Новий Завіт у контексті
Метафори, які використовував Павло, навчаючи про спасіння, та їхнє значення у стародавньому контексті
У своєму Посланні до римлян апостол Павло використовував поняття, зрозумілі тогочасним людям, щоб допомогти їм зрозуміти, яку роботу виконував Ісус Христос для спасіння.
Павло пише лист за столом
Як людині висловити словами все те, що зробив для нас Ісус Христос? Для Павла відповіддю було рішення використовувати знайомі для його часу поняття, які можна було застосувати до Ісуса Христа — такі як виправдання, благодать і спокутна жертва.
Хоча кожне з цих понять може іноді тлумачитися неправильно у наші дні, у Римлянам 3:24–25 Павло використовував їх як метафори, щоб пояснити спасіння такими словами, які послідовники Христа у той час могли краще зрозуміти. Отже, знання тогочасного контексту цих слів може допомогти нам краще зрозуміти вчення Павла про наше спасіння в Ісусі Христі.
Виправдання
Слово виправдання використовувалося у Старому Завіті, щоб навчити Ізраїль про їхні стосунки з Богом1. Ця ідея має правовий контекст. Наприклад, у Повторенні закону 16:18–20 Ізраїлю було наказано призначити суддів, щоб приймати “справедливі” рішення і гнатися лише за “справедливістю” (в оригінальному тексті єврейською мовою написано гнатися за “справедливістю, справедливістю”, повторюючи слово справедливість два рази для наголосу). Слова Справедливий (Just) і справедливість (justice) походять від однакових єврейських і грецьких коренів як і слово виправдання (justification).
Пророки використовували образ суду, в якому Бог був суддею, щоб поетично застерігати Ізраїль і сусідні народи (див. Ісая 3:13–14; 41:1–9, 21–24; Михей 6:1–5). В Ісая 43:9 Бог закликає нації постати перед Ним, як у залі суду: “Нехай разом зберуться всі люди… Нехай дадуть свідків своїх і оправдані будуть”2. Бути виправданими (тобто правдивими або вибаченими) — це надія для всіх, кого було притягнено до суду.
Однак деякі автори Старого Завіту були занепокоєні, що Божа “справедливість” або Його “праведність” (обидва переклади одного того самого слова у гебрейській і грецькій мовах) засуджували людей. Автор псалмів визнає: “Бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!” (Псалми 142:2). Павло посилається на цей псалом у Римлянам 3:20: “Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед [Богом], Законом [Мойсея] бо гріх пізнається”. Тоді Павло дає рішення. Бог, наш великий божественний Суддя, приймає рішення оголосити нас справедливими (або праведними), бо завдяки Христу ми “дарма виправд[овуємо]ся Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі” (Римлянам 3:24).
Благодать
Благодать — це ще одне слово, яке Павло застосовує, щоб пояснити роботу Ісуса Христа зі спасіння. Слово благодать спочатку не було релігійним терміном. У часи Павла слово благодать (грецькою мовою, charis) використовувалося зазвичай, щоб описати стосунки між покровителем і підопічним. У покровителя була влада, повноваження або фінансові можливості, щоб надавати дари підопічним, які вони не могли самі заробити або відшкодувати за них натурою. Підопічні відчували себе зобов’язаними шанувати свого покровителя, виявляючи публічно до нього вдячність і відданість.
Наприклад, у 90 році від Р.Х. місто Афродисія послало делегацію в місто Ефес, щоб встановити статую на честь римських імператорів. На цій статуї викарбовано: “Народ Афродисії вірний Цезарю, будучи вільним та автономним від початку завдяки благодаті Августів, встановив [цю статую] особистим [виявом] благодаті”4. У цьому надпису слово благодать використовується у два способи: перший — описати дар Августа — що місто Афродисія є вільним та автономним, а другий — описати менший дар — статую, яка показує відданість людей та їхню вдячність.
У посланні до Римлян Павло пояснював, який з цих двох типів благодаті він описує: “Дарма виправдуються Його благодаттю” (Римлянам 3:24; курсив додано). Павло зауважив, що це є даром Бога, як нашого Покровителя, який ми не можемо відшкодувати і нам слід прийняти його, публічно виявляючи свою подяку і вірність.
Жертва примирення/Спокута
Павло продовжує пояснювати Христову спасительну роботу ще однією останньою метафорою:
“Бог дав [Ісуса Христа] у жертву примирення в крові Його через віру” (Римлянам 3:25).
Слово, що перекладено як “жертва примирення”, також може бути перекладено як “спокута” або “милість”. У часи Павла, коли більшість Юдеїв чули слово спокута, вони відразу думали про роботу священників в храмі.
Наприклад, у Левит 16 описано, як первосвященник у день спокути кропить кров принесеної в жертву тварини “на віко”, щоб “очистить” (Левит 16:15–16). Павло використовує слово жертва примирення, щоб порівняти спасительну роботу Ісуса Христа з чимось, з чим його читачі знайомі: з роботою священників у храмі, які очищають гріхи людей і примиряють їх з Богом. Однак Павло пояснює, що це не кров тварин, яка спасає, але “жертв[а] примирення в крові [Христа] через віру” (Римлянам 3:25).
За допомогою двох коротких віршів (Римлянам 3:24–25) Павло запрошує нас побачити таке: 1) Бог виправдовує нас у суд, завдяки тому, що Ісус Христос викупив нас; 2) Бог стає нашим Покровителем, бо Він надав нам дар благодаті, за який ми маємо слухатися Його і прилюдно дякувати Йому; 3) Бог діє як священник, роблячи нас святими через нашу віру в спокутуючу кров Христа.
Коли ми, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, застосовуємо у нашому житті і поклонінні ці образи у наш час, кожен з них може допомогти нам бачити силу спокутуючої жертви нашого Спасителя і любов, яку Він і наш Небесний Батько виявили до нас, пропонуючи нам такий надзвичайний дар.