Церква в Кореї—євангельське світло перемагає труднощі

Упродовж десятиліть після відвідування президента Тейлора корейці переживали величезні випробування, серед яких японська колонізація і воєнна окупація, Азійсько-Тихоокеанська війна, гніт з боку Росії та Китаю, встановлення комуністичного режиму в Північній Кореї та Корейська війна.

Зображення

Korea conference with Hearld B. Lee 1954

Однак, дякуючи небесному втручанню, у Нью-Йорку, США, для корейців зажевріла іскра надії. Сингман Рі, президент Кореї, послав Кім Го Їка, директора Сільськогосподарської експериментальної станції в Сувоні, до Сполучених Штатів, щоб навчитися, як покращити харчування корейців. Го Їк обрав Корнельський університет, який мав чудову програму з вивчення харчування, що викладалася для старшокурсників. У 1949 році він почав працювати над здобуттям ступеню доктора, а також відвідував багато церковних зборів у місті Ітака, шт. Нью-Йорк, аби знайти “істинну церкву”¹.

Го Їк подружився з чоловіком на ім’я Олівер Вейман. На відміну від інших знайомих Го Їка Олівер не вживав алкоголь, не курив і ніколи не лаявся. Він також ніколи не працював у неділю. Одного дня Го Їк запитав у Олівера: “Чому в тебе такий стиль життя?” Відповідаючи на це запитання, Олівер дав йому книгу під назвою The Articles of Faith (Уложення віри), написаною старійшиною Джеймсом E. Талмейджем (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.

Го Їк за тиждень прочитав Уложення віри, а потім прочитав Книгу Мормона. Він повірив у обидві книги і сказав Оліверу, що Книга Мормона є більш повною і легшою для розуміння, ніж Біблія”². Го Їк прийняв євангельське послання, як суха земля отримує довгожданий дощ. Його віра зростала щодня. Він почав слухати місіонерські уроки і вирішив охриститися.

29 липня 1951 року 46-річний Го Їк охристився у річці Сасквеганні. Він хотів охриститися поблизу того місця, де були охрищені пророк Джозеф Сміт і Олівер Каудері понад 100 років тому. Коли він виходив з води, то почув чіткий голос, який сказав: “Паси моїх овець”. Це відчуття спонукало його присвятити решту свого життя тому, щоб допомагати євангелії укорінитися в Кореї.

У вересні 1951 року Корейська війна зайшла у глухий кут, тож доктор Кім повернувся до Кореї. Він мав величезне бажання проповідувати відновлену євангелію. Він відвідував церкву на воєнній базі США, розміщеній в Бусані, де вів уроки у класі “Євангельське вчення” і ділився своїм свідченням з корейцями, які туди приходили. Солдати США навчали молодь євангелії англійською, а доктор Кім з радістю їм перекладав. То був ефективний спосіб ділитися євангелією, і оскільки корейці довіряли доктору Кіму, його приклад вплинув на багатьох.

Після великих страждань, пережитих під час Корейської війни, люди гаряче приймали євангелію Ісуса Христа. 3 серпня 1952 року відданість доктора Кіма нарешті принесла плоди, коли у Бусані, Корея, було охрищено перші 4 чоловіки.

Доктор Кім пізніше казав групі святих: “Мені було байдуже, чи мене позбавлять життя, грошей або становища, якщо я зможу бути зі своїм Спасителем”³. Його життя було свідченням відданого служіння Богові.

Навіть за відсутності місії в країні, євангелія швидко поширювалася в Кореї. Зростання, на думку керівників Церкви, було надзвичайним. У вересні 1954 року, повернувшись до Юти після своєї подорожі до Кореї, старійшина Гарольд Б. Лі (1899–1973), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, висловив надію, що Церква невдовзі матиме змогу офіційно проповідувати євангелію в Кореї. Він описував віру та ентузіазм корейських святих⁴. 7 квітня 1955 року Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів поділили Японську місію на Північну Далекосхідну та Південну Далекосхідну місії. Корею було включено до Північної Далекосхідної місії. Корейські святі останніх днів хотіли, щоб місіонерів було надіслано до Кореї, але вони знали, що політична ситуація в країні була нестабільною, тож вони чекали і гаряче молилися.

