“І Господь назвав Свій народ Сіон”

Одним з перших завдань, за яке Джозеф узявся після організації Церкви у квітні 1830 року—це натхненний переклад Біблії. Я часто дивувалася, чому. Чому в такий вирішальний для історії Церкви період він працював над новим перекладом книги Буття? Та книга вже була добре відомою. Але робота над перекладом поступово перейшла в Книгу Мойсея у Дорогоцінній Перлині, де знаходяться цінні фрагменти надзвичайної доктринальної важливості для сучасної Церкви.

Ці розділи містять одкровення про досвід Мойсея та Еноха, який певним чином схожий на те, що відбувалося з Джозефом. Кожен пророк покликався Господом для виконання величної роботи. Господь показав кожному з них Свої творіння, аби вони мали краще розуміння своєї ролі в цьому плані (див. Учення і Завіти 76; Мойсей 1; 7). Якщо підсумувати їхнє всеохоплююче завдання кількома словами, то воно звучить так: Збирайте Ізраїль як народ священиків і готуйтеся вітати Ісуса Христа.

Але як можна було досягнути такої мети? Енох дає лаконічну відповідь: “І Господь назвав Свій народ Сіон, тому що вони були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них” (Мойсей 7:18, курсив додано).

Центральна роль місії цієї Церкви в останні дні полягає в тому, щоб усунути бідність, яка існує в наших громадах і в наших серцях; установити згуртований Сіон і підготувати людей до повернення Ісуса Христа, Сина Божого.

За останнє століття урядами й організаціями було затрачено трильйони доларів на боротьбу з бідністю. Однак, незважаючи на всю цілеспрямовану роботу, вона, переважним чином, залишається безуспішною і марною. Чому? Бо подібні зусилля викликають залежність, замість того, щоб сприяти розвитку здібностей.

Господній спосіб полягає в тому, щоб зміцнювати як подавця, так і отримувача, щоб дозволяти людям діяти самостійно і підносити бідного в тому, “у чому багатих буде понижено” (Учення і Завіти 104:16). Іноді ми називаємо це самозабезпеченням, але насправді це є здатністю скористатися божественною силою, яка є всередині кожної людині, для вирішення її власних проблем з допомогою Бога, й отримати змогу, в свою чергу, служити іншим.

Джозеф Сміт з радістю служив іншим людям у Господній спосіб. Джеймс Ліч та його зять, після довгих і безуспішних пошуків роботи в Наву, звернулися по допомогу до пророка. Джеймс згадував:

“Я сказав: “Пане Сміте, чи є у вас якась робота, яку ви можете дати нам обом за харчі?” Він поглянув на нас з радісним виразом обличчя і дуже по-доброму сказав: “Ну, хлопці, що ви вмієте робити? … Ви можете викопати яму?” Я відповів, що ми це зробимо як найкраще.

… Коли роботу було закінчено, я пішов і сказав йому, що її зроблено. Він підійшов, поглянув і сказав: “Якби я робив це сам, у мене не вийшло б краще. А тепер ходімо зі мною”. Він знову повернувся до свого магазину й наказав нам самим вибрати найкращу шинку чи шмат свинини. Будучи сором’язливим, я сказав, що нехай краще він дасть нам сам. Тож він вибрав два найбільших і найкращих шматки м’яса і по пакунку борошна для кожного з нас та запитав, чи цього достатньо. Ми відповіли, що за це хочемо виконати ще якусь роботу, однак він сказав: “Хлопці, якщо ви задоволені, я також”.

Ми чемно подякували йому й пішли додому, радіючи доброті серця пророка нашого Бога”².

