Моя рідна сестра була так далеко, а моя напарниця по візитному вчителюванню завжди була близько. Навіть і тепер, коли ми вже й не напарниці, ми все одно залишаємося найближчими подругами.

Я вірю у сестринство. Через сестринство Небесний Батько дає нам відчути, що Він любить нас. З Писань ми дізнаємося, що Бог дбає про жінок і любить їх. І наслідуючи приклад мудрих жінок з Писань, ми можемо знати, що нам потрібно робити, аби стати такими ж, як вони. Я щиро вірю в ті благословення, що приходять завдяки сестринству.