“Навіть у похилому віці милосердя ніколи не минає”, Ліягона, бер. 2023.
Зберігати віру в похилому віці
Навіть у похилому віці милосердя ніколи не минає
Покликані стати президентством Товариства допомоги в своєму похилому віці, ці три жінки виконують своє служіння, наповнюючи його досвідом і розумінням.
Фотографія Річарда М. Ромні
“Ми, мабуть, є найстаршим за віком президентством Товариства допомоги в Церкві”, — каже Шерон Александер. Їй щойно виповнилося 89 років. А її радницям Марлен Петерсон і Дороті Арноль — 90 і 91 відповідно.
“Тож нам у середньому 90”, — каже Дороті сміючись.
Це Товариство допомоги служить у філії, яку організовано в закладі для літніх людей в Огдені, шт. Юта. У цьому закладі живе багато літніх членів Церкви, і часто можна побачити, як президентство, спираючись на свої ходунки, переходить від кімнати до кімнати, вітаючи людей і переконуючись, що все у всіх гаразд.
Був час, коли таке служіння здійснювали члени Церкви з місцевих приходів. Потім президент колу відчув спонукання заохотити президентство філії звернутися до Господа і запитати, хто з мешканців закладу міг би служити і в яких покликаннях.
Надто багато благословень, щоб відмовитися
“Коли президент приходу запропонував мені покликання президентки Товариства допомоги, — каже Шерон, — я подумала, що у мене надто багато благословень, щоб відмовитися”. У свою чергу, вона отримала натхнення стосовно того, хто буде її радницями. “Спочатку спала на думку Марлен, — каже вона. — Ми працювали разом на рівні колу, готуючи імена для храмової роботи. Я знала, що не так давно помер її чоловік, і хоча розуміла, що їй зараз нелегко, все ж знала, що у неї велика віра”.
Потім під час причасних зборів Шерон обвела поглядом кімнату, шукаючи натхнення. “Я побачила Дороті. Вона усміхнулася мені, і я зрозуміла, що вона буде другою радницею. Господь скерував мене до них обох, і Він не помилився стосовно жодної”.
Як велика сім’я
Шерон також каже, що вона може бачити переваги того, коли самі мешканці закладу служать іншим у закладі. “Ми краще розуміємо ситуацію, — каже вона. — Ми розуміємо, що іноді ми недолугі, іноді ми так багато забуваємо, а іноді просто не дуже добре почуваємося. І ми вміємо сміятися над проблемами, які всі ми маємо”.
“Люди, які живуть тут, вже майже як велика сім’я, — каже Марлен. — Ми разом їмо, тож бачимося тричі на день. Ми також разом буваємо на заходах. Тому я вважаю, що президент колу діяв за натхненням, коли відчув, що тут є люди, які можуть служити одне одному”.
“Ми знаємо, що відбувається кожного дня. Ми знаємо, коли хтось потребує допомоги або хворіє”, — каже Дороті.
Крім служіння і надання допомоги в служінні іншим, члени президентства організовують навчання в Товаристві допомоги. Вони подають кандидатури мешканців закладу на покликання вчителя, і вони пристосовують доручення та розклад до індивідуальних потреб учителів.
Пам’ятайте, що Господь любить вас
“Однак наша основна робота — нагадувати іншим мешканцям закладу, що Господь їх любить, — каже Марлен. — І коли ми це робимо, ми також відчуваємо Його любов”.
“Усі ми маємо труднощі, — каже Шерон. — Зараз у мене є проблеми, яких не було п’ять місяців тому. Але коли я починаю себе жаліти, приходить думка: “Слухай, це навіть порівняти не можна з тим, що пережив Спаситель”. Ми живемо тут, на землі, щоб розвиватися і зростати. І навіть у літньому віці, якщо ви захочете навчатися з власного досвіду, ви продовжуватимете навчатися вічно”.
Оскільки усі вони втратили когось із близьких, члени президентства багато що зрозуміли про співчуття. Вони знають, як допомагати тим, хто потребує втішення. Наприклад, за один рік Марлен втратила чотирьох членів сім’ї та найкращу подругу.
“Оскільки всі ми переживали важкі моменти, — каже вона, — ми можемо допомагати іншим також долати труднощі. Якщо вам важко, загубіть себе в служінні іншим. Саме в цьому і допомагає моє покликання”.
Члени президентства привносять у свої покликання багатий досвід і глибоке розуміння. Вони жили і працювали в багатьох місцях — у Каліфорнії, Огайо, Вайомінгу та Юті. Вони служили в храмі, виконували покликання на рівні приходу і колу в Початковому товаристві, Товаристві молодих жінок і здійснювали гуманітарне служіння. Але до цього часу Дороті ніколи не мала покликання в Товаристві допомоги.
“Яким є девіз Товариства допомоги? — запитує вона. — “Милосердя ніколи не минає”. Це істинно, коли ви молоді, але це так само вірно, коли ви в похилому віці. Як президентство ми розуміємо це кожного дня”.
“Я думаю, що ми справляємося дуже добре, — каже Шерон, підморгуючи, — як для президентства, якому в середньому 90 років”.