Що такого великого в тій великій і просторій будівлі?
Автор живе в штаті Юта, США.
Коли світ каже вам, що його шляхи кращі, майте відвагу захищати євангельські істини і жити за ними.
Ілюстрації Стіва Кроппа
Еббі дуже рада, що йде на шкільну дискотеку, але їй хотілося б, щоб нова сукня трохи більше була схожа на сукні, які одягнуть подруги. Вона думає, що її подруги виглядатимуть гламурніше і вишуканіше у своїх сукнях без рукавів, ніж вона у своїй скромній сукні, і її непокоїть, що вона буде виділятися.
Нейт одного вечора гуляє зі своїми друзями, коли один з хлопців приносить кілька бляшанок пива і роздає їх. Коли Нейт спочатку відмовляється, кажучи: “Я не можу”, друзі починають з нього сміятися і дражнити. Нейт хоче, щоб друзі подумали, що він крутий, тож вирішує зробити кілька ковтків пива, аби друзі перестали сміятися.
Вам знайомі ці ситуації? Як Еббі та Нейт, кожен з нас у своєму житті опиняється на роздоріжжі, коли треба зробити певний вибір, тобто вирішити, якою дорогою піти. У ці важкі й важливі моменти прийняття рішення нам іноді страшно відстоювати те, у що ми віримо, бо ми боїмося виділитися.
Еббі і Нейт на власному досвіді відчули труднощі, описані у сні Легія про дерево життя. З того видіння ми дізнаємося, що дві головні причини, з яких люди сходили з прямого і вузького шляху, такі: вони були засліплені принадами спокуси (див. 1 Нефій 8:23; 12:17) і їх бентежили глузування тих, хто був у великій і просторій будівлі (див. 1 Нефій 8:26–28). Давайте розглянемо ці дві частини видіння Легія і побачимо, чи не вдасться нам не лише краще їх зрозуміти, але й навчитися завдяки їм знаходити силу підніматися і відстоювати те, що є правильним.
Іти цим шляхом
Проблема зі спокусами світу полягає в тому, що вони такі спокусливі, хіба не так? Як сказав Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985): “Хто сказав, що гріх не є принадою? … Гріх є привабливим і бажаним. … Грішити легко, і поруч завжди буде велика приємна компанія”1.
Як би нам не було неприємно це визнати, багато тих інших шляхів часто мають дуже привабливий вигляд. Деякі шляхи раптово повертають у цікаві напрямки, в той час як інші вигинаються так непомітно, що певний час здається, ніби вони пролягають паралельно з євангельським шляхом. Одні дороги вистелені гламурним червоним килимом, де чуються аплодисменти. А інші здаються встеленими золотом і дорогоцінним камінням.
Принадність великої і просторої будівлі полягає приблизно в тому ж. Зрештою, частина найбагатших, найпопулярніших, найпривабливіших і найвпливовіших людей у світі живуть саме в ній! Хто не хотів би бути разом з такими людьми, поводитися і одягатися, як вони? Часто здається, що вони проводять час набагато краще, ніж решта всіх нас, хто намагається залишатися на євангельському шляху.
Подібно до нашої подруги Еббі, чим більше уваги ми приділяємо мешканцям великої і просторої будівлі, тим більше заздрості, або розчарування, або навіть роздратування ми можемо відчувати. Ми можемо думати, що несправедливо, аби вони мали так багато гарних речей, у той час як ми намагаємося залишатися на шляху до дерева життя.
Сатана знає, що один з найкращих способів змусити людей зійти з євангельського шляху—це обманним шляхом схилити їх до думки, що залишатися на шляху надто важко, нудно або старомодно. Йому байдуже, яким шляхом ми підемо—його задовольнить будь-який—аби це лише не був євангельський шлях.
“Як смакує той плід?”
Глузування з вірних—це улюблена справа мешканців великої і просторої будівлі. Президент Томас С. Монсон сказав: “Все частіше буває так, що деякі видатні люди та й інші, які … звертаються до широкої публіки, мають схильність висміювати релігію взагалі, а часом і нашу Церкву зокрема. Якщо наше свідчення не має достатньо глибокого коріння, такий критицизм може змусити нас засумніватися у власних віруваннях чи похитнути нашу рішучість”2.
Здається, що не має значення, де ми знаходимося в житті, у реальному житті чи в режимі он-лайн, там буде відкрите вікно з великої і просторої будівлі поруч з кимось, хто готовий показати пальцем і посміятися над тим, що ми цінуємо. Ймовірно, ми на собі відчували ці глузування у той чи інший час, і це може бути досить болісно. Ми знаємо, що повинні реагувати так, як це зробив би Христос, але це не завжди легко. Нікому не подобається бути осміяним або спостерігати, як принижують його вірування. Як і Нейт, ми можемо інколи відповісти: “Я не буду. Я—мормон” лише для того, щоб почути, як інші ще більше сміються над цим.
