Нас пізнають за нашими плодами, а не за корінням

Зображення

чоловік сидить на лаві під великими деревами

Прохолодним жовтневим вечором батьки та сини поступово входили до старої скинії колу Альпайн на сесію священства генеральної конференції, займаючи навіть м’які сидіння для хору. Я сидів в останньому ряду великої зали зборів — як завжди, один. Важко було не заздрити іншим хлопчикам, чиї батьки обіймали їх за плечі. У мене не було нікого, хто міг би проявити таку любов. Я був 16-річним хлопцем із “неповної родини”. Я був хлопцем, чий батько пішов із сім’ї, залишивши мені ганебну спадщину непорядності та сорому.

Я продовжував спостерігати, як брати Бек пробиралися до верхнього ряду з м’якими сидіннями для хору, посміхаючись і сміючись, а їхній батько вів їх за собою. Я знав, що після зборів вони, швидше за все, підуть разом їсти морозиво. І я також знав, що повертатимуся додому один.

Я нахилився, поклавши лікті на коліна, і незручно сів на край дерев’яної лави, бажаючи, щоб збори закінчилися, не встигнувши початися. Я сказав собі: “Колись я стану одним із тих батьків, які обіймають своїх синів і ведуть їх на місця для хору; колись я стану тим, ким не зміг стати мій батько”. Я пообіцяв бути іншим у всіх найкращих проявах — створити власну сім’ю, на якій не буде тягаря ганьби та сорому.

Потім сталося диво: старійшина Бойд К. Пекер (1924–2015 рр.) з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, який виступав тоді, сказав, що хоче обговорити тему, яку батьки повинні обговорювати зі своїми синами. Він знав, що знає про те, що багато молодих людей не мають батьків, з якими можна було б поговорити на делікатні теми, тому він хотів би сам поговорити із цими молодими людьми. У мене було відчуття, наче старійшина Пекер виділив мене й звернувся безпосередньо до мене, висловивши готовність стати батьком, про якого я мріяв багато років.

У той самий момент я вирішив, що не дозволю минулому моєї сім’ї, моїм особистим обставинам або неідеальним стосункам у сім’ї блокувати благословення, які Небесний Батько готовий повною мірою на мене пролити! Того вечора я звернувся за порадою до пророка, провидця і одкровителя. Він мав стати батьком, якого в мене не було. Хоча в мене не було можливості поговорити безпосередньо з ним і я не відчував його руки на своєму плечі, з того часу я активно шукав поради в його промовах, книгах і настановах, намагаючись піднятися над усіма труднощами та розчаруваннями, з якими я зіткнувся в житті.

Я також шукав інші уособлення батьківства та сімейного впливу. Енош із Книги Мормона став моїм братом, який навчив мене палко молитися. Мій брат Нефій навчав мене беззаперечно слухатися і протистояти впливу зла з духовною силою. Алма став моїм наставником і давав мудрі поради, допомагаючи мені бути сміливим, але не зухвалим і уникати неробства. Мороній навчив мене переживати життєві бурі наодинці, але при цьому завжди прагнути залишатися вірним і віруючим.

Мої пошуки гідних батьківських постатей привели мене до інших людей, які допомагали спрямовувати у прийнятті рішень, наприклад, до турботливих тренерів з акторського мистецтва, ведення дебатів та футболу. Чудовий сусід, брат Біл, також допомагав мені: його дружина регулярно стригла мене й чекала перед моїм домом із яблуком вранці в неділю, перш ніж проводити мене на збори священства.

Коли я покидав скинію того вечора, замість того, щоб йти додому на самоті або відчувати себе відстороненим і відокремленим через мої унікальні сімейні обставини, я відчував надію та підбадьорення: я міг заявити про свій зв’язок з апостолом Ісуса Христа. Через тридцять два роки, майже день у день, ми з дружиною були запрошені на зустріч зі старійшиною Пекером до його офісу. Небесний Батько сподобився на величезну милість, дозволивши мені сказати старійшині Пекеру, як багато він значив для мене протягом усього життя. Коли ми обговорювали покликання служити президентом місії, мій взірцевий батько передав мудрість і пораду, яка продовжує служити мені й зараз.

Апостоли продовжують скеровувати мене. Старійшина Герріт У. Гонг із Кворуму Дванадцятьох Апостолів відзначав:

“Сім’ї можуть приносити як радість, так і горе. Жодна людина не є досконалою, так само як і жодна сім’я. Коли ті, хто мають любити, плекати й захищати, не роблять цього, ми почуваємося покинутими, присоромленими та ображеними. Сім’я може стати порожньою оболонкою. Але з допомогою небес ми можемо почати розуміти нашу сім’ю і примиритися одне з одним.

Іноді незмінна відданість міцним сімейним стосункам допомагає нам здійснювати щось непросте. У деяких випадках сім’ю заміняє громада”¹.

Ми читаємо в Писаннях, що саме за нашими “плодами” нас пізнає і визнає наш люблячий Небесний Батько (див. Матвій 7:16–20). Нас не будуть впізнавати, засуджувати або обмежувати за нашим корінням. Деякі з нас мають походження та життєвий досвід, які є небажаними, але наші життєві обставини не визначають те, ким ми є, і не визначають нашої долі. Наш усемогутній Небесний Батько може піднести й піднесе нас у Свою небесну обитель, якщо ми просто прийдемо до Його Сина, Ісуса Христа, через слухняність і дотримання наших завітів.

Знайте, ким би ви не були і якими б не були ваші унікальні особисті обставини, ви можете отримати будь-яке благословення, якщо вірно йтимете шляхом завіту.