Не здавайся, Джосі!

Джосі позіхнула, переходячи з бігу на ходу. Сьогодні були великі перегони! Вже кілька місяців вона з нетерпінням чекала цього дня. Але замість того, щоб відчувати збудження під час розминки, Джосі відчувала втому.

“Як справи?”—запитала старша сестра, Крістіна. Вона сіла біля Джосі на траву, щоб зробити розтяжку ніг.

“Я така стомлена сьогодні”,—сказала Джосі, дотягуючись до пальців ніг.

Вона хворіла, і їй довелося кілька днів не ходити до школи. Тож учора ввечері вона довго не лягала спати, щоб виконати пропущене домашнє завдання.

“Сподіваюся, що не підведу нашу команду”,—сказала Джосі.

“Просто роби те, що зможеш,—сказала Крістіна.— Здається, ми зараз починаємо!”

Дівчата підбігли до своєї команди. Стаючи в ряд з іншими бігунами, Джосі закрила очі й глибоко вдихнула. Вона знала, що її команда сподівається, що вона буде бігти швидко, як завжди. Час пробігу перших п’ятьох бігунів їхньої команди буде визначати, чи увійде команда в фінал. Вона ледве встигла зайняти позицію, як пролунав постріл, що вказував на початок перегонів. Бух! Бігуни рвонули від стартової лінії й швидко побігли вперед.

Джосі з усіх сил рухала руками й ногами. Вона знала, що їй потрібно вирватися вперед з самого початку, якщо вона хоче прийти до фінішу першою. Спочату Джосі могла бігти в темпі інших бігунів, які бігли першими. Але коли вона намагалася бігти швидше, то їй це не вдавалося.

Джосі глибше дихала. Вона просто не могла змусити свої ноги рухатися швидше. Бігуни, які бігли за нею, почали обганяти її. Зазвичай Джосі всіх обганяла! Можливо, мені слід здатися,—подумала вона.

Джосі подивилася вниз, коли почула, що її обганяє ще один бігун. “Не здавайся, Джосі!”—сказала спортсменка, обганяючи її. Джосі підвела погляд. Потім вона усміхнулася. То була дівчина з її команди.

“Ти зможеш!”—сказала ще одна учасниця з її команди, пробігаючи повз неї. Одна за одною дівчата з команди Джосі обганяли її, вони заохочували не зупинятися.

Джосі відчула приплив рішучості. Можливо, вона не буде в п’ятірці перших, але все ж має закінчити перегони. Вона зосередилася на кроках і не зупинялася, поки нарешті не перетнула фінішну лінію.

“Мені шкода, що я … не допомогла нам … вийти в наступний етап”,—сказала вона, відхекуючись.

“Наша команда вийшла в наступний етап!”— сказала тренер, підбігаючи до дівчат. Усі в команді радісно вигукували, а Крістіна огорнула Джосі руками й міцно її обняла.

Того вечора, коли Джосі стала на коліна, вона думала про те, як члени команди допомогли їй. Їхні слова додали сили продовжувати перегони, коли вона хотіла зупинитися.

Джосі поглянула на зображення Ісуса, яке висіло над ліжком. Вона подумала, що Ісус робить те саме для нас. Джосі усміхнулася, уявляючи, як Ісус її підбадьорює. “Не здавайся, Джосі! Я поруч і допоможу тобі”.

Джосі подякувала Небесному Батькові за Його допомогу в перегонах, якими є наше життя. Вона відчула, що може зробити що завгодно, якщо Ісус підтримує її!