Притча про бананове дерево

Там де, я живу—на Шрі-Ланці—росте багато бананових дерев. У них м’яка кора, яку легко розрізати ножем, але ніхто не шкодить банановим деревам, вони дають чудові плоди.

Багато років тому, коли я був маленьким хлопчиком, була дуже сильна буря. Коли вона нарешті закінчилася, я вийшов на вулицю й побачив, що одне з бананових дерев було повалено. Його вирвало з корінням і зірвало листя. Я подумав, що буде цікаво порізати стовбур поваленого дерева, тож пішов додому і знайшов ніж. Але щойно я був готовий всадити ніж у деревину, дідусь зупинив мене.

“Тобі не слід псувати бананове дерево”,—сказав він.

“Але чому?” —запитав я.— Воно вже пропало, а мені буде цікаво повирізати”.

Мій дідусь нічого не сказав, але знаком руки поманив мене за собою. Він попросив мене вирізати велику палицю. Потім ми знову повернулися у двір, де лежало бананове дерево. Хоча здавалося, що з нього вже нічого не буде, ми почали намагатися підняти його. Як тільки стовбур був у вертикальному положенні, ми прив’язали зламане дерево до палиці.

“Антоне, сказав дідусь,—я хочу, щоб кожного дня ти спостерігав за цим деревом і дивився, чи воно стоїть прямо. Кожного дня його треба поливати і підживлювати”.

Тож кожного ранку я перевіряв бананове дерево, щоб побачити, чи воно не зігнулося. Щодня я набирав у відро воду і акуратно виливав її під коріння. Я старанно працював, щоб підживлювати дерево.

Невдовзі воно зацвіло й незабаром з’явилися й банани. Коли плоди були спілі, дідусь дав по банану кожному члену сім’ї. Я з задоволенням дивився, як вони, знявши шкірку, їли банани. Ті банани були найсмачнішими з усіх, які я коли-небудь куштував, і мені було радісно, що моя сім’я їсть їх.

Це було багато років тому, задовго до того, як я знайшов Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Однак урок, засвоєний мною під час догляду за банановим деревом, можна застосувати до мого життя сьогодні. Під час виконання церковних покликань, а також працюючи лікарем, я часто стикаюся з людьми, які опинилися в складних обставинах. Як і те бананове дерево, ті люди бувають покинуті, мають непривабливий вигляд, опускаються—навіть у власних очах. Коли я думаю про те, щоб відмовитися від них, то пригадую солодкий смак плодів того бананового дерева і набираюся сміливості підняти їх, обв’язати, підживити й щодня піклуватися про них, як це зробив би Спаситель.

Банани, які їла моя сім’я, були солодкими, але Книга Мормона розповідає нам про інший плід—“солодший за все” і “бажаніший за всі інші плоди” (див. 1 Нефій 8:11–12). Ми можемо знаходити радість, допомагаючи тим, хто прагне знайти свій шлях в імлі темряви, і спрямувати їх, щоб вони скуштували плід, який є солодшим за все солодке—плід вічного життя.