Лише у цифровому форматі: Дорослій молоді
Небесний Батько іноді змушує нас чекати на одкровення. І це добре.
Одкровення приходить у час, призначений Небесним Батьком. Не нами.
Я була ще новою місіонеркою і скоро мала поїхати з центру підготовки місіонерів, однак все ще не знала, чи істинною була Книга Мормона.
Я вірила, що вона була істинною. Я багато разів читала її і неодноразово молилася про неї точно так, як радить Мороній (див. Мороній 10:3–5). Але я не отримувала відповіді ніколи! А як же я зможу без цього знання навчати людей у Румунії і свідчити їм? Мені потрібно було знати це самій, і мені потрібно було знати це зараз.
Одного вечора під час самостійного навчання у класній кімнаті ЦПМ я обхопила руками свій примірник Писань і схилила голову.
“Небесний Батьку,---тихо молилася я,---я вже прочитала цю книгу багато разів. Якщо я буду й далі служити місіонеркою, мені потрібно знати, чи істинна вона?”
Усе ще із заплющеними очима я розгорнула книгу.
Мій палець вказав на вірш Мосія 1:6: “О сини мої, я б хотів, щоб ви памʼятали, що ці висловлювання істинні, і також, що ці записи істинні. І знайте, також і пластини Нефія, які вміщують літописи і висловлювання наших батьків з тих пір, як вони залишили Єрусалим, і дотепер, і вони є істинними; і ми можемо знати про їхню істинність, тому що маємо їх перед своїми очима”.
Ці слова вразили мене так, як жоден з уривків з Писань не вражали до і після цього. На цій сторінці кожне слово істинні та його форми впадали мені в око. Як розповідав Джозеф Сміт про його власний досвід, слова, “здавалося, в повній мірі заволоділи почуттями [його] серця” (Джозеф Сміт—Історія 1:12). Враз почуття страху чи тривоги замінилося в мене на відчуття повного спокою і цілеспрямованості.
І в ту саму мить я вже знала, що Книга Мормона була словом Бога і що це послання прийшло до мене від Небесного Батька. Він неначе казав мені: “Ти вже знаєш. А тепер берись до роботи”.
Я так і зробила.
Навіщо потрібно чекати?
До цього я багато років вивчала Книгу Мормона і молилася, щоб знати, чи була вона істинною, і ось, нарешті, я отримала відповідь. Тому мені було цікаво: “Чому я мала чекати так довго на одкровення про те, що вона була істинною? Можливо, я не була достатньо щирою? Можливо, я не мала достатньо віри?” Можливо! Але я так не думаю. Я думаю, що Господь чекав на найкращу нагоду дати мені важливий урок: одкровення не є питанням зручного для нас часу.
Одкровення не приходить лише тому, що ми просили про нього. Одкровення приходить, коли воно потрібне нам. І приходить воно в час, визначений Небесним Батьком, а не нами. Йому відомо про наші потреби, і ми можемо довіряти тому, що Його план---найкращий, навіть якщо вимагає від нас деякого терпіння.
Старійшина Девід П. Хомер, сімдесятник, навчав, що “інколи відповіді приходять не відразу, … тому, що не настав правильний час, або ж тому, що Бог довіряє нам приймати рішення самим” (“Чути Його голос”, Ліягона, трав. 2019, с. 43).
Іноді я думаю, що Бог має більше довіри до мене, ніж я сама до себе! Важливі рішення без скерування від Нього приймати страшно. І коли це надто турбує мене, я згадую таке обіцяння старійшини Річарда Г. Скотта (1928–2015), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Якщо ви живете праведно і дієте, довіряючи Богу, Він не дозволить вам відхилитися занадто далеко, не надавши відчуття попередження, що ваше рішення є невірним” (“Застосування божественного дару молитви”, Ліягона, трав. 2007, с. 10).
Якщо ми робимо все можливе, щоб знайти відповіді і прийняти правильні рішення, то можемо бути впевнені, що Небесний Батько направлятиме нас, навіть якщо ми й не завжди розпізнаємо Його шляхи. Нам не слід боятися. Небесний Батько пильнує за нами з любовʼю. Одкровення прийде---можливо, не тоді, коли нам хочеться, а коли воно нам дійсно потрібне.