Сила віри та сімейних історій

Елізабет Ксав’єр була високоосвіченою молодою жінкою, яка насолоджувалася приємним життям у заможній знатній сім’ї в Індії. Але все змінилося у 1850-х роках, коли вона вийшла заміж за Вільяма Тейта, полкового інструктора стройової підготовки Військово-морських сил Британії, якого охристив старійшина Парлі П. Пратт у Шотландії.

Зображення

mother with baby

Ілюстровано Майклом Т. Мальмом

Сім’я Елізабет різко виступала проти її хрищення. Після напруження в стосунках сталася трагедія: Елізабет втратила свого першого сина, який захворів на холеру. Потім, будучи на восьмому місяці вагітності, однак маючи сильне бажання бути разом зі святими і стати вічною сім’єю, Елізабет послала Вільяма разом з другим сином підготувати дім для їхньої сім’ї в Сіоні.

Після народження малюка сім’я Елізабет умовляла її відмовитися від чоловіка і своєї релігії та залишитися з ними. Але маючи твердий намір іти за Спасителем, вона назавжди залишила сім’ю і батьківщину та попливла до Ліверпуля, Англія.

Розалін була найменшою дитиною у великій сім’ї в Ентерпрайзі, невеличкому містечку в південній Юті, США. У неї було багато можливостей спостерігати силу віри в Ісуса Христа під час років зростання в своєму домі та на місії. Після укладання храмового шлюбу Розалін вирушила у власну подорож, яка стала випробуванням міцності її свідчення, після того як робота чоловіка все більше і більше віддаляла її від дому.

Переїхавши у штат Колорадо, Розалін була далеко від дому, поки її мама боролася з раком, а потім через кілька років померла.

Зображення

woman and boy standing in front of grave

Зображення ВІД stock.adobe.com та ВІД Getty Images

“Я б з радістю провела все своє життя у рідному місті поруч з батьками,—розповідала вона.— Я дуже засмутилася, коли зрозуміла, що виросла і маю залишити дім. Втрата мами стала для мене важким ударом. Навіть тепер не минає жодного дня, щоб я за нею не сумувала.

Я впевнена, що бували такі дні, коли Елізабет надзвичайно сумувала за рідною домівкою. Однак вона вірила в Ісуса Христа і дозволила Його силі діяти у Своєму житті. Того було достатньо, щоб пережити труднощі. Та сама сила допомагала мені, коли я покладалася на Небесного Батька в пошуках сили, незалежно від того, чи була поруч моя земна сім’я”.

Під час довгої морської подорожі з Індії до Англії новонароджена дочка Елізабет сильно захворіла. Вона померла і була похована в Ліверпулі. Пізніше Елізабет розповідала, що втрата немовляти була настільки болісною, що вона не знала, чи зможе жити далі. Вбита горем, самотня, однак підбадьорена старійшиною Франкліном Д. Річардсом, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, який служив президентом Європейської місії, Елізабет вирушила морем до Бостона, шт. Массачусетс, США.

Невдовзі після того як сім’я Пасіні, яка от-от мала збільшитися, переїхала до Нью-Йорка, у Розалін почалися передчасні пологи. Лікарі розглядали можливість операції, щоб дитина народилася, оскільки її серцебиття слабшало. Але коли серцебиття нормалізувалося, сім’я з полегшенням поїхала додому.

Через кілька днів на повторному прийомі лікар не зміг почути серцебиття. Мертвонароджений хлопчик з’явився на світ через кілька годин.

“Втрата немовляти була невимовно важкою,—розповідала Розалін.— Я ніколи не почувалася більш спустошеною, ніж тоді, коли вони забрали його маленьке тільце з моїх рук”.

Сім’я полетіла до Юти, щоб поховати його біля матері Розалін. Кілька тижнів Розалін не могла звідти поїхати і далі продовжувати рухатися життям.

“Я думаю, що хоч трохи розумію, як важко було Елізабет прийняти рішення жити далі,—розповідає Розалін.— Але вона взяла себе в руки. Усі ми можемо опинитися на тому ж місці в певний період свого життя. Але не можна зупинятися. Ми йдемо вперед, покладаючись на Спасителя ще більше, ніж будь-коли раніше, і згодом ми усвідомимо ті чудеса, які постійно відбувалися в нашому житті”.

Перетнувши океан, Елізабет опинилася у зовсім новій культурі. Вона доїхала потягом до шт. Айова, США, крайньої точки залізниці в західному напрямку на той час. Оскільки Елізабет прибула в липні 1856 року, то приєдналася до загону з ручними візками під керуванням Віллі.

Зображення

pioneers in the snow

Завжди вперед, художник Джозеф Бріккі

Про страждання загонів Віллі і Мартіна багато написано. Загони вирушили в кінці сезону, у Скелястих горах їх накрила рання зима. Через холод і нестачу їжі понад 200 чоловік померли.

У загоні рятувальників, висланому Президентом Бригамом Янгом, був чоловік Елізабет, Вільям. Подружжя возз’єдналося в глибоких снігах під крижаним вітром.

Відновивши сили в Солт-Лейк-Сіті, подружжя закінчило свою подорож у Седар-Сіті лише за кілька миль від того місця, з якого почалася подорож Розалін.

Як і Елізабет, яка жила за кілька поколінь до неї, Розалін невдовзі перетнула океан, щоб облаштуватися серед незнайомої культури в Гонконгу, де її чоловік отримав роботу.

“Є люди, яким подобаються зміни та пригоди, але для мене то було занадто”,—розповідала Розалін.

Вона знову знайшла силу в Спасителі та в Божому плані для неї. За підтримки сім’ї та дорогих сестер у її приході Розалін полюбила своє нове оточення і досвід та дорожила ними.