Я вирощую дітей чи квіти?

Зображення

illustration with young girls holding flowers

Коли наші діти були малі, ми переїхали у невеличкий будиночок з гарним подвір’ям. По обидва боки від вхідних дверей були дві незасаджені клумби, і хоча я не була досвідченим садівником, мені захотілося посадити там квіти. Я купила книгу з садівництва і замовила каталоги рослин та насіння й уважно їх вивчала.

Упродовж наступних кількох місяців я планувала свою клумбу, готувала ґрунт і насадила понад 200 цибулин квітів. Я знала, що результат своєї роботу побачу лише через кілька місяців, але часто ходила перевіряти, чи щось не виросло. Ранньою весною мої квіти зацвіли, починаючи з малесеньких фіолетових ірисів, а потім нарцисів. Всередині весни на клумбах зацвіли розкішні тюльпани. Я любила свої клумби і часто сиділа на ґанку, милуючись квітами.

Одного дня до моєї чотирирічної доньки Емілі прийшла погратися її подружка. Саме перед тим як за подружкою мала приїхати мама, щоб забрати її, дівчатка ледве пройшли в кухонні двері з оберемками тюльпанів у руках. “Поглянь, що ми тобі принесли”,—радісно сказали вони. Дівчатка зірвали майже всі квіти.

Тюльпани цвітуть лише раз на рік! Моє серце впало—я стільки працювала, стільки чекала. Ми поставили квіти в усі вази і решту подарували подружці Емілі. Пізніше, коли я скаржилася своїй мамі на цю неприємність, вона сказала: “Знаєш, ти вирощуєш дітей, а не квіти”.

Я зрозуміла, що маю змінити своє бачення. Я згадала пісню Початкового товариства про збирання квітів, яку співала зі своїми дівчатками:

Я бачила знищену клумбу, але дві чотирирічні дівчинки бачили вияв любові.

Щоб посадити клумбу, треба мати терпіння, однак щоб відступити на крок і поглянути на цей випадок очима моїх дітей, необхідно мати ще більше терпіння. Але коли я, як мама, навчаюся терпінню, то наближаюся до Господа.