Люди, які ходять до храму

У процесі підготовки дорослі члени Церкви співпрацюють з єпископом, щоб стати гідними відвідування храму. Потім вони навчаються у класі з підготовки до відвідування храму. Їхня зацікавленість у навчанні в цьому класі різко зростає після участі у хрищенні за померлих. Вони починають розуміти, що говорити про храм на уроці—це одне, але по-справжньому відчути Дух Господа у храмі—це інше.

“Коли є можливість привести до храму людину, яка ще не підготовлена до укладання завітів, але може брати участь у обрядах хрищення за померлих і конфірмації, це має величезне значення,—каже єпископ Баксук.—Мені здається, що це відповідає тим почуттям, які Церква намагається передати в брошурі, присвяченій підготовці до входження у храм: “Приходьте у храм!”¹.

Президент кворуму старійшин у приході Три-Форкс Девід Бойд каже, що відвідування храму з метою виконання хрищення за померлих наближає людей до цілі: “Вони починають бачити, що можуть отримати власний ендаумент. Багато з них раніше ніколи навіть не приходили на храмову ділянку, тому ці поїздки дорослих членів Церкви для виконання хрищень дають можливість побувати у храмі”.

Багато членів приходу, які недавно повернулися до активності, виконують хрищення за померлих, перш ніж отримають свій ендаумент. “Це ніколи не було питанням гідності,—каже єпископ Баксук.—Це було питанням підготовленості. Деякі члени Церкви були гідні й готові виконувати хрищення, але не були готові розумово й фізично до укладання завітів під час ендаументу”. Для чоловіків це також час підготуватися до отримання Мелхиседекового священства.

Дослідження сімейної історії також сприяє просуванню храмової роботи. Члени приходу, такі як Ларрі й Керолайн Айсом, працюють у центрі сімейної історії приходу, щоб підготувати сотні імен для подачі їх у храм. Ці три напрямки—заняття з підготовки до відвідування храму, сімейна історія і храмове поклоніння—взаємодіють разом. Люди, які працюють над сімейною історією, радо готують імена для тих, хто їде до храму. Члени Церкви, які їдуть до храму, радо виконують храмову роботу для своїх предків та для рідні членів приходу. А відвідування храму заохочує членів Церкви готуватися до того, щоб знову повернутися туди.

Упродовж кількох років 22 члени приходу Три-Форкс відвідали заняття у класі з підготовки до відвідування храму і 14 з них почали регулярно відвідувати храм, щоб виконувати хрищення за померлих. По закінченні занять 13 з 14 отримали свій ендаумент. Дехто з них були неодружені або овдовілі, а інші, такі як Гарі та Дженніфер Такер, були запечатані всією сім’єю.

Гарі приєднався до Церкви у 1992 році за кілька місяців до того, як вони з Дженніфер одружилися. Вона вже була членом Церкви. Але оскільки Гарі багато працював і спілкувався не з тими друзями, йому було важко залишатися активним у Церкві попри всі намагання дружини. Він каже, що упродовж багатьох років “жував тютюн і вживав вульгарні слова”.

Коли народилася їхня дочка Коуді, сестра Такер намагалася виховувати її в євангелії: вони разом ходили до церкви, проте брат Такер не дозволяв, щоб у домі були будь-які церковні матеріали. І хоча він був не проти, щоб сім’я відвідувала церкву, сам він туди не ходив. Коли Коуді виповнилося вісім років, її охристив місіонер, а не батько. Брат Такер каже: “Я радів, що був там, але мені було так шкода, що я спостерігав за хрищенням, а не брав у ньому участь”.

У наступні роки товаришування допомогло Гарі повернутися до активності в Церкві. Дженніфер запрошувала членів Церкви або місіонерів на сімейний обід, знаючи, що це дасть їм можливість поговорити з Гарі. Він вдячний тим членам Церкви і місіонерам за їхній хороший вплив.

