Зображення

taking a test

Ілюстрації Метью Шиплі

Коли я записався на курс філософії в старших класах школи, мій батько був трохи стурбований. У філософії все ставиться під сумнів, у тому числі існування Бога. Мій учитель навчав нас того, що суперечить релігії та заперечує існування Бога.

На одній контрольній з філософії було запитання: “Чому нам треба було прийти на землю?” Відповідь, яка від мене очікувалася, мала бути такою: щоб самореалізуватися і зайняти своє місце у життєвому циклі. Я не написав такої відповіді, тому що вона не відображає моїх вірувань.

Натомість я написав: “Ми прийшли на землю, щоб бути випробуваними і повернутися та жити у вічності з Небесним Батьком разом зі своїми сім’ями”.

Після того вчитель викликав мене і запитав, чи я знаю правильну відповідь на те запитання. Я відповів, що знаю, але не буду писати те, що, на мою думку, не є істинним.

Він запитав мене, чи я віруюча людина і до якої церкви належу. Я відповів, що є членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Учитель сказав, що у нього ще не було віруючого студента, який би був настільки сміливим, щоб відстоювати свої переконання і написати таку відповідь.

“Я не поставив тобі найвищу оцінку, бо твоя відповідь була неправильна,—сказав він.— Але я поставив високу оцінку за сміливість написати про те, у що ти віриш”.

Я був щасливий, бо дав відповідь, що узгоджувалася з моїми переконаннями відповідно до євангельських істин, які я знаю і намагаюся сповідувати в житті.

Зображення

riding a bike with the temple in view

Кілька років тому влітку молоді чоловіки з мого приходу поїхали в гори кататися на велосипедах. Я трохи хвилювався, бо їхав уперше. Мій друг Джейкоб був досвідченим велосипедистом, тож я планував триматися поблизу нього.

Після короткого відпочинку на вершині, ми почали спускатися з гори. Я їхав повільніше, ніж уся група, і відстав, особливо через те, що кілька разів падав на різких поворотах. Джейкоб зупинявся кожного разу, щоб допомогти мені, і ми кожного разу доганяли групу.

Коли сонце сіло, було очевидно, що ми загубилися. Минуло вже більше півгодини з того часу, як ми бачили групу. Стало так темно, що ми ледве бачили стежку. Я помолився і попросив у Небесного Батька допомоги та сміливості їхати вперед. Після того ми з Джейкобом вирішили рухатися у певному напрямку. Повернувши за ріг, ми побачили найяскравіше і найпривітніше видовище—храм у Дрейпері, шт. Юта. Світло відбивалося від храму й освітлювало наш шлях, і ми змогли безпечно дістатися до наших провідників та друзів.

Кожного разу, коли я бачу храм, то згадую про спокій і допомогу, які на нас там чекають. Кожного разу, коли я гублюся в темряві світу, я можу подивитися на храм, щоб знайти необхідне мені світло.

Зображення

making a friend

Я обідала за столиком разом з друзями, коли помітила нового хлопця—Майкла. Він вирішив сісти біля групи старших хлопців, які почали з нього глузувати. Пізніше я дізналася, що у Майкла аутизм.

Я запитала Майкла, чи хоче він сидіти біля мене і моїх друзів. Він відмовився, можливо побоюючись, що люди знову почнуть з нього глузувати.

Наступного дня я познайомила його зі своїми друзями. Було видно, що він радів через те, що я не облишила своїх зусиль. У нього було багато про що розповісти. Він—дивовижний!

Кожного дня було помітно, що Майкл стає все радіснішим. Він почав чекати на ті обіди разом з друзями. Оскільки я сиділа поруч з Майклом під час обіду, у нас зав’язалася міцна дружба. Це допомогло не лише Майклові, але також і мені.

Відчуття, які приносить служіння іншим—найпрекрасніші відчуття у світі.