Боротися із самотністю разом з Небесним Батьком й Ісусом Христом

Втрата зв’язку може призвести до відчуття самотності. І цю самотність можна відчувати протягом всього року, однак частіше за все відчуття її стає гострішим під час свят, що просто жахливо, бо це час, коли ми повинні бути оточеними любов’ю і радістю. Проте ми можемо бути самотніми, бо далеко від дому і тих, кого ми любимо, або навіть тоді, коли ми з нашими сім’ями, але насправді не маємо з ними близького зв’язку.

Коли ви відчуваєте так, наче проти вас повстав весь світ, пам’ятайте, що є двоє людей, які завжди з вами. Двоє людей, які завжди хочуть мати з вами зв’язок, незважаючи на те, що відбувається у вашому житті---Небесний Батько й Ісус Христос. Я думаю, що інколи ми забуваємо, що ми завжди можемо звернутися до Них, коли так відчайдушно намагаємося знайти зв’язок з усіма іншими.

Коли я думаю про зв’язок з Небесним Батьком і з Ісусом Христом, то згадую те, що колись давно сталося зі мною.

Я дивилася у вікно на дощ, очікуючи, що його звук принесе мені відчуття спокою. Зазвичай, коли я зосереджуюся на тому, щоб слухати, як краплі дощу падають на землю, я відчуваю, як все інше зникає на кілька дорогоцінних хвилин.

Відчуття спокою з’явилося, але не таке сильне, яке мені було потрібне. Більшість моїх думок все ще оберталися навколо хаосу в моєму житті. Я не розуміла, чому це не допомагало мені відчувати себе краще.

За кілька хвилин мене вразила думка. Ти не впускаєш дощ у своє життя. Отже я відкрила вікно навстіж і дозволила звуку огорнути мене. Це був спокій, якого я прагнула. Решта моїх неспокійних думок почала зникати, коли я слухала тихий дощ.

Я стояла там доволі довго, доки у мене не виникло запитання: Чи я впускаю Бога і Спасителя у своє життя?

Це мене здивувало. Це не було тим, над чим я колись замислювалася. Але чим більше я думала про це, тим більше ці думки набували сенсу. Коли я впустила дощ, це принесло мені спокій, і коли я дозволю Небесному Батькові і моєму Спасителю ввійти у моє життя, це може принести мені навіть більше спокою.

Дозволити Спасителю і Небесному Батькові увійти було лише першим кроком. Мені все ще потрібно було відкрити Їм своє серце. Коли я спочатку слухала дощ через зачинене вікно, це приглушало звук і не надавало мені найбільш бажаного спокою. І якби я не відкрила вікно, щоб упустити звук, я б не відчула того, чого бажала.

Те саме відбувається з усіма “вікнами” у моєму житті. Якщо всі вони у мене зачинені й замкнені, як я можу насправді прийняти Божество і встановити стосунки з Ними? Як я можу відчувати, що Дух і спокій Їхньої любові огортають мене?

Казати, що мені потрібно відкрити всі мої вікна, набагато легше, ніж насправді зробити це. Я зрозуміла, що коли відчуваю втрату зв’язку з Духом, мені треба з’ясувати, що мене віддаляє. Найчастіше, це щось незначне, наприклад, завжди бути зайнятою телефоном. Або не читати Писання стільки, скільки я маю це робити. Або вирішити робити по-своєму, замість того, щоб дізнатися Їхню волю. Або навіть бути поглинутою всіма моїми випробуваннями і віддалятися від Них, гадаючи, що Небесний Батько не відповідає на мої молитви.

Як тільки я визначаю, що віддаляє мене від відчуття Духа, я можу вирішити припинити це робити одне за одним. Я можу потрохи відкривати мої вікна, запрошуючи Небесного Батька і Спасителя увійти, доки я не відчую, як мене огортає Їхня любов.

Самотність може здаватися темною та інколи нескінченною, особливо під час Різдва. У ці моменти, коли нам хочеться здатися, ми маємо нагадати собі: Ми---не самі. Нам лише треба мати бажання дозволити Їм увійти.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Завдяки тому, що Ісус пройшов таку довгу, самотню путь, абсолютно один, нам не доведеться робити те саме. Його самотня подорож відкрила для нас можливість мати Його чудовий супровід на нашому меншому за масштабом путі страждання”¹.

Небесний Батько та Ісус Христос завжди з нами. Вони звертаються до нас, з терпінням чекаючи, щоб ми відкрили наші серця і життя для Них---чи то на Різдво чи у будь-який інший час.