Лише електронна версія
Як розрив стосунків у дійсності став одним з найвеличніших благословень
Іноді ми помічаємо причину духовних спонукань, а іноді---ні. В обох випадках ми повинні діяти з вірою.
Я розірвала стосунки зі своїм першим хлопцем чудового літнього вечора.
Раніше того ж дня ми з Картером (ім’я змінено) посварилися---що не було рідкістю упродовж трьох з половиною років наших стосунків, які то тривали, то переривалися. Ми сварилися з будь-якого приводу---що будемо їсти або які наші плани на майбутнє. Спочатку я не зважала на наші розбіжності, пояснюючи їх тим, що “протилежності притягуються”. Але наші нечасті непорозуміння згодом переросли у виснажливий ланцюжок суперечок.
Того літнього вечора ми взяли телескоп у пустелю, щоб подивитися на планети. Але ми помітили, що яскравість місяця на темному небі заважає нам щось побачити. Незадоволені цим, ми знову почали сваритися.
В кінці кінців я вирішила прогулятися, щоб заспокоїтися. “Це не схоже на мене”,---подумала я.--- Всі мої брати і сестри вважали мене миротворцем, я лагідно і з добротою розмовляла з друзями. То чому ж я кричу на свого хлопця, якого кохаю?
Я поглянула в темне небо і помолилася, щоб знати, як покращити стосунки з Картером. Раптом мій гнів перетворився на всепоглинаючий спокій, і я відчула, що найкраще, що можу зробити для нас обох---це припинити стосунки.
Одужання вимагало часу. Були моменти, коли виникала спокуса забути про спонукання розірвати стосунки з Картером, бо я звикла до них і мені їх не вистачало. Іноді я сердилася на Бога, вважаючи, що Він закрив одні двері, не відкривши інших. І все ж я трималася поради Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “У миті страху чи сумніву, чи тривоги … міцно тримайтеся за те, що ви вже знаєте, і твердо стійте доти, доки не прийде додаткове знання” (“Вірую, Господи”, Ліягона, трав. 2013, с. 93–94).
Я не отримувала того “додаткового знання” упродовж багатьох місяців і вже почала сумніватися, чи коли-небудь отримаю. Після однієї щирої молитви стосовно розриву стосунків, Дух зворушив моє серце, кажучи, що спонукання від Небесного Батька призначаються для блага Його дітей. Подробиці Його міркувань є не настільки важливими, як моя віра в Нього.
Знання того, що у Небесного Батька є план для мене, сповнило надією на майбутнє і допомогло знову ходити на побачення з іншим хлопцем. Одного ранку я читала Учення і Завіти 88:40, де Господь навчає, що “розум припадає до розуму”. Я раптом усвідомила, що цей принцип можна застосувати до побачень. Я знала, що буду щасливіша з тією людиною, яка поділяє мої цінності й моє світло.
Згодом я зустріла Остіна. Ми відразу ж знайшли багато спільного---це і любов до тако, і те, що ми обоє служили місію в Сполучених Штатах. Його лагідний дух здавався мені знайомим і був у гармонії з моїм; зрештою ми уклали шлюб. Наші стосунки не були вибухом почуттів, до яких ви, можливо звикли в популярних кінострічках. Наші стосунки спокійні і стабільні---такі, які я сподіваюся мати вічно.
Багато з нас прагне пояснень, коли ми отримуємо важкі для виконання спонукання від Духа. Зі свого досвіду я дізналася, що віра в Господа може допомагати нам залишатися слухняними, навіть коли ми не знаємо, навіщо. Якщо ми довіряємо всезнаючому Богові, ми можемо відчувати мир, приймаючи рішення діяти за спонуканнями, поки не отримаємо “додаткове знання”, яке Він пообіцяв вірним.