Наприклад, Дейл Прайс був домашнім учителем матері Дженніфер. Це дало йому можливість познайомитися з Гарі та Дженніфер. Коли брат Прайс розмовляв з братом Такером, спочатку вони не говорили про євангелію. Вони обговорювали те, чим обоє цікавилися: полювання. Прайси також сиділи з Такерами на заходах приходу, приносили їм їжу з домашнього запасу, коли брат Такер не мав роботи, і давали мед з власної пасіки. Такери полюбляють намазувати мед на тости. Той невеличкий дар, як каже брат Прайс, “підсолодив стосунки”.

Дуже допомогли Такерам поради президента колу. Президент Девід Хіп попросив членів колу робити “сім простих речей“: (1) особисто читати Писання щодня; (2) читати Писання принаймні п’ять днів на тиждень усією сім’єю; (3) щоранку і щовечора особисто молитися; (4) щоранку і щовечора молитися сім’єю; (5) усією сім’єю ходити до церкви щонеділі; (6) кожного понеділка проводити домашній сімейний вечір; (7) щомісяця відвідувати храм.

Гарі бачив, що все це допомагало його сім’ї згуртуватися—саме цього він і хотів,—тож Такери почали проводити сімейну молитву, вивчення Писань і домашні вечори. Ці зусилля допомогли Гарі прийняти запрошення єпископа піти до храму.

У січні 2006 року Такери були на вогнику в домі єпископа. Єпископ Баксук відвів Гарі вбік і почав з ним розмовляти про храм. Там же Гарі віддав єпископу свій жувальний тютюн, щоб він його більше не спокушав. Тоді й на подальших співбесідах він ставив єпископу багато запитань. Єпископ приділяв особливу увагу необхідності жити за заповідями, які Гарі уклав під час хрищення, щоб бути гідним Духа.

Такери почали відвідувати заняття з підготовки до відвідування храму, а Дженніфер кожного місяця почала ходити до храму разом зі своїм приходом для виконання хрищень за померлих. Гарі працював над тим, щоб стати гідним відвідування храму. Їхня дочка Коуді, якій на той час виповнилося 11 років, була рада, що невдовзі зможе відвідувати храм і виконувати хрищення. Коли їй виповнилось 12, Гарі зміг піти до храму разом з нею. Обоє вони вперше прийшли до храму.

Коуді розповідає: “Це було чудово! Там так спокійно. Прийшов також і тато, тому подія була ще вагомішою”. Гарі каже, що відчував “неймовірні спокій і радість під час того першого візиту”.

Наступної неділі на заняття з підготовки до відвідування храму Гарі прийшов іншою людиною. “Він сяяв”,—казала Елна Скоффілд, яка викладала в цьому класі вже кілька років. Гарі залишився після заняття, щоб поставити запитання. У храмі він відчував Духа й хотів повернутися—не лише для того, щоб виконувати хрищення, але й для того, щоб отримати власний ендаумент і запечататися зі своєю сім’єю.

Наступного ж місяця Такери прийшли до храму разом з єпископом та іншими членами приходу.

За кілька тижнів до того як брат і сестра Такер отримали свій ендаумент і були запечатані, вони відчули протидію супротивника. Гарі робив кроки вперед, але все ще сумнівався, чи гідний відвідування храму. Їхня мрія про вічну сім’ю була поруч, але вона здавалася недосяжною. Такери знали, що їм потрібно частіше молитися разом і просити допомоги. “Ми завжди отримували її у вигляді спокою і запевнення, що все в руках Господа,—розповідає сестра Такер.—Аж до того моменту, як ми увійшли до храму, Його заспокійливий Дух відчувала вся наша сім’я”.

Після того як Гарі та Дженніфер отримали свій ендаумент, вони стали на коліна в кімнаті для запечатування разом з Коуді та Гарреттом, одягнутими в біле вбрання. Коли шестирічний Гарретт побачив, що мама плаче, він витер сльози на її щоках. Гарі й Коуді також плакали від радості. Навіть запечатувач разчулився.

Такери кажуть, що стосунки в їхній сім’ї зміцнилися, спілкування покращилося. Гарі розповідає: “Ми зараз щасливіші. У нас з дружиною міцніші стосунки, і діти це бачать”. Гарі відчуває, що показує членам своєї сім’ї, які не належать до Церкви, кращий приклад і сподівається, що й інші сім’ї в його приході захочуть отримати такі ж благословення, які Господь дарував Такерам у храмі.