”Насправді я одна з них”
Еббі Торн
шт. Юта, США
Ілюстровано Бредлі Кларком
Я щойно сіла в автобус, як чоловік, який сидів напроти, нахилився до мене і сказав: “У вас прекрасна душа”.
Звичайно ж, я була здивована. Мене ще ніхто не хвалив за мою душу. Не знаючи, як відреагувати, я просто сказала: “Дякую”.
Той чоловік сказав, що він помітив це завдяки роботі зі своєю релігійною групою. Я слухала його поради, як мені зберегти красу своєї душі.
Коли автобус під’їжджав до зупинки, ми обоє піднялися, щоб іти на вихід, і він дав мені останню пораду: “Ніколи не слухайте тих мормонів”.
Мені здалося, що час на якусь мить зупинився. Той чоловік побачив щось особливе в моєму обличчі, але навіть не уявляв, що то було завдяки моїй релігії.
Як я мала відреагувати? Чесно кажучи, першою була думка нічого не казати і зробити вигляд, що я його не почула. Я хвилювалася, що якщо скажу йому, що належу до Церкви, його реакція буде негативною або навіть різкою.
Але на думку спав вірш з Писань: “Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона—сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Римлянам 1:16). Я зрозуміла, що не соромлюся євангелії, і я знала, що моя душа не могла б сяяти для інших, якби я не свідчила. Тож з оновленою рішучістю я поглянула на чоловіка і сказала: “Насправді я одна з них”.
Чоловік довго дивився на мене, а я дивилася на нього. На мій подив, він засміявся і сказав, що не може приєднатися до Церкви, оскільки дуже любить каву. Я також засміялася, і кожен з нас пішов своєю дорогою.
Я до сьогоднішнього дня щаслива, що зробила саме такий вибір. Я знаю, що не завжди легко бути членом Церкви. Іноді це може бути страшнувато! Але коли ми відстоюємо Бога, наша душа може бути світлом для світу.