Сучасний приклад подібного тонкого балансу щедрості й самозабезпеченості можна було спостерігати в 2013 році, коли тайфун Гайян обрушився на центральну частину Філіппін, пошкодивши або зруйнувавши більше мільйона домівок. Замість того, щоб бездумно роздавати допомогу, що могло призвести до залежності та марнотратства, Церква застосувала принципи самозабезпечення, щоб допомогти постраждалим мешканцям розвинути навички, необхідні для відбудови. Було придбано будівельні матеріали, а місцеві провідники Церкви уклали угоду з досвідченими будівельниками. Тих, хто мав потребу в житлі, забезпечували інструментами, матеріалами й навчанням, поки вони працювали над зведенням власних будинків. Вони допомагали своїм сусідам у такий самий спосіб.

У кінці кожен учасник отримав посвідчення про здобуття професійних навичок, що відкривало можливість для працевлаштування. Таке поєднання допомоги й навчання у процесі роботи не лише сприяло будівництву домівок, але й розвитку здібностей. Внаслідок цього відновлювалося не лише житло, але й упевненість людей у собі³.

Зображення

collage of service

Нам не потрібно бути багатими, аби надавати допомогу. Один юнак написав про свій випадок з Джозефом Смітом: “Я був у домі пророка Джозефа, … а кілька чоловіків сиділи на паркані. Джозеф вийшов і заговорив з усіма нами. Невдовзі прийшов один чоловік і сказав, що в одного бідного брата, який жив на деякій відстані від міста, минулої ночі згорів будинок. Майже всі чоловіки сказали, як їм шкода того чоловіка. Джозеф засунув руку в кишеню, вийняв п’ять доларів і сказав: “Мені шкода цього брата на п’ять доларів; а наскільки вам його шкода?”⁴

Нещодавно я зустрілася з 10-річним хлопчиком, який жив у сільській місцевості і витратив свої скромні гроші на те, щоб придбати ваучер, таким чином уможливлюючи імунізацію однієї дитини від поліомієліту. Той хлопчик прочитав про дітей, які залишилися паралізованими через це захворювання, і він не хотів, щоб інші також постраждали від цієї хвороби. Я була вражена тим, як багато він вивчав і яким дбайливим був, зробивши цей невеликий внесок.

Зрозуміло, що кожен з нас може щось дати незалежно від своїх обставин, і справжнє значення нашого внеску неможливо виміряти лише грошовою цінністю.

Якщо ми серйозно ставимося до своїх завітів, кожен з нас буде намагатися стати одним серцем і одним розумом, перебувати в праведності й робити все можливе, щоб серед нас не було бідних. Це поєднає наші серця разом і допоможе зменшити нерівність у світі. Але ще більша сила досягається тоді, коли люди завіту поєднують свої зусилля: сім’ї, кворуми, Товариство допомоги, класи Товариства молодих жінок і коли можуть налагоджувати спільну роботу для вирішення у своїх громадах конкретних задач з надзвичайним успіхом.

Церковна організація з надання гуманітарної допомоги—Latter-day Saint Charities—поєднує багато невеликих зусиль для надання допомоги людям в надзвичайних ситуаціях по всьому світу⁵. Члени Церкви щедро дарують свій час, гроші й спеціальні знання. Більшість внесків є скромними: невелике грошове пожертвування або кілька годин волонтерського служіння. Це стає сучасним символом вдовиної лепти (див. Maрк 12:41–44); такі, на перший погляд, незначні внески показують світові, що можуть зробити вдови, селяни та 10-річні хлопчики, коли поєднують свої ресурси, а потім просять Господа їх збільшити (див. 1 Коринтянам 3:6).

Ми пройшли довгий шлях з тих ранніх років існування Церкви в справі розбудови умов для Сіону, але все ще багато роботи попереду. Нехай Бог благословить кожного з нас, коли ми будемо шукати тих, хто в нужді, і робити все можливе, щоб полегшити їхні тягарі та покращити їхні здібності. І нехай Він також благословляє Свою Церкву у справі координації й звеличення зусиль окремих членів Церкви, таким чином виконуючи пророчий наказ будувати Сіон—бути одного серця, одного розуму, жити в праведності й намагатися робити так, щоб серед нас не було бідних, аж поки Спаситель не прийде знову.