Було варто почекати

Коли я увійшла в храм у Буенос-Айресі, Аргентина, разом з групою молоді мого приходу для виконання хрищень за померлих, ми кілька хвилин почекали у кімнаті для очікування. Потім храмовий працівник попросив нас пройти далі по коридору, де стояло кілька стільців, і знову почекати.

Оскільки то була субота, багато людей приїхали в храм з усієї Аргентини. Ми тихо сиділи і чекали дві з половиною години. Мені на думку почали спадати не дуже приємні думки: “Як вони можуть примушувати нас стільки чекати? Я стомилася і, мабуть, було б краще, якби я й зовсім не приїздила, бо це марна трата часу”.

Я встала і почала ходити по коридору. Невдовзі підійшов один з працівників і сказав: “Молоді люди, будь ласка, будьте терплячими. Я розумію, що ви вже довго чекаєте. Але знаєте що? У духовному світі мільйони людей чекали цього моменту сотні років, і я запевняю вас, що вони з великим нетерпінням чекають на свою чергу. Брати христять і конфірмують, але вони не можуть робити більше, ніж вони роблять”.

Коли він промовив ці слова, мені стало ніяково. Я зрозуміла, наскільки була егоїстичною, бо не хотіла приділити кілька годин тим людям, які так довго чекали і не мали можливості, яку мала я, почути про Церкву і охриститися на землі.

Знову прийшов працівник і почав називати імена людей з нашого приходу. Сестра дала нам білий одяг, який приблизно відповідав нашому розміру. Після того як ми одягнулися, вона кожній з нас зібрала волосся і зав’язала його білою стрічкою.

Потім босоніж ми пішли й сіли на лаві в баптистерії. Килими були такими м’якими і ворсистими, що навіть виникло відчуття, ніби ми вже не йдемо по землі.

Коли настала моя черга, я так розхвилювалася, нібито то був день мого хрищення. Але від того, що працівники були такими привітними й терплячими до кожного з нас, ми мали неймовірні почуття.

Коли я вийшла з купелі, сестра чекала на мене з великим білим рушником і широкою усмішкою. Я переодягнулася і пішла в кімнату для конфірмації. Та ж сама сестра, яка давала мені рушник, вийшла зі мною і подякувала за те, що я мала бажання виконувати Господню роботу.

Залишаючи храм, я зрозуміла, що то був один з найкращих днів у моєму житті. Храм—це святе місце і Дух Господа перебуває в ньому, спрямовуючи Його величну роботу. Це було варто будь-якого чекання.