“Я не можу …”
Чи помічали ви коли-небудь, як глузії завжди зосереджують увагу на словах не можу? Наприклад: “Чому ти не можеш це пити?“ “Чому ти не можеш піти зі мною за покупками в неділю?” або “Чому ти не можеш мати секс до укладання шлюбу?”
Ця зосередженість на словах не можу може змусити вас почуватися безпомічними. Може виникати почуття, що ми слабкі й безхарактерні. Може здаватися, що ми безпомічні жертви байдужого Бога, Який обмежив нас настільки, що ми не можемо мати жодних розваг.
Ця тактика дуже-дуже стара. Насправді Сатана користувався нею з самого початку. Коли Бог помістив Адама і Єву в Еденський сад, Він сказав їм: “Із кожного дерева в саду ти можеш їсти” (Moйсей 3:16). Чи вважаєте ви, що слова “із кожного дерева”, звучать як обмеження? Хоча Бог сказав Адаму і Єві, що будуть певні наслідки, якщо вони скуштують з дерева пізнання добра і зла, фізично Він ніяк їх не обмежив. Вони мали у своєму розпорядженні увесь сад, і їм було сказано: “Ти можеш вибрати для себе сам, бо це дано тобі” (Moйсей 3:17). На мій погляд, це означає свободу!
Тож цікаво, що коли Сатана пізніше приходить і каже: “Так, чи Бог сказав—не їжте з усякого дерева саду?” (Moйсей 4:7). Головним чином запитання Сатани “Чому ти не можеш їсти плід з того дерева?” звучало таким самим глузливим тоном, який лунає з вікон великої і просторої будівлі. Сатана зосередився на тому одному, що, тягло за собою призначені Богом наслідки, і озвучив це так, ніби Бог хотів обмежити Адама і Єву. Сатана перекрутив Божі слова, додавши брехні, у спробі переконати їх іти за ним, а не за Богом. Зрештою, те, що Адам і Єва скуштували плід, було частиною плану. І Бог надав Спасителя, аби вони та всі їхні діти мали можливість зростати і повернутися додому.
“Я не буду!”
І що ми насправді кажемо, промовляючи: “Я не можу. Я—мормон”? Чи дійсно ми кажемо: “Я б хотів, і якби не був мормоном, то обов’язково це зробив би”? Колись у мене був друг, який часто жартував стосовно того, що він зробив би, якби не був членом Церкви. Проблема була в тому, що я не завжди був упевнений, чи він жартує.
Замість того, щоб зосереджуватися на тому, що не можна і не треба, для нас було б набагато краще використовувати слова не буду. Як, наприклад: “Я не буду. Я—мормон”. Використання слів не буду замість не можу змінює акцент фрази і показує, що ми маємо владу вибирати для себе. Словами “я не буду” ми кажемо: “Я вирішую не робити цього не тому, що сліпий послідовник, і не тому, що мене обмежено, але тому, що я вірю в свободу волі й підзвітність, і я хочу робити те, що правильно. Я вибираю діяти сам, а не бути під впливом” (див. 2 Нефій 2:14, 26).
Використання слів “я не буду” замість “я не можу” також є надзвичайним виявом відваги. Не потрібно ніякої відваги, щоб іти за натовпом численними шляхами світу. Усі це можуть. Відстоювання істини є виявом справжньої віри. Треба мати відвагу, щоб виділятися серед тих, хто зі світу. Це показує, що ми дійсно застосовуємо свободу волі і дійсно думаємо самостійно. Люди у великій і просторій будівлі завжди будуть безіменним натовпом, безликою юрбою. Зрештою виявиться, що їхні слова порожні й позбавлені сенсу. З вірою застосовуючи свободу волі, ми можемо знайти відвагу, щоб сказати, як це зробив Легій і сміливі та вірні члени його сім’ї: “Ми не зважали на них” (1 Нефій 8:33).
Серед наростаючої злочестивості у світі, ті, хто піднімається і йде євангельским шляхом дійсно виділяються. Але вони не самотні. Як закликав нас Президент Томас С. Монсон: “Тож будьмо сміливими й підготовленими відстоювати те, у що ми віримо; і якщо ми повинні робити це наодинці, робімо це сміливо, зміцнені знанням про те, що в дійсності ми ніколи не самотні, якщо стоїмо разом з Небесним Батьком”3.