Вчимося у дітей і навчаємо їх

Три роки тому мене покликали у Початкове товариство. Спочатку музичним керівником, хоча жодних музичних здібностей я не мала. Я старалася, як могла, і коли вивчила усі дитячі гімни, мене відкликали і дали нове покликання—радницею у тому самому товаристві, а потім—президентом. Завдяки цим покликанням я багато дізналася не тільки про дітей, але і про євангелію.

Діти завжди щирі. Якось до мене підійшла маленька дівчинка, з якою ми дружили, і запитала: “Чому ти сьогодні без макіяжу? Так не гарно!” Наступного дня, коли я привела себе до ладу, вона сказала: “Так краще. Завжди так роби. Без косметики ти виглядаєш жахливо!” Нам не завжди подобається те, що кажуть нам діти, але вони ніколи не лукавлять. Ісус часто вчив нас на прикладі дітей: “Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім” (Матвій 18:2–4).

Діти завжди готові допомагати. Їм дуже подобається відповідальність. Коли я запитую, хто хоче мені допомогти, всі підводять руки і тільки потім уточнюють, що саме треба робити. І коли я пояснюю, то негайно беруть ганчірку або віник і починають прибирати. На жаль, ми, дорослі, можемо легко зменшити це бажання допомагати, якщо критикуватимемо або заборонятимемо. Але його можна відновити похвалою, або довіривши якесь доручення. І ще нам варто замислитися про здатність дітей швидко приходити на допомогу ближньому.

Діти все помічають і наслідують наш приклад. Іноді нам здається, що ми не маємо жодного впливу на дітей, або що вони не помічають наших вчинків. Але ми помиляємося! Якось я залишила на столі пудреницю і кудись вийшла. Коли я повернулася, то побачила, що дівчинка, якій було півтора роки, наносить пудру собі на обличчя, користуючись при цьому щіточкою. А закінчивши, вона взялася за помаду. Думаю, вона точно копіювала те, що роблю я або її мама. Інший приклад. Хлопчик неохайно закинув речі у шафу. Коли я попросила його покласти речі як слід, він відповів: “Я не буду складати речі як слід, це неправильно, моя мама так не робить”.

Діти потребують нашої любові. Колись Марина Лукач—чудова вчителька інституту за курсом “Зміцнення шлюбу”—сказала: “Ніколи не відвертайтеся від дитини, яка з радістю прийшла вам щось розповісти! Для неї це зараз найголовніше у світі! Це триватиме не більше 5 хвилин… Але ви збудуєте місток стосунків, який залишиться на все життя!”

Я згадую цю фразу щоразу, коли до мене прибігає Мілана, щоб розповісти, як пройшов її тиждень, Святік, який завжди має в запасі цікаву історію, Ксюша, яка хоче молитися на кожному уроці Початкового товариства, або Марта, яка любить розповідати мені, в яку гру вони грають із Веніаміном. Я усіх їх люблю. Вони усі чудові! Давайте вчитися доброму від наших дітей, як просить нас Спаситель.

Ми, дорослі, маємо велику відповідальність, виховати гідне майбутнє покоління. В одному зі своїх виступів старійшина Мартіно, президент Східноєвропейської території, поставив перед нами таке питання: “Якби ваші діти не знали нічого про євангелію, крім тих речей, яким ви навчили їх удома, що б вони знали? Чи достатньо б цього було?” Я тоді глибоко замислилася над його словами і зрозуміла, що не варто перекладати відповідальність за навчання наших дітей на Церкву, хоча там і приділяється цьому більше уваги. Але якщо ми не вчимо їх євангелії і гарній поведінці вдома, вони не будуть застосовувати ці принципи у повсякденному житті. Ніщо не може замінити вплив праведної сім’ї.

Сестра Маргарет С. Ліфферт, яка служила першою радницею в Генеральному президентстві Початкового товариства, сказала: “Ми знаємо, що повинні навчати про Христа і Його євангелію, а як це робити? Почніть з виконання поради наших пророків і виділіть час у себе вдома для сімейної молитви, вивчення Писань і домашнього сімейного вечора. Може ми чули цю пораду так часто, що вона вже нам здається надто простою? А може ми настільки зайняті, що зробити ще щось здається нам надто складним? Я свідчу: навіть якщо здається, що наше поклоніння сім’єю є малоефективним, уже сам послух запрошує благословення Господа.

Справді, особисті послушність і приклад у всіх сферах нашого життя є найвищого ґатунку євангельськими уроками для дітей. Тож вивчайте євангелію, навчайтесь з неї і застосовуйте її. Ми не можемо навчати принципів, яких не знаємо і за якими не живемо. Те, якими ми є, і що є в нашому серці, діти розкусять швидше, ніж ми думаємо” (“Дивіться на своїх маленьких”, Ліягона, лист. 2006).

Сестра Ліфферт дає ще одну важливу, на мій погляд, пораду. “… любіть дітей. Я пам’ятаю, як мене любили в дитинстві, і тому мені було легко повірити, що Спаситель також мене любив. Діти розквітають у сім’ях, де батьки розуміють свій “священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності” (“Сім’я. Проголошення світові”, Ліягона, жов. 2004 р., с. 49) (“Дивіться на своїх маленьких”, Ліягона, лист. 2006 р.)

Якщо ми дослухатимемося до мудрих порад наших провідників, то ми зможемо не хвилюватися про майбутнє нашої Церкви.