Подорожі трьох сучасних піонерів
Автор живе в штаті Юта, США.
Троє молодих людей розповідають свої історії приєднання до Церкви і створення спадку віри для себе і своїх сімей.
Коли я служила на місії в Мельбурні, Австралія, я була в приході, який складався зі студентів-іноземців. Коли під час Недільної школи вони вивчали тему про піонерів, я думала, наскільки їм це буде цікаво—вони майже всі були новонаверненими й ні в кого не було предків, які перетинали рівнини Північної Америки.
На диво, багато студентів-іноземців із захопленням слухали історії, які їм розповідали. Дехто з них казав про те, яким чином вони пов’язані з першими святими на особистому рівні: так само як і піонери, ці студенти-іноземці були новонаверненими і йшли на жертви заради встановлення Церкви в тих регіонах, де вони жили. У декого з цих членів приходу на їхній батьківщині Церква була або маленькою, або її зовсім не було. Вони були сучасними піонерами, створюючи новий релігійний спадок для майбутніх поколінь.
Ось три історії навернених, які приєдналися до лав сучасних піонерів.
Поважати свою сім’ю по-новому
Намі Чан, Таоуянь, Тайвань
Моя сім’я і багато родичів на Тайвані—буддисти. З дитинства пам’ятаю, як допомагала готувати жертвоприношення для предків та численних богів на китайський новий рік та інші свята. То була наша сімейна традиція, а також спосіб вшанувати предків та запросити мир і процвітання в сім’ю.
Коли хтось із моїх родичів приєднався до позаконфесійної християнської церкви, спочатку це ніяк не вплинуло на нашу сім’ю. Але під час святкувань Чінг-Мінг, коли ви поклоняєтеся предкам і запалюєте пахощі на їхніх могилах, мої родичі-християни відмовилися брати в цьому участь. Вони сказали, що взяли зобов’язання виконувати Десять заповідей, особливо “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” (Вихід 20:3). В моїй сім’ї раніше не обговорювалися інші релігії, але, починаючи з того дня, християнство було уособленням руйнівних традицій в очах моєї сім’ї, і воно сприймалося в негативному світлі.
Коли я навчалася в університеті, то познайомилася на вулиці з місіонерами СОД. Взагалі мене не цікавило те, що вони скажуть, але деякі події підготували моє серце до отримання їхнього послання. Під час зустрічей з ними я погодилася молитися і читати Книгу Мормона, і почала розвивати особисте свідчення стосовно того, чого мене навчали. Але оскільки у моїх батьків було негативне ставлення до християнства, я не хотіла казати їм, що хочу охриститися. Через багато місяців після першої зустрічі з місіонерами я нарешті сказала батькам, що хочу охриститися і що хочу служити на місії. Це їх засмутило, однак я знала, що роблю правильний вибір.
У мене не було предків-піонерів, однак я відчуваю, що розумію їхню жертву. Важко відмовлятися від певних традицій і протистояти опозиції з боку членів сім’ї. Навіть зараз, через 5 років після того, як я приєдналася до Церкви і відслужила на місії, моя сім’я не підтримує до кінця мого рішення, хоча вони й прийняли його. Приєднання до Церкви дало мені можливість шанувати свою сім’ю по-іншому: вести сімейну історію і досліджувати родовід. Моє свідчення про Ісуса Христа і Його Спокуту допомагає у вирішенні будь-яких конфліктів, які можуть виникати із сім’єю.
Євангелія приносить радість
Гаррі Гван, шт. Юта, США
Я зростав у Китаї і вважав себе християнином попри той факт, що насправді ніколи не ходив до церкви. Мені цікаво було дізнаватися про Бога та Ісуса Христа, і я вважав, що християнська доктрина приносить втішення.
Коли я переїхав до Сполучених Штатів, щоб навчатися в коледжі, то почав відвідувати позаконфесійну християнську церкву. Через кілька місяців від друзів, які збиралися навчатися в Університеті Бригама Янга, я почув про Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я запитав кількох студентів у християнській церкві про святих останніх днів, і мене здивувало те, що вони гаряче застерігали мене триматися подалі від “мормонів”. Я спочатку прислухався до їхньої поради, але коли через тиждень я проглядав соціальні медіа, то натрапив на виступ Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. У тому виступі він казав про те, що члени Церкви мають з повагою ставитися до інших релігій (див. “Faith, Family, and Religious Freedom,” lds.org/prophets-and-apostles). Коли я слухав старійшину Холланда, то відчув, як я тепер знаю, Духа, і вирішив, що мені треба більше дізнатися про цю Церкву.
Зрештою я пішов до церкви і пізніше зустрівся з місіонерами. Їхнє вчення, особливо про план спасіння, знайшло відгук у моєму серці. Мої батьки не зраділи, коли я вирішив охриститися, але вони погодилися з тим, що я достатньо дорослий, щоб приймати власні рішення. Коли через кілька місяців бабуся і дідусь провідували мене в Америці, я зміг навчати їх євангелії. Вони обоє вирішили охриститися.
Євангелія принесла мені стільки радості, і вона спрямувала мене до моєї майбутньої дружини. Вона варта будь-якої жертви, на яку я вже пішов або ще піду.
Прокладання шляху для майбутніх поколінь
Брук Кінікіні, Гаваї, США
Я приєдналася до Церкви, коли мені було 15 років, однак ходила до церкви, розвивала віру й свідчення з самого дитинства. І хоча я була єдиним членом Церкви у своїй сім’ї, мої сповнені віри друзі любили мене й вели своїм прикладом.
На відміну від піонерів у давні часи, мені не треба було торувати шлях з ручним візком через вкриті снігом рівнини. Насправді, мені взагалі не довелося долати багато труднощів, аби приєднатися до Церкви. Безсумнівно, я втратила кількох друзів і мені довелося ходити до Церкви наодинці, і до семінарії я ходила сама. Але коли я думаю про вплив, який вона справила і продовжує справляти на мою сім’ю, я знаю, що то було одне з найкращих прийнятих мною рішень. Моє рішення охриститися, запечататися у храмі й залишатися вірною своїм завітам утворило ланцюгову реакцію, яка вічно матиме позитивний вплив на моїх трьох чудових дітей, а також на майбутні покоління.
Бути піонером—це торити шлях для інших. Мені подобається думати, що одне з багатьох благословень, які я отримала за вірне членство в Церкві—це те, що я можу приводити до Христа інших людей. На перший погляд незначна подія—така як хрищення 15-річної дівчинки в Мауї, Гаваї, або смиренна молитва 14-річного хлопчика в гаю—може змінювати життя сімей у минулому, теперішньому і майбутньому.
Сьогодні піонерами називають не лише навернених. Якщо ми прагнемо будувати тривалий спадок вірності для майбутніх поколінь, ми всі можемо стати піонерами.