“Коли ми укладаємо священні завіти і дотримуємося їх, ми беремо на себе ярмо, ставши поруч з Господом Ісусом Христом. По суті, Спаситель запрошує нас покладатися на Нього і тягнути ношу разом із Ним, попри те, що наші найкращі зусилля не йдуть ні в яке порівняння з Його силою. Якщо ми довіряємо Йому і тягнемо свою ношу разом з Ним під час цієї смертної подорожі, Його ярмо дійсно стає любим, а тягар легким. …
… Завіти, які чесно приймають і шанують, та обряди, які виконуються належним повноваженням священства, є необхідними для отримання всіх благословень, що стали доступними через Спокуту Ісуса Христа. Бо в обрядах священства явлена сила божественності чоловікам і жінкам у плоті, включаючи благословення Спокути (див. УЗ 84:20–21)”.
Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Вони могли зносити свої тягарі з легкістю”, Ліягона, трав. 2014, с. 88.