Приклади відваги
Дар дружби
Ця історія відбулася в Англії невдовзі після Другої світової війни.
Герман Мьосснер дуже хвилювався, коли заходив у каплицю. Він і його товариші по табору все ще носили свою військову форму, на якій були літери “P.O.W.” Усі знали, що ті літери є скороченням слів “prisoner of war” (військовополонений). Що подумають члени філії? Чи вважатимуть вони його своїм ворогом?
Каплиця була поблизу Лідса, Англія. Однак Герман був не з Англії. Він був з Німеччини. Під час Другої світової війни Германа забрали в армію і примусили воювати, але згодом його взяли в полон британські солдати й відіслали в англійський табір для військовополонених. А зараз він уперше за довгий час прийшов до церкви.
Герман глибоко вдихнув, сівши на одну з лав. Він бачив, що президент філії, Джордж Кемм, сидить на подіумі. Президент Кемм був другом Германа. Германові стало краще, коли він побачив, що президент йому усміхається.
Кілька місяців тому президент Кемм прийшов відвідати Германа у таборі, коли почув, що він був там єдиним членом Церкви. Спочатку Герман трохи хвилювався. Чи буде президент Кемм відчувати до нього ненависть? Зрештою, їхні країни воювали одна з одною під час війни.
Але коли Герман і президент Кемм зустрілися, вони усміхнулися й потиснули руки. Потім вони разом помолилися. Вони співали пісні й розмовляли про євангелію. Вони навіть разом прийняли причастя.
“Я люблю тебе, мій брате”,---сказав Герман, коли президенту Кемму потрібно було йти. Він бачив сльози в очах президента Кемма, коли той махнув рукою на прощання.
Після цього президент Кемм провідував Германа кожної суботи. Решту тижня Герман докладав усіх зусиль, аби жити за євангелією. Він ділився своїм свідченням з іншими полоненими, поки вони працювали на полях. Він відповідав на їхні запитання, поки вони вирізали щось із дерева після довгого робочого дня. Іноді він з ними молився.
“Слухай, Германе,---сказав якось увечері один з полонених.--- Чи можу я в суботу приєднатися до вас із паном Кеммом?”
Герман відірвав погляд від дощечки, яку вирізав. Він усміхнувся. “Звичайно!”
“А можна й мені?”---запитав інший полонений.
Герман і президент Кемм дуже раділи можливості навчати більше полонених. Невдовзі деякі з них навіть захотіли охриститися!
І тепер, коли Герман оглядав каплицю і дивився на сім’ї, які чекали початку богослужіння, він відчув спокій. Спочатку деякі члени філії відчували занепокоєння, коли були поруч з Германом. Але невдовзі усі почали йому довіряти. Інші полонені, які хотіли дізнатися про євангелію, отримали дозвіл виходити з табору, щоб у неділю ходити з Германом до церкви. Пізніше Германа навіть покликали президентом Недільної школи у філії.
Час минав, наближалося Різдво. Герман хотів щось зробити, аби віддячити членам філії, які ставилися до нього з такою добротою. Раптом у нього з’явилася ідея! Невдовзі у філії мав відбутися Різдвяний захід. Герман зібрав більше дощечок і почав вирізати. Одна за одною вони перетворювалися на маленькі машинки, слоників, літачки, потяги й коників.
Нарешті настав день проведення заходу. Всі їли і співали разом Різдвяні пісні. Герман і його друзі з табору співали Різдвяні пісні німецькою.
Потім Герман витягнув великий мішок. Всередині було 40 дерев’яних іграшок! Герман роздав по одній кожній дитині з Початкового товариства. То було Різдво, якого вони ніколи не забудуть.