2 серпня 1955 року, стоячи на прекрасному схилі Джанг-Чунг Дан у Сеулі, Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972), у той час президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, освятив Корею для початку служіння там місіонерів повного дня і молився, щоб у країну знову повернулись мир і процвітання⁵. Того вечора він організував Корейський округ, президентом якого став Кім Го Їк. Пізніше він відвідав Бусан, щоб організувати Бусанську філію.

У квітні 1956 року, хоча політична ситуація в Кореї залишалася нестабільною, новопокликаний президент Північної Далекосхідної місії відчув натхнення послати до Кореї старійшин Річарда Деттона і Дона Пауелла. Американські солдати-святі останніх днів і 64 корейські члени Церкви, такі як доктор Кім, підготували ґрунт, а місіонери забезпечили духовну поживу. Багато людей було навернено, і Церква почала зростати.

Віра корейських святих постійно зростала, але часто випробовувалася. Брат Чун Нак Сео, який після хрищення пішов служити в армію, щоб виконати свій військовий обов’язок, пригадує деякі важкі моменти: “Упродовж трьох років служби в армії моя віра і свідчення піддавалися перевірці. Одного дня командир підрозділу був п’яний і приніс багато випивки та примушував підлеглих пити з ним. Оскільки мої товариші знали, що я святий останніх днів, вони завжди випивали і мою чарку. Але того вечора п’яний командир уважно спостерігав за мною і наказав мені пити. Я сказав, що не вживаю алкоголь, але він наказував мені пити. Я не послухався знову. Він вийняв свій пістолет і націлив на мене та наказав пити. Усі спостерігали за сценою, затамувавши подих. Я знову чітко сказав: “Я не вживаю алкоголь, пане”. Та мить тягнулася дуже довго. Зрештою він сказав: “Гаразд”,—і заховав пістолет. Усі з полегшенням зітхнули й повернулися до казарм. Наступного ранку командир підрозділу підійшов до мене і вибачився за те, що сталося ввечері напередодні. Пізніше він часто до мене приходив, коли йому потрібна була порада в особистому житті”⁶.

Брат Чун служив на місії повного дня в Кореї, а потім єпископом приходу Аламеда в Меріленді, США.

Брат Юнг Де Пан також був серед тих, хто дізнався про євангелію від перших місіонерів, які служили в Кореї. Він залишив Сеульський національний університет, аби навчатися в теологічному коледжі. Він мріяв стати пастором і очолювати християнську громаду в Кореї.

Одного дня його друг дав йому Книгу Мормона англійською мовою, оскільки на той час ще не було корейського видання. Він заглибився у читання цієї книги. Він читав її навіть під час занять. Коли одногрупники запитували його, що то за книга, він відповідав, що це книга подібна до Біблії, і порадив її придбати.

Зрештою у брата Юнга виникли у коледжі проблеми. Керівники закладу викликали його і сказали, що він піддався спокусі Сатани і впав у єресь. Тому треба було вибирати: або відмовитися від навчання, або від Книги Мормона. Прийняти рішення йому було неважко, оскільки він уже знав, що Книга Мормона істинна.

Однак після приєднання до Церкви брату Юнгу довелося долати соціальні та економічні труднощі. Він більше не отримував стипендію від коледжу і припинилася фінансова підтримка від попередньої церкви. Усі друзі відвернулися від нього. Доктор Кім надав йому вчасну допомогу. Пізніше брат Юнг зробив великий вклад у зростання Церкви в Кореї, переклавши Учення і Завіти й відредагувавши гімни. Прекрасно перекладені слова досі зворушують серця корейських членів Церкви.

Кількість сильних членів Церкви поступово зростала. У липні 1962 року було офіційно організовано Корейську місію. Гейл Е. Карр, колишній місіонер, який служив у Кореї, був покликаний новим президентом місії. Цей новий президент зробив переклад і публікацію Книги Мормона корейською мовою своїм найвищим пріоритетом. Після багатьох роздумів та молитов він доручив роботу над перекладом одному з місіонерів повного дня—старійшині Ган Ін Сангу. Старійшина Ган, переглянувши два попередні переклади⁷, успішно завершив новий переклад, і Книгу Мормона вперше було надруковано корейською мовою у 1967 році.

Маючи Книгу Мормона своєю мовою, багато корейців починали досліджувати Церкву, отримуючи запрошення від друзів. Гостей було так багато, що місіонерам не потрібно було шукати зацікавлених, а деякі місіонери навчали цілими днями.

Велике бажання корейських святих виконувати місіонерську роботу також відіграло велику роль у зростанні Церкви. Серед членів Церкви, які надзвичайно активно проводили місіонерську роботу, був Лі Сунг Мен з приходу Ямсіл, який приєднався до Церкви, коли йому було вже за 50 років. У його житті було багато злетів і падінь, однак він завжди був на підйомі у своєму релігійному житті. Оскільки він ремонтував взуття, то у своїй майстерні мав багато примірників Книги Мормона і пропонував відвідувачам брати її безкоштовно, якщо вони читатимуть її. Завдяки йому понад 50 чоловік, у тому числі його родичі, приєдналися до Церкви. Брат Мен прочитав Головні труди десятки разів. Вони були поруч з ним, коли він помирав⁸.

Зображення

President Spencer W. Kimball speaking at a pulpit with a man next to him translating.

У 1973 році багато корейських святих останніх днів почали сподіватися, що у них невдовзі буде кіл. 8 березня 1973 року Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985), у той час з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, організував у Кореї перший кіл. На зборах було приблизно 800 чоловік. Перший в історії Кореї кіл об’єднував вісім приходів і дві філії. Члени Церкви в Кореї тепер могли іти за Ісусом Христом, маючи керівництво колу, що складалося з корейських провідників Церкви, і отримувати благословення від висвяченого корейського патріарха.

Місіонерська робота пожвавилася ще більше. У 1973 році охристилося приблизно 1200 чоловік. Загальна кількість членів Церкви у Кореї невдовзі перевищила 8000, серед яких було понад 700 носіїв Мелхиседекового священства у 31 приході та філії.

Через дванадцять років, після постійного зростання, корейські святі були благословенні довгоочікуваним храмом. 14 грудня 1985 року Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008), у той час перший радник у Першому Президентстві, освятив Сеульський Корейський храм. Цей храм мав особливе значення для Президента Хінклі, який плекав особливі почуття до корейських святих. Він казав: “Корейські люди постраждали від війни та агресії, але вони люблять мир і є добрими людьми. Я пролив більше сліз, думаючи про Корею, ніж про будь-яке інше місце у світі”⁹. Президент Хінклі промовив молитву освячення, і багато з присутніх плакали. То був холодний зимовий день, але теплий дух Господа наповнив храм того дня і зворушив серце кожного.

На одній з картин, що є у храмі, зображена сестра Хо Хі Сун, яку було охрищено в серпні 1970 року. Вона почала виконувати храмову роботу, коли їй було за 80. Вона пройшла ендаумент щонайменше за 1500 людей. Лише у 2007 році вона виконала вікарні обряди за більш ніж 600 чоловік. Один американський художник, зворушений служінням цієї сестри, намалював її портрет і подарував Сеульському храму, щоб вшанувати невтомну роботу цієї жінки, яка допомагала спасати душі.

Багато інших корейських святих самовіддано виконували храмову роботу. Наприклад, кіл Масан (зараз кіл Чангвон), почав регулярні відвідування храму в 1995 році. У другу п’ятницю кожного місяця замовлений автобус збирав членів Церкви в містах Їнхе-Гу, Чангвон, Їнью, Сашеон і Геоє по дорозі до Сеулу. Автобус прибував до храму о 2 чи 3 годині ночі, пару годин члени Церкви спали до початкових обрядів, проведення яких розпочинається о 5 ранку. Потім вони ходили на сесії ендаументу до пізнього вечора, перш ніж повернутися додому після 10 вечора. Наступного дня вони йшли до церкви й увесь день відвідували членів Церкви. Брат Кім Чунгсеок, у той час президент колу, пригадує: “Вони були виснажені, але щасливі”.

Тепер, коли Церква в Кореї існує вже кілька десятків років, вона стала зрілою. Місцеві церковні провідники незмінно проповідують сімейні цінності та інші пріоритетні вчення наших пророків. Більше корейських членів Церкви визнають важливість сімейного поклоніння Богові—проведення домашніх сімейних вечорів, сімейні молитви та сімейне вивчення Писань. І як ніколи багато корейських підлітків служать на місії повного дня. Завдяки євангельському світлу корейські члени Церкви будують майбутнє, яке є таким же яскравим, як і їхня віра.